Знаковий конфлікт

Чому саме дніпропетровське українсько-британське підприємство «Динамо—Сілейр» стало об’єктом любові нинішнього начальника ДДАІ генерала С.Коломойця? Напевно, тому що саме під його крилом тоді ще начальника Дніпропетровської ОблДАІ «Динамо—Сілейр» з’явилося на світ, ставши монополістом з виробництва номерних знаків в Україні.
При щорічній потребі 500 тисяч номерних знаків українські британці примудрилися якимось неймовірним чином укласти семирічний монопольний контракт на виробництво цих номерних знаків на загальну суму щось близько 100 млн. дол. США. Щоб ніхто не засумнівався у правильності такого вибору, навіть спеціальний стандарт був розроблений — ДСТУ 3650-97. Розробляв цей документ Науково-дослідний центр безпеки дорожнього руху, яким на той час керував, знову-таки, пан Коломоєць. Як помічника й консультанта до розробки було залучено компетентного фахівця. Ним, за дивним збігом обставин, стало українсько-британське підприємство «Динамо—Сілейр».
Хоч би там що творили оточуючі, хоч би як вимагали покласти край монополії, яка об’єктивно коштувала українцям додатково багатьох мільйонів гривень, система працювала безвідмовно. «Динамо—Сілейр» виробляє свою продукцію на найвищому рівні.
Коли нарешті змогли добитися від МВС логічного дозволу для обласних управлінь ДАІ самим вирішувати, в кого закуповувати номерні знаки, зважаючи на ціну та зручності, новоспечений заступник начальника ДДАІ Коломоєць зажадав припинити це неподобство і повернутися до стану загальної любові і монополії «Динамо—Сілейр». На той момент Коломоєць усього два дні обіймав посаду заступника.
Для знешкодження конкурентів «Динамо — Сілейр» було залучено стороннього консультанта — лабораторію заводу «Арсенал». Із документів, наданих «Арсеналом», випливало, що продукція конкурента не відповідала вимогам ДСТУ.
Щоправда, у листі Українського науково-дослідного інституту стандартизації, сертифікації й інформатики зазначалося: «... ОЦ «Арсенал» ... не акредитований у системі УкрСЕПРО на проведення випробування номерних знаків для транспортних засобів». Але це залишили без уваги й наслідків.
У той невеличкий відтинок часу, коли Коломоєць із незалежних від нього причин не міг активно впливати на долю «Динамо — Сілейр», у МВС нарешті зважилися привести питання організації виробництва і постачання номерних знаків у відповідність до чинного законодавства, провівши тендер, за результатами якого було укладено контракт із ТОВ «Світлофор».
Термін дії контракту обмежений одним роком — із 1 січня по 31 грудня 2005 року, як того вимагають закон «Про закупівлю товарів і послуг за державні кошти» та Бюджетний кодекс України. На жаль, ідилія законності на ринку виробництва номерних знаків тривала недовго....
Перші кроки нового начальника ДДАІ були спрямовані на вирішення глобального завдання — поновлення замовлень на виробництво номерних знаків на ЗАТ СП «Динамо—Сілейр» за будь-яку ціну. Монополія на ринку виробництва номерних знаків передбачена «всього лише на сім років». Хоча не виключена можливість продовження цього терміну шляхом укладання додаткових угод.
У принципі закупівлями у МВС має займатися Департамент ресурсного забезпечення МВС України (ДРЗ). 12 січня 2004 року тодішній виконуючий обов’язки міністра підписав розпорядження, у пункті 2 якого йдеться: «ДРЗ ... підготувати проект внесення змін у контракт від 03.12-1998 №4/4916 між УДАІ МВС України та «Українсько-британським ЗАТ з іноземними інвестиціями — заводом «Динамо—Сілейр» і визначити замовником на виготовлення та постачання номерних знаків для транспортних засобів Департамент ресурсного забезпечення».
Загалом, усе гранично ясно. Потрібно підготувати проект із внесення змін і призначити ДРЗ замовником у всіх договорах на постачання та виробництво номерних знаків. Так, між іншим, зрозуміли і в ДРЗ, і в ДДАІ. Але через рік у новому розпорядженні № 298, підписаному новим міністром, уже в пункті 1.1 чорним по білому значиться: «Підготувати проект внесення змін у контракт від 03.12.1998 № 4/4916 між УДАІ МВС України й Українсько-британським закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями заводом «Динамо—Сілейр» (із внесеними змінами) і визначити замовником на виробництво та постачання номерних знаків для транспортних засобів Департамент державної автомобільної інспекції МВС України».
Абсолютно зрозуміло, що текст пункту 2 і текст пункту 1.1 мають протилежний зміст. Те, що спочатку передавалося ДРЗ, знову повертається ДДАІ. Але за час, який минув між першим і другим розпорядженням, Коломоєць, уже генерал, став начальником ДДАІ. Тому і текст тепер прочитали інакше.
На його генеральське розу­міння, фраза «визначати замовником» стосується тільки договору з «Динамо — Сілейр». У тексті немає цього уточнення, там, як і рік тому, чітко мається на увазі СКРІЗЬ, у всіх можливих договорах. Так і виконувалось, але Коломойцю вигідно читати інакше. Чому?
Це дає можливість реанімувати договір, який порушує антимонопольне законодавство плюс ще кілька законів, і послати до біса результати торішнього тендера на виробництво номерних знаків. Крім того, стверджується, що продукція ТОВ «Світлофор» не відповідає вимогам ДСТУ, з посиланням на висновок лабораторії заводу «Арсенал». Тієї самої, яка вже фігурувала в історії з номерами. Тепер лабораторія вже начебто сертифікована, але, на думку органів сертифікації Держстандарту України, і нинішній висновок не відповідає дійсності. Держстандарт вважає, що продукція ТОВ «Світлофор» відповідає вимогам чинних стандартів, а «Арсенал» послужливо підспівує Коломойцю. Уже вкотре.
Але саме тут і виникає цікавий нюанс боротьби за якість та відповідність. Виявляється, «Динамо—Сілейр» не має права виробляти номерні знаки. Не тому, що так хочеться якомусь генералу, не тому, що хтось із кимось уклав брудний договір, а тому, що так вирішив суд. Точніше, спочатку державне підприємство «Дніпропетровський регіональний державний науково-технічний центр стандартизації» (після ряду перевірок «Динамо — Сілейр») звернуло увагу на невідповідність продукції «Динамо» вимогам ДСТУ 3650:2004 і своїм розпорядженням від 27.07.2004 року № 60917 заборонило реалізацію номерних знаків.
Через місяць «Динамо—Сілейр» повідомило Центру стандартизації, що недоліки усунуто, й запросило інспектора на повторну перевірку. Інспектор залишився задоволений і дозволив реалізацію, забувши тільки додати до акта повторної перевірки копію протоколу періодичних випробувань. Коли ж державний інспектор спробував перевірити достовірність матеріалів «індульгенції», його просто не пустили в «Динамо—Сілейр».
Виявилося, що випробувальна лабораторія не компетентна, тобто не акредитована на проведення випробувань номерних знаків, як свого часу і лабораторія «Арсеналу», протокол академічних випробувань не зареєстрований у лабораторії і не може вважатися достовірним. Відтак, за фальсифікацію результатів випробувань лабораторію позбавили атестату акредитації, а «Динамо — Сілейр» було позбавлене права на торгівлю знаками й оштрафоване.
Дуже потішно захищалося в суді «Динамо—Сілейр». Вони підтверджували, що якщо договір із ними — той самий, семирічний, — був підписаний до введення нового ДСТУ, то цей ДСТУ — їм не указ. Вони працюватимуть за старими нормативами.
Попри те, що Господарський суд Дніпропетровської області рішення Дніпропетровського центру стандартизації скасував, Дніпропетровський апеляційний господарський суд рішення метрологів визнав законним. Тобто з 10 вересня 2004 року «Динамо — Сілейр» не мало права продавати свої номерні знаки.
Проте це зовсім не заважало закуповувати знаки в «Динамо—Сілейр».
Так, можна було не знати про дніпропетровські пригоди з фіктивними актами перевірки. Але чи можна було не знати того, що постановою Господарського суду міста Києва самому ДДАІ МВС України заборонено видавати замовлення на виробництво номерних знаків за контрактом № 4/4916 від 03.12.1998? Втім, навіть пряма заборона головного державного виконавця замовляти номерні знаки в «Динамо—Сілейр» не змогла зупинити цього процесу.