ЮРІЙ ГАЙСИНСЬКИЙ: «ПЕРЕХІД ВІД РАБСТВА ДО СВОБОДИ ШВИДКИМ НЕ БУВАЄ»

Прокуратура України святкує своє 10-річчя

Якщо зазирнути в різноманітні ЗМІ, то неважко виявити таку картину: у Криму засуджено кілерів, які розстріляли випадкових перехожих; одеська міліція затримала кілера, що розстріляв «незручного» свідка; український кілер загинув у Варшаві; у Запоріжжі стріляли в директора ресторану «Хортиця» Тахіра Мамедова; у Києві вбили директора приватного підприємства з Кривого Рогу; на депутата Коломойцева скоєно напад; розглядаються версії замаху на працівницю Державної податкової інспекції Солом’янського району міста Києва, у Києві розстріляно автомобіль відомого бізнесмена... Цей кримінальний перелік можна продовжувати. Але корисніше буде звернутися по коментар цих та інших сумних подій до професіоналів. На запитання «ДТ» відповідає прокурор міста Києва, заступник генерального прокурора України Юрій Гайсинський.

- Юрію Олександровичу, останнім часом у громадськості склалося враження, що замовні убивства дуже почастішали. Водночас юристи стверджують цілком протилежне: вони впевнені, що нині відбуваються лише поодинокі рецидиви бурхливого минулого. Що ж діється насправді і чому?

- Як людина, котра тридцять років займається проблемами злочинності, можу сказати: у Києві скоюється близько 300 убивств на рік. Зараз кількість злочинів і, зокрема, навмисних убивств значно зменшилася. Нинішнього року в Києві зареєстровано найменшу кількість убивств. Щодо замовних убивств, важко сказати - більше їх стало чи менше. Адже перш ніж визначити, замовне убивство чи ні, потрібно його розкрити. Можу сказати лише, що кількість їх має тенденцію до зменшення. За десять місяців поточного року зареєстровано 133 навмисні убивства, проти 189 за аналогічний період минулого року. Це другий показник після Севастополя.

- Яка статистика тяжких злочинів? Як змінюється відсоток їхньої розкриваності?

- Коли взяти загалом кількість убивств по країні за 100%, то в умовах неочевидності здійснюється лише 10%. Це десятка, яка найважче піддається розкриттю. Особливо важко розкривати убивства, здійснені в минулі роки. У Києві цього року було розкрито 32 таких убивства. Кращого показника, ніж у столиці, немає.

Як бачите, у Києві принцип невідворотності покарання реалізовано найкраще. Показова і динаміка вбивств у столиці за роки незалежності України. Колись це була таємниця. За радянських часів статистику злочинності немилосердно спотворювали. У принципі, це є й зараз, але не такою мірою. Прокуратурі інколи доводиться навіть порушувати кримінальні справи проти найбільш знахабнілих працівників міліції, котрі намагаються збільшити розкриваність на папері. Вони або відмовляються від порушення кримінальної справи, або не реєструють заяву про скоєння злочину.

Ще на світанку незалежності України дали вказівку припинити статистичний обман. Результат ви можете бачити. З 1991 до 1995 року кількість злочинів зросла практично удвічі - це вже цифри без обману, - потім пішло абсолютно реальне їх зниження.

- Чи влаштовує вас наявний стан речей у Києві з розслідуванням убивств?

- Ні, звісно. Як він може мене задовольняти? В ідеалі хотів би, щоб убивства взагалі не відбувалися. На жаль, світовий досвід свідчить, що і в демократичних, і в тоталітарних державах тяжкі злочини були, є і в перспективі будуть. Швидше за все, вияв агресивності криється в людській природі.

Злочинність - явище соціальне. Нічого з цим не вдієш. Щоб зменшити кількість злочинів, виділяється усе більше коштів, але їх, як завжди, бракує - права людини дорого коштують. Дивіться, адже раніше закон не передбачав обов’язкового допиту підозрюваного під час затримання з участю адвоката. Звісно, тоді слідчі могли розслідувати по 10-30 справ одночасно. Зараз же обвинувачення пред’являється з обов’язковою участю адвоката, те ж саме - при затриманні. Одна річ - допитувати людину, яка й уявлення не має про право, зовсім інша - коли в процес допиту включається професіонал і починає «бомбити» клопотаннями... Варто підрахувати, скільки при цьому витрачається робочого часу слідчого, прокурора, судді. Чи зможе слідчий тепер вести одночасно десять справ? Звісно, ні.

Можете дивуватися, але в Україні один із найдемократичніших карних процесів у світі. Наша правова система схожа на континентальну, вона приблизно як французька чи німецька. Мені доводилося бачити за кордоном, як буквально за півгодини в суді вирішувалося питання по викрадачу автомобіля. Поліцейський привів його до суду, пристебнувши наручниками до себе. Викрадач зізнається. Прокурор каже: два роки, адвокат - менше. Дали півтора. А в нас: заарештуємо і будемо, щонайменше, два місяці розслідувати, вимагати характеристик, даних про його діяльність, судимості, психічний стан. Дуже довго. Це ж витрати! Ми витрачаємо на це більше, ніж Франція чи Німеччина, а в них держбюджети незрівнянно більші. У нас є резерви - нам потрібно спрощувати карний процес. Права людини повинні дотримуватися, але в рамках фінансових можливостей держави.

- На додачу до всієї тяганини, про яку ви нагадали, у нас існує ще й дослідування. Як ви до нього ставитеся?

- Ще коли я був депутатом Верховної Ради, пропонував забути про нього, як про прикрий сон. Зуміли слідчі, прокурори добути докази винності, справа направляється в суд. Віддали під суд, розібралися, що доказів немає, не треба мучити і себе, і людей, витрачати державні кошти. У нас же розслідування затягується на багато років. Є приклади, коли люди знайомляться з матеріалами справи по п’ять років. Резерви є: Кримінально-процесуальному кодексу вже сорок років. Існують два-три проекти нового. Та коли проекти стануть законом?

- Як ви оцінюєте результати малої судової реформи, проведеної цього літа? Чи багато незручностей завдали прокуратурі нововведення? Насамперед хотілося б знати вашу думку з питання передачі повноважень на видання санкцій на затримання, арешт тощо від прокуратури до суддів.

- Слава Богу, що реформа лише мала. Як було раніше: приходить слідчий до прокурора, приносить матеріали справи, той їх вивчає (на це дається дві доби), після цього підписує санкцію на арешт. Зараз усе те ж саме, але прокурор підписує подання до суду, де питання остаточно вирішується з участю прокурора. Однак прокурорського часу на цю роботу витрачається більше. І суд додатково завантажується, більше метушаться слідчі. Те ж саме і із санкціями на обшук.

- Але судді запевняють, що вони не на всі подання прокурора дають санкцію.

- Так, але ж і прокурори не завжди погоджувалися зі слідчим. Просто зараз два державних органи займаються фільтрацією: і прокурори, і суд вирішують, арештовувати чи ні. Адже у прокуратури цієї функції не забрали, а суду- додали. Крім того, і раніше припускалося оскарження в суді санкцій прокурора на арешт.

- Прокурорський нагляд не дуже постраждав після ухвалення змін до закону «Про прокуратуру» у ході малої судової реформи?

- У Конституції такої функції прокуратури немає. У перехідних положеннях до Основного Закону передбачено створення системи державних контролюючих органів. Але доти хтось же має стежити за дотриманням законності на підприємствах державної форми власності. В інших країнах такої функції прокуратури немає і ніколи не було. Згодом не буде і в нас. З другого боку, право на прокурорську перевірку завжди буде, бо, наприклад, КП не лише дає право прокурору, а й зобов’язує його у разі отримання даних про зловживання, якісь порушення закону або порушити кримінальну справу, або відмовити в її порушенні, або передати цю справу в інший державний орган.

- Гадаю, вам добре відомо, як і чому Рада Європи критикує наші правоохоронні органи. Зокрема цієї осені в Страсбурзі, коли обговорювалося українське питання, мені довелося чути від пані Ренати Волвенд (член Моніторингового комітету ПАРЄ), що прокуратура в Україні працює старими, дідівськими методами, які порушують не лише принципи Ради Європи, а й Конституцію України. Чим би ви могли парирувати таке різке твердження?

- Мені доводилося бачити оснащення прокуратури і слідчих органів на Заході. Ну, бракує нам грошей. Права людини коштують дорого. Пропоную Раді Європи розробити програму підтримки правоохоронних органів України і профінансувати її. Ще ніхто не переходив так різко від тоталітарної системи до ринкової. Я переконаний, це проблема часу. Коли мені говорять, що українці найбільш корумповані... Знаєте, скажу я вам, неправда це. Нічим вони не відрізняються від французів, німців та американців! Корупцію породжують насамперед економічні чинники. Робити українців природженими корупціонерами - нісенітниця. Я вам кажу це і як прокурор, і як адвокат. Якщо в прокуратурі виявляються зловживання - реакція відповідна. Аж до порушення кримінальних справ проти працівників прокуратури. Я з повагою ставлюся до Ради Європи, але й до нас повинні об’єктивно ставитися.

- Вас обурює, що Україна зажила слави найбільш корумпованої країни. Але ж не секрет, що досить часто вся адвокатська стратегія зводиться до дачі хабара слідчому. Як подолати таку негативну практику?

- Це не лише адвокатська стратегія. Такий підхід може бути властивий будь-якій іншій сфері. І потім, хіба адвокат США, Франції чи Німеччини не може робити те ж саме, якщо він хоче зловжити своїм становищем і незаконно вирішити питання? Він нічим не відрізняється. Коли йому бракує розуму, сил на боротьбу, він може це зробити, незалежно від громадянства і національного походження. На цю отруту є протиотрута - змагальність сторін у судовому процесі. Цьому сприяє декриміналізація, коли держава частину проблем, що раніше вирішувалися в кримінальному процесі, віддає на розсуд цивільного, де існує абсолютна рівність сторін. Крім того, існує можливість оскаржити рішення суду. Нарешті, є преса, що теж сприяє прозорості кримінальних і цивільних справ.

- Чи підтверджується в ході слідства ваша теза про те, що кримінальні справи, які вів суддя Замковенко, вирішувалися з наміром відвести їх від правосуддя?

- Я вважаю, що правосуддя - це не лише конкретний судовий процес, за яким суддя першої інстанції ухвалює рішення або виносить вирок, а ще й право учасника процесу на оскарження рішення в суди вищого рівня. За законом, суддя у разі надходження скарги зобов’язаний протягом доби передати справу до суду другої інстанції. Що ж робив суддя Печерського суду? Він просто все це ігнорував. Ховав, відводив ці справи від правосуддя. Ну яке ж це правосуддя, коли або прокурор, або захисник, учасник процесу не згоден із рішенням?.. Ніде в Україні такого не було. Принаймні про це не відомо ні мені, ні Генеральній прокуратурі. Окрім, звісно, «винаходу» Замковенка.

- Юрію Олександровичу, ви були авторитетним адвокатом, зараз обіймаєте високий пост у прокуратурі. Не важко? Такі зміни відбилися якось особисто на вас як людині?

- Лише досвіду і знань додалося. Адже на Заході немає великої різниці між прокурором та адвокатом. Сьогодні ти представляєш інтереси державних установ - ти умовно прокурор, якщо завтра представлятимеш інтереси приватної фірми - ти адвокат. Часто прокурор представляє в цивільному процесі конкретних людей, які не мають можливості користуватися послугами фахових адвокатів. Це трапляється, коли він пред’являє позов в інтересах неповнолітнього чи немічного, просто громадянина. У такому випадку він виконує функції адвоката.

- Маючи за плечами досвід адвокатської діяльності, ви як ніхто інший можете дати об’єктивну оцінку стану нинішніх взаємин між правоохоронними і правозахисними структурами.

- Не бачу тут проблеми. Якщо вона і є, то, швидше, особистісна, тобто хтось не розуміє, що надзавдання нашої спільної діяльності - забезпечення безпеки людини. Тоді і в державі буде стабільність.

- Скільки, на вашу думку, на останнє знадобиться часу?

- Проведу аналогію з Біблією. Мойсей виводив народ із рабства 40 років. Дуже довго. Гадаєте, він дороги не знав? Йому просто було відомо, що з рабства до свободи швидко перейти не можна. Та, враховуючи нинішні космічні швидкості, я, звичайно, зменшив би цей час десь удвічі.

- На якій стадії перебуває розслідування справи «про нецільове використання валютних резервів Нацбанку в 1997-1998 роках»? Яке обвинувачення висунуто проти В.Бондаря, колишнього першого заступника голови НБУ?

-Прокуратура Києва практично закінчила цю справу. Проведено всі необхідні експертизи. Влітку нинішнього року справу передано до Генеральної прокуратури. За моїми даними, досудове слідство вже закінчено. Пан Бондар обвинувачується у зловживанні службовим становищем.

- Чи вважаєте ви за доцільне проводити ще одне розслідування у справі журналіста Гонгадзе, як це записала у своїй останній резолюції по Україні Рада Європи?

- Справу Гонгадзе розслідує Генеральна прокуратура України. Мені важко сказати, чи потрібно проводити це розслідування. Якщо було проведено експертні дослідження решток не лише вітчизняними, а й іноземними спеціалістами, і вони дійшли висновку, що на 99,9% рештки належать Гонгадзе, то що ще досліджувати? Тут хіба що можна проводити експертні дослідження експертних досліджень. Звісно, можна, якщо потрібно. У моїй практиці повторного розслідування не було. Коли якісь конкретні запитання при додатковому розслідуванні виникають, то вони з’ясовуються, а коли їх немає, то що з’ясовувати? Хіба лише використовувати справу з якоюсь політичною метою, але це вже за межами права.

- Чи не настав час видавати журналістам зброю, принаймні газову, як це вже практикується на місцях, наприклад, у Черкасах?

- Якщо журналісти стають об’єктом насильства, це зле. В ідеалі журналіст має перебувати в повній безпеці. Чи достатньо буде отримати по газовому пістолету? Ставлюся скептично до охорони і зброї. Хоч би яким ти був озброєним, навряд чи будеш у повній безпеці. Тут потрібне досягнення певної суспільної стабілізації. Тоді журналісти думатимуть не про зброю, а про те, як цікавіше подати матеріал.

- 1 грудня ви вдесяте відзначатимете День прокурора. Що ви скажете цього дня своїм підлеглим?

- Коли був депутатом Верховної Ради, я входив до робочої групи з підготовки закону «Про прокуратуру». Його ухвалили 5 листопада 1991 року, а набрав чинності він з 1 грудня. Саме тоді проходили вибори Президента і референдум з підтримання Акта про незалежність України. У міській прокуратурі відбудуться урочисті збори. Замість доповіді я, як людина, яка особисто брала участь у розробці закону «Про прокуратуру», розповім, як це відбувалося. Адже за весь час існування України нічого схожого не було. Не було державної структури, яка б діяла на основі власного закону. Це був історичний акт, звісно, непорівнянний із забороною Компартії і проголошенням незалежності, але він сприяв тому, щоб держава була не лише незалежною, а й правовою.