Університет, земля і заручники

Колись був популярний такий анекдот. На запитання, чи буде третя світова війна, відповідали: не буде, але буде така боротьба за мир, що каменя на камені не залишиться. Справедливість цього жарту зараз усвідомлюють півтисячі сімей, які вирішили купити житло. Вони мають цілком реальний шанс залишитися і без грошей, і без квартир.

Узагалі-то в усьому винен Ленін, оскільки саме він зробив землю державною, тобто практично безплатною. Згодом десятки гектарів цієї землі віддали Київському національному університету імені Тараса Шевченка. А ще пізніше прийшов ринок, і виявилося, що столична земля — це великі гроші. До того ж у 2001 році університету нарізали ще майже 97 гектарів у Голосієві.

Отак і вийшло, що грошей в університету мало, зате землі багато. І почався її перехід до більш платоспроможних користувачів. А в результаті, за даними комітету ВР з питань боротьби з корупцією, до 60 гектарів землі перейшло в розпорядження комерційних структур.

Ринкова вартість цих земель — понад 400 млн. дол. У їх освоєнні взяли участь «Київміськбуд», «Інтернафтогазбуд», «Промжитлобуд», «Столиця», «Т.М.М.», «Побутрембуд», «Паруцина».

Є й інші цифри, менші. У тому, що ділянки коштують дорого, ніхто не сумнівається... Задля цікавості можете прикинути вартість 2841 сотки київської землі в районі, куди таки підтягнуть метро...

Чесно кажучи, нічого нового. І, крім того, цілком очевидно: все це стало можливо внаслідок домовленостей із потрібними людьми, і нікого, можливо, за винятком стрілочників, не покарають. Усе ж було законно. Майже. Ряд компаній будинки вже здали, інші ще будують. Частину землі не освоєно.

А потім зі скандалом змінилося університетське керівництво і почався новий переділ... Старі й частково неформальні домовленості вже не працювали, а нових потрібно було дійти...

Вирішили розібратися з майданчиками, відведеними компаніям «Інтернафтогазбуд», «Промжитлобуд». Вони, хай помаленьку, але все-таки будували комплекс з 11 багатоповерхових будинків зі школами, дитсадками, спорткомплексом і величезним паркінгом. Терміни закінчення будівництва традиційно зривали, але на «Еліта-Центр» усе-таки не тягли...

Колись виш претендував на 10% квартир, що їх будували на його землі. Але нове керівництво захотіло вдвічі більше. До того ж вимагало віддати 13 із 28,4 га землі, яку не встигли забудувати (там університет збирався збудувати гуртожитки...).

І розпочалися суди та пересуди. Зрештою будівельників умовили збільшити частку в будинках високого ступеня готовності до 15%, а в нових — до 22%. Цінність цього документа поки що не зрозуміла, оскільки підписана черговим виконуючим обов’язки. Отже, остаточної «благодати и благорастворения воздухов» не настало, і сторони перетягують судовий канат.

Ну а поки високі договірні сторони тягають один одного по судах, за кадром залишилися люди. Одне із судових рішень анулювало всі договори із приватними інвесторами. У результаті люди не можуть заселитися в майже готові квартири, тому що юридично вони їм не належать.

Будівельникам ситуація, швидше, вигідна, оскільки наявність людей у підвішеному стані — непоганий живий щит. КНУ їхні проблеми тим паче мало цікаві: «Ми з ними договорів не укладали. Нехай вирішують питання з фондом фінансування будівництва та забудовником».

Що таке український Фонд фінансування будівництва і що він гарантує, крім головного болю, сказати, звичайно, можна, але навіщо? Взагалі, коли покупців квартир у нас називають інвесторами, це навіть не смішно. Відповідальність перед ними практично нульова.

У результаті 503 сім’ї пишуть звернення до президента, вчаться правильно пікетувати, писати відозви й узагалі мають усі передумови для бурхливого громадського життя. Частина з них не може вселитися в практично готові будинки, іншій частині «тішить око» будівництво, яке застигло на рівні кількох поверхів. Хтось для купівлі нового житла продав старе й узяв кредит. У результаті платить і банку — за неотримане житло, і за оренду квартири в місті... І всім до цього немає діла. Місто в процес майже не втручається, університет пресує забудовників. А тут іще президент Ющенко махнув шашкою і вирішив повернути все в «первісний» стан. До речі, цікаво, ті, хто готував дане рішення, повідомили президенту про тисячі «пересічних українців», які в результаті мають усі шанси стати бомжами?

На підході зима, після якої побудовані, але не опалювані будинки як мінімум кращими не стануть. Сьогодні люди змушені самотужки охороняти будівлі, щоб їх не розтягли...

Покупці, які «вляпалися в новобудову», кажуть, що пікети все-таки дають якийсь результат: деяким суддям якось незручно викидати людей на вулицю... Цікаво, нашим гілкам влади, щоб зрозуміти людей, обов’язково чекати наметових містечок?