В очікуванні закону про дорожній рух

Набридло читати в пресі й Інтернеті про «неоголошену війну на дорогах», яка щодня забирає десятки життів. Закінчуються ці статті зазвичай наріканнями на те, що виправити на краще ситуацію неможливо, оскільки Рада, бачте, відмовилася ухвалити новий закон про дорожній рух, головним елементом якого є запропоноване збільшення на порядок штрафів за порушення ПДР. Закономірна вкрай негативна реакція ДАІ на таку поведінку Ради, адже тільки очікування нових «тарифів» збільшило «штрафи» на дорогах у два-три рази. Зрозумілий також ентузіазм щодо нового закону з боку нашого президента, схильного до простих і ефектних рішень. З метою докорінного поліпшення ситуації на дорогах він то ліквідує ДАІ як клас, то з тією ж метою доручає цій дивом уцілілій структурі збирати драконівські штрафи з нещасних водіїв. Чому з «нещасних»? Тому, що щасливі і тепер ці штрафи не сплачують, тож тим більше не стануть їх сплачувати надалі. Платити будуть «пересічні» громадяни, до яких, очевидно, належить і більшість журналістів. Тому їхній ентузіазм, щонайменше, дивний.

Ясно, що спроби кардинально збільшити штрафи не припиняться і рано чи пізно увінчаються успіхом. Ну а в очікуванні цього світлого дня невже неможливо вжити якихось заходів проти сьогоднішнього кошмару на дорогах? Давайте проаналізуємо такі можливості зважаючи на досвід Європи, де автомобілів набагато більше, ніж в Україні, а смертей на дорогах у декілька разів менше.

1. Насамперед потрібно підвищити повагу водіїв до швидкісних та інших обмежень. А для цього вони повинні бути логічні й обгрунтовані в очах водіїв. Адже дуже часто їхню наявність важко аргументувати. Ми вже не кажемо про «забутий» знак обмеження швидкості у зв’язку з ремонтними роботами, які фактично не ведуться (цілком випадково саме на цих ділянках виявляються в кущах співробітники ДАІ!). Зверніть увагу, як установлені знаки меж населених пунктів. Може, вони і відповідають адміністративним межам, але вже ніяк не фактичному розташуванню населеного пункту, бо встановлені не біля крайніх будівель, а далеко від них у лісі або в чистому полі (у Європі — впритул до крайніх будинків). Створюється враження, що це робиться навмисно, аби спровокувати водіїв на перевищення швидкості. Ця підозра зміцнюється тим, що, знову ж випадково, саме тут найчастіше бувають даїшники з радаром. Дуже часто, побачивши білий знак, який встановлює 60 км/год., важко роздивитися за деревами на віддалі село. В іншому населеному пункті, який має чотири смуги нормальної дороги, обмеження швидкості — 40. Дорога Дніпропетровськ — Запоріжжя, чотири смуги з розділювальною смугою — обмеження 90. І так до безкінечності. Нелогічні дорожні обмеження породжують нігілізм водіїв і, що також важливо, знижують пропускну спроможність доріг.

2. Найбільш часті і страшні аварії зі смертельним фіналом — лобові зіткнення, коли, користуючись офіційним формулюванням, «водій не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху і... » А чи була можливість допомогти йому «впоратися з керуванням»? Була б, якби в нас, як і в Європі, цілодобово їздили за містом із ближнім світлом. Річ у тім, що навіть за гарної погоди вдень водієві найчастіше важко визначити на відстані, у зустрічному чи попутному напрямку (під час обгону) їде автомобіль по зустрічній смузі. А за поганої погоди, надвечір? В Україні якось зобов’язали водіїв цілодобово за містом їздити зі світлом, але незабаром чомусь скасували. А даремно, скільки смертей можна було уникнути! Не випадково, не чекаючи офіційних розпоряджень, багато водіїв уже їздять удень зі світлом. Шкода, що не всі. Цікаво, яких зусиль і бюджетних грошей коштує введення цього дуже важливого для підвищення безпеки руху правила?

3. Багатьох вразили недавні страшні ДТП з вини водіїв автопоїздів, які, знову ж, «не упоравшись із керуванням», серед білого дня несподівано виїжджали на зустрічну смугу, таранячи переповнені маршрутки та інші транс­портні засоби. Як може не впора­тися з керуванням досвідчений професіонал, яким без сумніву є водій автопоїзда?! Це можливо тільки в тому разі, коли він банально задрімав за кермом. Щоб перевірити це припущення, потрібно проаналізувати, скільки годин без відпочинку він був за кер­мом, в якому режимі працював у попередні дні. Чи можливо в нас це зробити? Неможливо, а в Єв­ропі запросто. Тому що там кожен вантажний автомобіль облад­наний приладом, на самописі якого в режимі реального часу відби­то час руху і стоянки, швидкість. На шляху природного бажання водія більше заробити стоять жорст­кі регламенти, виконання яких поліція за згаданим приладом контролює, накладаючи на водіїв величезні штрафи навіть за хвилинні переробітки. Смію вас запевнити, що абсолютно всі українські вантажівки, які виїжджають у Європу (та й у Росію), мають такі прилади, а їхні водії виконують установлений законом регламент праці і відпочинку. Зате, повернувшись в Україну, намагаються, не жаліючи себе, надолужити втрачене. А які тут зусилля і кошти потрібні від держави?

4. Пригадйте, який часто вигляд у водіїв і пасажирів автомобілів, котрі потрапили в ДТП навіть у містах, де швидкості відносно невеликі. Закривавлені через черепно-мозкові травми облич­чя на тлі вибитого головою лобового скла, забиті грудні клітки, переломи кінцівок. Усього цього можна було уникнути, якби люди користувалися пасками безпеки. По­душками обладнані далеко не всі автомобілі, та й ефективність їх недостатня (згадайте трагедію Ми­коли Караченцова). Неприс­теб­нутий пасок найбільш контрольоване і каране порушення в Єв­ропі. Характерна деталь: поліцей­ські машини обладнані спеціальними бічними фарами, які дозволяють, порівнявшись з автомобілем, перевірити використання пасків безпеки навіть уночі. Можна зрозуміти небажання користуватися пасками з боку наших водіїв, котрі щиро вірять у те, що ДТП може трапитися з ким завгодно, тільки не з ними. А чим пояснити байдужість ДАІ? Які тут потрібні витрати?

5. Незаперечно, що злочинність породжується почуттям безкарності. І дорожня злочинність теж. Поки численні калиновські, вбиваючи людей, залишаються практично безкарними, на що нам сподіватися? Хіба на те, що їх відносно мало і на всіх не вистачить. А життя майже кожного дня видає красномовні уроки. От один із них. Запоріжжя, година пік, світлофор на в’їзді на греблю з правого берега працює на блималці, рух регулює інспектор ДАІ. На спуску до греблі дві смуги щільно упаковані автомобілями, назустріч теж по двох смугах йде потік із греблі. Раптом, перетинаючи дві смуги, по зустрічній, вносячи жах і сум’яття в душі водіїв, до перехрестя мчить джип і, до зловтіхи навколишніх, акурат потрапляє в лапи даїшника, тобто зупиняється за два метри від нього. Що далі? Нічого цікавого: дочекавшись жесту регулювальника, який дозволяє їхати, джип поїхав у своїх справах. А численні очевидці дістали наочний урок «невідворотності покарання» за порушення ПДР. Хотілося б запитати тих, хто з нетерпінням чекає збільшення штрафів як панацеї: ці люди з джипу будуть їх сплачувати? Ні, шановні, сплачувати будемо ми.

6. І останнє. Багатьох ДТП, особливо в містах, можна уникнути, були б вікна автомобілів прозорими. Як того і вимагають ПДР, як це є в Європі. Користуючись потуранням ДАІ, багато хто почав тонувати навіть лобове скло. До чого це може призвести і призводить, говорити зайве. Є й «побічний ефект». Уявіть, скількох страшних злочинів можна було уникнути, якби бандити не могли вистежувати своїх жертв, залишаючись непоміченими в тонованих автомобілях.

А тепер давайте відповімо собі на запитання, чи потрібні нові закони про дорожній рух, щоб за мінімальних витрат швидко змінити ситуацію на дорогах на краще?