Підтримати
Джозеф Байден у Києві та Ван Ї в Москві символічно підбили підсумок Мюнхенської безпекової конференції: Україна і Росія розійшлися по різних цивілізаціях.
Рік тому на Мюнхенську безпекову конференцію запрошували приїхати представників російської влади, щоб переконати не нападати на Україну (вони не приїхали), і відмовляли приїжджати президента України, бо російський напад міг статися будь якої хвилини, — та він приїхав. Через рік представників російської влади просто не запрошували — з ними вже немає про що говорити. Президент України не приїхав, бо йде війна. Але його відеовиступ новий голова Мюнхенської безпекової конференції Крістоф Гойсґен назвав найбільш зворушливим.
Такі конференції, як Мюнхенська, не вирішують нічого конкретного, однак вони формують міжнародний дискурс, який, радше, швидше, ніж пізніше втілюється в конкретні рішення країн. Нинішня конференція була послідовною у стратегічному баченні, викладеному в доповіді, яка традиційно готується до проведення конференції, і в обговореннях поточної ситуації. У центрі поточних обговорень — російсько-українська війна, у центрі стратегічного бачення — процеси, які вона каталізувала.
Що буде потім?
Доповідь, підготовлена до Мюнхенської конференції 2023 року, має назву Re: vision. Назва говорить і про те, що головне питання зараз — певне бачення, і про те, що необхідний перегляд того, що раніше вважалося спільним баченням. Зробивши такий перегляд, автори запропонували нове бачення. Воно таке.
Глобальний світ розпадається на простори, сформовані різними інфраструктурами — торговими, фінансовими, технологічними, інформаційними. Змагання за контроль над ними — головний приз нового світового змагання, адже дає «структурну владу» над світом. Російсько-українська війна згуртувала західний світ, представлений G7. Однак усередині його відбувається ерозія демократії, яка раніше забезпечувала йому єдність. З іншого боку, Китай здатен іти своїм шляхом і вже продемонстрував, що може контролювати власні економічні й інформаційні інфраструктури, а це перетворює його на глобального конкурента Заходу.
Змагання відбуватиметься за глобальний Південь, який до Другої світової війни значною мірою був колонією Заходу. Постколоніальний період багато в чому розчарував країни Півдня. Вони не зуміли побудувати демократію західної якості і тому не змогли стали Заходом. Китай запропонував їм майбутнє, що не потребує демократичної розбудови, і зумів залучити ці країни до власних інфраструктур.
Перед Заходом постає проблема: що тепер запропонувати глобальному Півдню, без якого неможлива перемога в новому змаганні з Китаєм, окрім демократії, яка зазнає ерозії? У доповіді, підготовленій до Мюнхенської безпекової конференції, пропонується акцентувати не на демократії, а на правилах. Відповідно, пропонується оцінювати партнерів Заходу не за шкалою автократія—демократія, а за критерієм сприйняття в якості глобальних правил, сформованих Заходом.
Що буде тепер?
Якщо окреслене бачення відбиває нову міжнародну реальність, то де в ній путінська Росія? Як окремого суб'єкта із власними міжнародними інфраструктурами руху товарів, фінансів, технологій та інформації — Росії там немає. У цьому плані Росія вже програла війну, хоча вона все ще окупує значну частину української території, тримає в заручниках мільйони українських громадян і викрадає десятки тисяч українських дітей із окупованих територій.
Найвідвертіше відсутність російської суб'єктності в новому світовому порядку сформулював президент Франції Емманюель Макрон. У своїй промові на конференції він сказав, що Рада Безпеки ООН має бути перебудована. З орієнтуванням на кращу представленість глобального Півдня і вирішення проблеми Росії. Остання як постійний член Ради Безпеки мала обстоювати спільні правила, натомість їх руйнує.
Російських порушників тепер чекає міжнародний суд. Про це говорила на Мюнхенській конференції віцепрезидентка США Камала Гарріс. Вона не сказала, хто конкретно буде притягнений до відповідальності, адже це вирішує суд, який ще треба створити або визначити. Однак Гарріс вказала на незаперечний факт: Росія скоїла в Україні злочини проти людяності. Аналогії цілком прозорі. Так само, як гітлерівські нацисти були засуджені міжнародним трибуналом за злочини проти людяності, знайдеться юрисдикція для засудження служителів режиму Путіна. Вже зараз не залишається тем, можливо крім ядерної зброї та умов закінчення війни, які з ними варто обговорювати.
Відсутність суб'єктності путінської Росії була вплетена в само представництво країн на Мюнхенській безпековій конференції. Там на високому рівні був представлений Китай. Головний китайський дипломат Ван Ї об'їхав кілька європейських столиць, заїхав на Мюнхенську конференцію і вирушив до Москви. З його промовою у Мюнхені можна було погоджуватися чи ні, але її чекали; за його переговорами з держсекретарем США Ентоні Блінкеном уважно стежили. Вони відбулися, хоча виявилися непростими. Блінкен сказав після переговорів, що в нього виникнуло відчуття готовності Китаю надати Росії летальну зброю. А проте Китай, очевидно, буде частиною нового світового порядку, Росія в її нинішньому путінському форматі — ні.
Росію на Мюнхенській безпековій конференції, як і Білорусь, представляла опозиція в еміграції. Навряд чи вона зараз здатна визначити майбутнє своїх країн. Але це вже, схоже, не критично в рамках Re: vision. Світ готовий впоратися з ризиками внутрішніх трансформацій цих країн. Тому в обговоренні російсько-української війни на Мюнхенській конференції питання було не в тому, щоб дати Путіну можливість зберегти обличчя, а в тому, щоб він якнайшвидше програв. Цього хочуть не тільки США, а й Німеччина, Франція та Італія — ті, хто ще рік тому, здавалося, робив спроби зрозуміти російського диктатора і задовольнити його вимоги.
Новий безпековий дискурс ще не гарантує, що вже завтра Україна тріумфально переможе. Але новий дискурс означає, що для цієї перемоги більше не існує політичних перешкод. Існують обмеження на отримання міжнародної допомоги, є певний темп дії міжнародних санкцій проти Росії, союзники України очікують, що її перемога буде обмежена власною конституційною територією й не перетвориться на помсту російському населенню за звірства російської окупації проти українського населення.
Однак питання, що буде з Росією у разі перемоги України, більше не існує. Майже. І Захід, і Китай напевно робитимуть усе, щоб ядерна зброя Росії залишалася під надійним централізованим контролем раціональних політиків та військових.
Прагматичні цінності
Є важлива символіка в тому, що після Мюнхенської безпекової конференції головний китайський дипломат Ван Ї поїхав до Москви, а до Києва прибув президент США Джозеф Байден.
Виходячи з дискурсу Мюнхенської безпекової конференції, в новому світовому порядку Захід і Китай змагатимуться за симпатії глобального Півдня, аби отримати «структурну владу» над глобальними інфраструктурами. Світ сподівається, що це буде мирна конкуренція, котра рухатиме світовий прогрес. Питання нового світового порядку зараз, власне, й полягає в тому, як зробити таку глобальну конкуренцію мирною.
На Мюнхенській конференції дискусії виходили з того, що Україна обрала Захід, консолідований російсько-українською війною. Можна сподіватися, що Китай конструктивно сприйняв цей факт. Якщо так, Ван Ї окреслить у Москві те, що має зробити Росія, аби вже цього року до неї завітав Сі Цзіньпін і утримав на плаву російську міжнародну суб'єктність. Росія також, якщо подивитися на світові справи з Пекіна, має зробити свій вибір.
Цивілізаційній вибір України відрізняється від російського. Цей вибір — європейський, він нарешті визнаний Заходом і капіталізований у консолідованій західній підтримці. Мюнхенська безпекова конференція видала Україні диплом європейського зразка. Джозеф Байден його підписав.
Більше статей Олексія Іжака читайте за посиланням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google