Про це говорять джерела ZN.UA в українському МЗС.
Офіційний Київ на переговорах і далі дотримується своєї старої позиції щодо делімітації керченської акваторії, а Москва, у свою чергу, все так само стоїть на своєму, кажуть у Міністерстві закордонних справ.
Для України важливе підтвердження адміністративного кордону, який існує у Керченській протоці ще з радянських часів. Це дозволяє нашій країні й надалі володіти Керч-Єнікальським каналом - єдиним водним шляхом із Чорного моря в порти Волго-Донського басейну. Такий розклад недопустимий для Кремля, чиї геополітичні амбіції зростають із кожним новим стрибком світових цін на нафту і газ: у Москві бояться, що Київ може в будь-який момент закрити Азовське море для Росії.
Російські дипломати пропонують усілякі варіанти делімітації Керч-Єнікальського каналу, які б дозволили зберегти контроль Росії над ним. Але якщо раніше росіяни говорили переважно про спільні води, то тепер вони готові вести переговори про проведення кордону в керченській акваторії. Наприклад, про розмежування по середині Керч-Єнікальського каналу.
Російська позиція давно відома: провести кордон по Керч-Єнікальському каналу і посунути лінію кордону в Чорному та Азовському морях у бік України так, щоб у російській частині акваторії виявилися нафтогазові родовища.
Максимум, на який сьогодні поки що готовий піти Київ, - трохи посунути кордон в Азовському і Чорному морях у бік нашої країни, певною мірою «модифікувавши» принцип серединної лінії. Однак вимога до росіян підтвердити в протоці адмінкордон часів СРСР - це святе. А такий підхід не влаштовує Москву.
І в цій ситуації навіть учорашні програші сьогодні подаються як досягнення. Як, наприклад, підтвердження принципів, зафіксованих в україно-російському Договорі про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, підписаному Кучмою та Путіним у грудні 2003-го. Їх суть ось у чому: Азовське море і Керченська протока - внутрішні води України і Росії, військові судна третіх країн не можуть заходити туди без згоди Києва та Москви.
Докладніше читайте у статті Володимира Кравченка "Вчорашні програші як сьогоднішні перемоги" у свіжому номері "Дзеркала тижня.Украіна".