ВЕРХОВЕНСТВО ОБВИНУВАЧЕННЯ

Обвинувальний ухил, на жаль, тяжіє над нинішнім складом судового корпусу. Важко розраховувати за такого підходу на увагу до людської особистості, критичну оцінку обвинувальних доказів, на проголошене в Конституції, але так і не реалізоване верховенство права. Це явище своїми навстіж відчиненими для обвинувачення воротами правосуддя розбещує прокуратуру та слідчі органи впевненістю, що будь-яка, навіть геть сира справа, проковтнеться судом, що судді не підуть на конфлікт із обвинуваченням.

На жаль, чимала кількість справ, яка, втім, не піддається статистиці, характеризується тим, що засуджено осіб, чиєї вини немає в інкримінованому діянні.

Особливо це стосується злочинів, пов’язаних із несплатою податків. Свою лепту вніс (на превеликий жаль) і Верховний суд України, передбачивши, що доказами з господарських злочинів можуть бути непрямі методи, себто припущення. Але ж ніяка очевидна потреба не змушувала йти на порушення вимог статті 62 Конституції України і пособляти обвинуваченню таким чином.

Розглянемо деякі конкретні випадки із судової практики.

Двадцятирічну М. напередодні податкової перевірки в терміновому порядку було переведено на посаду головного бухгалтера підприємства. Достатнього досвіду роботи вона не мала, її професійна підготовка обмежувалося річним курсом бухгалтерської школи. На рахунку підприємства протягом восьми місяців не було коштів, у зв’язку з чим деякі податки не сплачувалися. Як і годилося, М. справно подавала в банк платіжні доручення щодо сплати податків. Але в результаті зміни підзаконних актів і чергової спроби ліквідації горезвісної картотеки №2 банк відмовився приймати платіжки, оскільки коштів на рахунку підприємства не було.

Виявивши, що певний час платіжні доручення не подавалися, податкова служба порушила кримінальну справу за фактом ухиляння від сплати податків проти М. Про наявність злочину в діях М. і мови не могло бути. Однак слідчий умовив М., що адвоката краще не брати, це занадто дорого, та й користі від нього ніякої. Навпаки, «добрий» слідчий обіцяв домовитися із суддею, щоб та призначила символічний штраф. При цьому він запевняв, що й процесу ніякого не буде. А коли й буде, то триватиме кілька хвилин. Так воно і сталося. М. визнала, що факт неподання платіжок з податків мав місце у зв’язку з відмовою банку їх приймати.

В обвинувальному висновку і вироку це розцінили як визнання провини і каяття у скоєному, виключивши, звісно, посилання на неможливість подати платіжні документи у зв’язку з відмовою банку їх приймати. Через два місяці М. зрозуміла, що її засудили за статтею кримінального закону, і звернулася до адвоката. Але всі звернення останнього в судові інстанції (включно з Верховним судом України) розбивалися об посилання на визнання вини засудженою. Тобто на визнання, якого фактично не було, як не було і складу злочину. Ну справді, штраф же був символічний, то навіщо ж псувати судову статистику і захаращувати суд ще однією малозначною справою. Втрата віри в правосуддя у М. та її рідних і близьких до уваги не бралася.

У результаті перевірки акціонерного товариства було встановлено несплату податку в зв’язку зі спірним тлумаченням правових норм і помилкою одного з бухгалтерів. Протягом 10 днів суму нарахованої недоїмки сплатили. Попри це, через рік проти головної бухгалтерки було порушено кримінальну справу. Слідчий умовив її не брати адвоката, тоді він, мовляв, зможе відразу закрити кримінальну справу. Необхідно лише визнати себе винною й у скоєному покаятися.

На судовому засіданні бухгалтерка передумала і просила закрити справу за відсутністю складу злочину. Суд оголосив перерву, під час якої їй популярно пояснили — на неї очікує суворий вирок. У бухгалтерки справді не було жодних шансів на те, що суд у такій ситуації візьме до уваги пояснення про відсутність у неї наміру, а також про те, що помилки припустився інший бухгалтер і цієї помилки вона як головний бухгалтер просто не могла помітити. Зауважимо — на такий обман обвинувачуваних дивляться крізь пальці.

У справі за обвинуваченням директора Б. і головного бухгалтера Л. було встановлено наявність прострочення зі сплати відсотків за кредит. У обвинувальному висновку й вироку зазначений факт був трансформований на сплату відсотків за прострочений кредит. Хитрість полягала в тому, що віднесення сплачених відсотків за кредит на валові витрати припустиме. Сплата ж відсотків за прострочений кредит не може зараховуватися на валові витрати. Ось така підміна понять, до речі, що суперечить протоколу судового засідання і поясненням спеціаліста, послужила підставою для визнання геть невинних людей винними в ухилянні від сплати податків.

Попри розпачливі зусилля адвокатів і те, що справу двічі розглядали Верховним судом, вирок у цій частині залишився в силі. Може, тому, що за іншими обвинуваченнями підсудних виправдали. Треба ж було хоч якось підтвердити п’ятирічну слідчу й судову тяганину.

В одній зі справ розгляд скарги вже було призначено у Верховному суді України, й адвокатів сповістили про день слухання. Яким же виявився їхній подив, коли вони одержали повідомлення, що через відкликання одним із суддів свого підпису слухання справи скасовується. Немає повісті сумнішої на світі...

Все це відбувається зараз, коли права захисника у процесі незмірно ширші за ті, які пропонуються в новому КПК. Автор далекий від думки, що участь адвоката — уже гарантія законності. Стан справ в українській адвокатурі настільки жалюгідний, що в певному сенсі вже перетворився на гальмо для правосуддя. Держава послідовно і цілеспрямовано перетворює захисника на постать суто умовну, на якийсь абсолютно незначимий реквізит, необхідний не більше, ніж мантія для судді.