Про це у своїй статті для DT.UA пише Олексій Їжак. Автор зазначає, що в ході дебатів в ООН "Вода, мир і безпека", що відбулися 22 листопада, між представниками Росії та України виникла дискусія з питання забезпечення водою окупованих Донбасу і Криму.
Оглядач зазначає, що юридична позиція РФ у даному питанні є слабкою.
"Положення додаткових протоколів до Женевських конвенцій забороняють навмисне руйнування водної інфраструктури у збройних конфліктах, але нічого не говорять про політичну й економічну мотивацію рішень, ухвалюваних щодо окупованих територій. Більше того, Україна спирається у своїх рішеннях на положення четвертої Женевської конвенції 1949 року, згідно з якою повну відповідальність за задоволення потреб невоюючого населення несе сторона-окупант, яка здійснює військовий контроль території. Інакше кажучи, якщо не можеш задовольнити потреби населення у прісній воді, нема чого заїжджати танками на суміжну територію", - вказує автор.
Їжак вказує, що у випадку Криму, значне навантаження на водні ресурси півострова здійснює його мілітаризація.
"Якщо сільське господарство Криму, яке споживало левову частку отримуваної з континенту води, справді не має шансів поза українським правовим та економічним простором, то населення Криму, якщо звідти вивести російські війська, цілком може бути задоволене в його базових потребах у прісній воді навіть без поновлення постачання дніпровської води та без екологічно небезпечних проектів на кшталт опріснення морської води і зміни русел річок", - підсумовує він.
Після анексії Криму Росією Україна припинила подавати воду на півострів по Північно-Кримському каналу, що з'єднує головне русло Дніпра з півостровом. Україна забезпечувала до 85% потреб Криму в прісній воді через цей канал, з території Херсонської області.
Детальніше про проблему обмеженості водних ресурсів і вплив даного питання на глобальну безпеку читайте у статті Олексія Їжака "Не вбивати на водопої", в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".