ЗВОРОТНИЙ БІК

Тижневик «Дзеркало тижня» (№50) від 22—28 грудня 2001 року опублікував статтю «Судова статистика як дзеркало свободи слова».Не беремося судити про об’єктивність усієї статті. Однак те, що стосується АКБ «Причорномор’я», — не відповідає дійсності.

Автор пише «До директора приватного підприємства «Ірістон » звернувся АКБ «Причорномор’я» із пропозицією посприяти в постачанні вершкового масла з Прибалтики в Україну. При цьому банк давав кредит на суму 150 тис. дол. Не забув і про заставу — двоповерховий торговий комплекс... »

Важко зрозуміти логіку автора. Як же той банк ще існує і чи це банк взагалі, якщо а) сприяє у постачанні вершкового масла і б) сам ходить по Дніпропетровську та пропонує кредити різним ПП під свої ж торговельні проекти?

Насправді було так. Спочатку ПП «Ірістон» в особі п. Цховребова звернулося до АКБ «Приватбанк» з проханням видати кредит на суму 450 тис. доларів США під постачання товарів народного споживання, зокрема вершкового масла. Як заставу кредиту п. Цховребов пропонував приміщення за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект К.Маркса, 49. 14 січня 1998 року «Приватбанк» надіслав ПП «Ірістон» «експертний висновок щодо забезпечення кредиту», яким відмовив ПП «Ірістону» у виданні кредиту під заставу приміщення «дореволюційної забудови», зазначивши, що «у разі неповернення кредиту реалізація об’єкта за заставною вартістю буде досить тривала». І, як показало життя, експерти «Приватбанку» мали рацію: кредит не повернутий, а реалізація об’єкта затягнулась. Однак директор ПП «Ірістон» В.Цховребов не здався: бізнес-проект був відкоригований, сума кредиту зменшилась, додана угода з прибалтійською фірмою про постачання вершкового масла — і документи надійшли до АКБ «Причорномор’я». Наголосимо, саме до того банку, де обслуговувалось ПП «Ірістон». У відповідності до українського законодавства, було оцінено майно, запропоноване ПП «Ірістон» до застави, оформлені договори кредиту та застави. Після цього був наданий кредит. Кредитні кошти надійшли на рахунок підприємства. Наголосимо, що просив пан Цховребов уже не 450 тис. доларів США, як у «Приватбанку», а 300. Надали ж йому лише 150 тис. дол. США. Тож як банк міг звертатися з пропозиціями про сприяння у постачанні і надання кредиту?

Гроші були перераховані не 28 жовтня 1998 року, а в березні 1998 року, відразу після укладення кредитної угоди. Гроші на рахунок свого прибалтійського партнера перерахував директор ПП «Ірістон» п.Цховребов, власноручно підписавши платіжку. Далі банк двічі за заявами Цховребова пролонговує кредитну угоду, терпляче чекаючи на повернення кредиту і даючи нагоду своєму клієнтові розв’язати торговельні проблеми. Загалом Цховребов сплатив кілька десятків тисяч доларів США лише як відсотки за користування кредитом. Це потім йому набридне платити, і наклепи полетять у всі інстанції. Це потім будуть судові позови до банку.

Щодо доларів, які повернулись на рахунок підприємства. Вони справді повернулись. Не всі. А лише 113 тисяч. Повернулися 26 жовтня 1998 року о 20 год. 25 хв., після завершення операційного дня. Тож 27 жовтня вже зітхнуло керівництво банку — хай не всі, але більша частина коштів надійшла, тож зажевріла надія хоч на часткове погашення кредиту. Але радість була передчасною, оскільки відповідальний працівник банку виявив помилку в тестовому ключі при зарахуванні коштів. А о 16.35 того ж таки 27 жовтня надійшло повідомлення від Сіті-банку, що здійснював контроль за проходженням коштів через свої кореспондентські рахунки, про помилку у тестовому ключі. Кошти були повернуті 28 жовтня 1998 року на вимогу відправника у суворій відповідності до п.30 Правил №7, де, зокрема, вказується, що «списання (коштів. — Авт.) у таких випадках здійснюється без згоди клієнта». Однак банк відразу повідомив свого клієнта про помилку при зарахуванні коштів і рекомендував йому зв’язатися зі своїм партнером для повторення платежу. Правомірність дій банку підтверджено також листом НБУ за № 18-216/1942 від 21.06.2000 року та висновком Київського інституту судових експертиз за № 3646 від 10 жовтня 2001 року. Повернення банком коштів не було трагедією, а означало лише одне — прибалтійський партнер п. Цховребова просто ще раз мав повторити платіжну операцію. Однак він чомусь її не повторив. А Цховребов чомусь не наполягав. Тим часом терміни кредитної угоди закінчилась. Кредит банку не повернувся. Банк наклав стягнення на майно. І тільки після цього Цховребов заметушився: замість того, щоб судитися зі своїм партнером, почав звертатись до суду з вимогами визнати недійсними кредитну угоду, договір застави, виконавчий напис нотаріуса, банківських операцій. Як тільки програвався черговий суд — летіли заяви у правоохоронні органи. Далі — заяви у всі відомі інстанції. Однак усі голослівні заяви закінчувались тоді, коли виникали запитання: куди подівся кредит, чому не повернулись кошти, де ж те вершкове масло? Суди, наголосимо, були програні. А їх пройшло п’ять. Зараз розглядається шоста справа, по якій було проведено чергову судово-економічну експертизу, що підтвердила правомірність дій банку з повернення коштів.

«Висновок» Донецького інституту економіко-правових досліджень, на який посилається автор, не має жодного атрибуту офіційного документа: ані круглої печатки, ані бланку. Більше того, Міністерство юстиції в особі заступника міністра В.Тертичного листом за № 26-12/37-189 від 17.12.99 року повідомило, що «працівники Донецького інституту економіко-правових досліджень Академії наук України не проходили атестації з метою присвоєння кваліфікації судового експерта… не отримували ліцензії Мін’юсту на здійснення судово-експертної діяльності, тому не мають права проводити судові експертизи». Коментарі зайві.

Немає інтриги і сенсаційності у тому, що прокуратура відкривала кримінальну справу. Так, відкривала. Але вона була закрита Генеральною прокуратурою України, бо у діях банківських працівників не знайдено складу злочину. Єдиним позитивом публікації статті став той факт, що лише з неї банк дізнався: «столичний суддя п. Мельник встановив», що «постанова про закриття кримінальної справи незаконна і підлягає скасуванню».

Тепер щодо газети «Лица». Про скандал між ПП «Ірістон» та АКБ «Причорномор’я» писало чимало газет. Одні писали правду. Інші подавали неперевірену інформацію. Однак після подання банком документів, аналогічних тим, що подаються до тижневика «Дзеркало тижня», газети друкували спростування і вибачення. Газета «Лица» відмовилась надрукувати спростування. Банк звернувся з позовом до суду, визначивши моральні і матеріальні збитки у межах закону. Газета суд програла. Банк суд виграв, бо подав неспростовні докази своєї правоти. Що обговорювати ще? Українське законодавство?

І останнє. Наш банк — не благодійна організація, а комерційна установа, яка ставить собі за мету заробляти гроші. Звучить банально. Але це факт. Згідно із законом, ми мусили надати кредит ПП «Ірістон». І ми його надали у суворій відповідності до закону, бо не хотіли повторювати досвід «Градобанку», який змушений був надавати кредит за рішенням Вищого арбітражного суду. Але ми не збираємось повторювати досвід банку «Україна» — тому обов’язково повернемо кредитні кошти і відсотки за користування ними, які були надані ПП «Ірістон». Бо йдеться про нашу репутацію, йдеться про кошти наших клієнтів, йдеться про людей, які нам довіряють. А для нас це також капітал.