Активісти і депутати підготували законопроєкт для зняття з «ручника» виборів на сході України

Десять із 46 об'єднаних територіальних громад на Донеччині та вісім із 26 – на Луганщині не мають власних органів місцевого самоврядування та керуються військово-цивільними адміністраціями. Близько восьми років майже 650 тисяч громадян України примусово виключено з одного з найважливіших демократичних процесів у державі.

ВЦА, введені в період військової нестабільності у 2015 році як тимчасовий захід, стали найпоширенішою практикою вирішення будь-яких адміністративних проблем у двох східних областях, пише журналістка Юлія Абібок у статті «Залізний кулак ВЦА. Що насправді влада намагається вирішити за рахунок військово-цивільних адміністрацій?». Новий президент Володимир Зеленський не лише не скасував, а й розвинув практику, запроваджену його попередником.

Восени 2018 року ЦВК скасувала перші вибори у двох громадах глибоко в тилу, на заході Донецької області. Комісія послалася на ті ж аргументи, якими обґрунтовувалося існування ВЦА: збройну агресію Росії і терористичну загрозу.

У грудні Верховна Рада ввела в частині регіонів воєнний стан, який означав скасування в ньому всіх місцевих виборів. У січні 2019 року ВЦА побільшало: тепер специфічні заходи застосували через недієздатність місцевих рад у Сєвєродонецьку та Лисичанську (Луганська область).

«Критерії, за якими визначаються можливість чи неможливість проведення виборів у громаді у східних областях, не оголошувалися. Тому є підстави сумніватися у їхній об'єктивності. По суті, рішення щодо пролонгування ВЦА віддано на відкуп голові адміністрації, який подає своє обґрунтування «режиму» у ЦВК», – зазначає авторка.

У Громадянській мережі ОПОРА наполягають на ухваленні законопроєкту з критеріями та процедурою визнання певної території небезпечною для проведення виборів. Документ ОПОРА спільно з профільним парламентським комітетом вже розробила та надіслала на експертизу до міжнародних установ, зазначає керівник ГМ Ольга Айвазовська.

«Якщо в громаді надаються базові послуги, є доступ до медіа, виконання громадянами їхніх обов'язків перед державою, отже, там є і можливість реалізувати права громадян на місцеве самоврядування, – каже старший аналітик ОПОРи Олександр Клюжев. – Якщо Сєвєродонецьк живе, як і решта громад в Україні, і лише проводити вибори там раптом стає небезпечно, то це породжує певні сумніви».

Понад сім років Луганська та Донецька області розвиваються частково поза процесами, спільними для решти країни. Ще донедавна разом із військово-громадянськими адміністраціями та об'єднаними територіальними громадами в регіоні діяли представники влади, обрані у 2010 році. Навіть об'єднавши такі населені пункти в ОТГ поза процедурою без проведення місцевих виборів, Київ не поспішав призначати їм керівників.

Створені останніми та поза виборчим процесом громади, сформували органи влади значно пізніше, ніж ті, в яких відбулися вибори. Хоча низку важливих рішень може ухвалювати лише місцева рада, наприклад, щодо передачі землі на приватизацію, наголошує колишній голова Павлополя Сергій Шапкін.

ВЦА не передбачає інституту старост, тож у селах, що увійшли до складу громад, працюють призначені «головні спеціалісти відділу реформ». Члени громади не відчувають причетності до управління нею, активні громадяни не мають сенсу змагатися за симпатії потенційних виборців. У регіоні фактично призупинено формування нової еліти.

«Хтось зважив, що задля блага можна один раз зманіпулювати законом або підлаштувати його під себе. Але тепер ми нарощуємо проблеми, як снігову кулю», - зауважує Шапкін.

Водночас у процесі реінтеграції деокуповані території потребуватимуть спеціального управління, яке відрізнятиметься від того, що діє у громадах під постійним контролем українського уряду.

«Таким чином, окупація частини Донеччини та Луганщини виглядає дедалі слабшим виправданням збереження обласних ВЦА. Але очевидна нездатність держави управляти (а не тиснути) на політично складних територіях, м'яко кажучи, не вселяє оптимізму. Адже на постокупованих територіях проблем та ризиків такого штибу буде значно більше», – додає Абібок.

А відмова від практики фактично довільного запровадження ВЦА на рівні громад і районів взагалі потребує виключно політичної волі депутатів парламенту та президента. Маючи готові законопроєкти та потужне громадське лобі, можна починати протиставляти її вагу сумнівним інтересам, які досі переважали, підсумовує журналістка.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Розподіл субвенцій громадам перевели у «ручний режим» – аналітик

Яка реальна користь від залізного кулака влади в регіоні на восьмому році війни? Що насправді Київ намагається вирішити за рахунок ВЦА? Чому позбавлення громадян права голосу не знімає політичних проблем прифронтового регіону? Чи доцільно взагалі міркувати про якісь стратегії повернення окупованих територій, якщо Українська держава демонструє абсолютну неспроможність на підконтрольних прифронтових? Відповіді на ці та інші запитання шукайте у статті Юлія Абібок «Залізний кулак ВЦА. Що насправді влада намагається вирішити за рахунок військово-цивільних адміністрацій?».