В Одеській нацакадемії вітають незаконний указ президента як «рішучу дію»

В умовах інтенсивних процесів глобалізації та індивідуалізації суспільства його правове життя зазнає кардинальних змін. Саме вони вимагають переоцінки деяких підходів до права, що колись сприймалися як консервативні й навіть регресивні. Плюралізм підходів, який затверджується у вітчизняній юриспруденції, набуває вираження на рівні формування її наукових шкіл. Найвідоміші з них — київська, львівська, харківська та одеська — мають давні традиції і в умовах суверенної України багато зробили для становлення національного законодавства, практики його застосування, досягнення професіоналізму у підготовці юристів.

Однак завдяки низці суб’єктивних обставин політичного, фінансового і матеріального характеру монопольне становище в юриспруденції посіли деякі представники харківської школи права. Спочатку такий монополізм не викликав особливих заперечень — відчувалася необхідність оперативного організацій­ного становлення вітчизняної юриспруденції. Проте з розвитком з’ясувалося, що харківські колеги з юридичної науки не дуже охоче пускають в академічне середовище представників інших шкіл. Більше того, почало складатися враження, що керівне ядро Академії правових наук України, яке сформувалось як «недоторканне», використовуючи відому метафору про правове поле, таку близьку «хліборобській» свідомості українців, вирішило приватизувати всі «зернові запаси і техніку обробітку» правового поля. З цим пов’язаний дедалі відчутніший диктат (беру на себе відповідальність за це твердження) керівних представників харківської школи права у виз­наченні напрямів наукових досліджень, у залученні фахівців для актуальних правових розробок, у формуванні освітньої професійної програми підготовки юристів. До того ж отримати допуск в академічне середовище тепер можливо не через визнання досягнень у сфері правових досліджень, а через приналежність до політичної, економічної чи бюрократичної еліти України. При цьому діяли і діють своєрідні паролі — «свої» (необхідно лояльні до керівництва академії) і «не свої» (лояльність яких не доведено). Тоді ж вітчизняна юридична наука інтенсивно розвивалася в різних регіонах України, багато в чому — цілком незалежно, а іноді — і всупереч діям приватизаторів від юриспруденції.

Гадається, що «регіоналізація» Академії правових наук України — лише реєстрація доконаного факту, а переміщення її центру в столицю нашої держави — найоптимальніше рішення. Це, по-перше, дозволить подолати монополізм у вітчизняній юриспруденції, по-друге, пов’яже напрями наукових досліджень із актуальними проблемами розвитку регіонів України. По-третє, створить можливість для нових перспективних розробок, таких необхідних для правового забезпечення виходу країни з економічної, політичної і фінансової криз.

На підтвердження сказаного про досягнення різних наукових шкіл України наведу кілька тез щодо одеської школи права, яка насамперед представлена Одеською національною юридичною академією (ОНЮА). За кількістю опублікованих монографій, підручників, навчальних посібників, коментарів до кодексів ОНЮА вже не перший рік посідає одне з чільних місць в Україні. Про високий рівень наукових досліджень її співробітників свідчить визнання науковою спільнотою як України, так і зарубіжжя їхніх праць із різних напрямів юриспруденції. У зв’язку з цим цілком доречне запитання: чому із 40 докторів наук, професорів Одеської національної юридичної академії жоден досі не став не лише академіком, а й член-кореспондентом Академії правових наук України?

Вчені Одеської національної юридичної академії беруть безпосередню участь у підготовці проектів найважливіших законодавчих актів України. Хоч би що казали «доброзичливці» ОНЮА, досягнення цього вищого навчального закладу відзначені у 2008 році Асоціацією ректорів Європи з присудженням їй міжнародної нагороди «Європейська якість». На відміну від багатьох вузів України, в Одеській національній юридичній академії послідовно здійснюються реальні кроки для входження в європейський освітній простір. Характерна риса нашого вузу — підготовка спеціалістів юридичного профілю вищої кваліфікації шляхом використання нового принципу, а саме — читання лекцій і проведення занять трьома мовами на вибір студента: українською, російською та англійською.

У зв’язку з високими вимогами, які висувають до правової політики, правових процесів і юридичної освіти в Україні час і рівень розвитку суспільства, сьогодні як ніколи актуальні перетворення, що стосуються Академії правових наук України. По-перше, необхідно забезпечити її прив’язку до завдань наукових досліджень, що розгортаються в різних регіонах України. По-друге, необхідно розрубати гордіїв вузол, зав’язаний у час створення Академії правових наук України, коли для її формування було використано кадровий потенціал виключно харківської школи. Якщо це можна було якось пояснити в момент створення академії, то тепер, за наявності у країні сильних юридичних шкіл і нових юридичних вузів (а також відновлення історичних центрів юридичної освіти в Чернівецькому і Харківському національних університетах), така містечковість неприпустима. Зазначимо, що сьогодні представники харківської школи права становлять одну третину складу Академії правових наук України, що принаймні дивно.

Можна як завгодно і з різних ракурсів критикувати указ президента, що змінив місце перебування Академії правових наук України, здійснив її «регіоналізацію» і поповнив її новими учасниками, тільки навряд чи без такої рішучої дії стосовно юридичної наукової спільноти можна чекати якихось кардинальних і необхідних змін як у самій сфері юридичних досліджень, так і в їх організації.

Від редакції

На жаль, показово і характерно: доктор юридичних наук, заслужений юрист України ігнорує той факт, що указ президента, про який ішлося у недавній публікації «ДТ» «За правом сильного. Розгардіяш добрався до Академії правових наук України», порушує все, що взагалі можна порушити, оскільки без таких «рішучих дій» неможливі «кардинальні зміни» у сфері юридичних досліджень і їх організації. І справді, як уже тут картати за порушення Конституції, законів України і статуту Академії правових наук президента, якщо світила юриспруденції вважають, що мета виправдовує засоби?