Убили сироту

Знайомий правник, якому я розповів про цю трагедію, помовчав і зронив, хитаючи головою: «Пощастило бандитам. Сироту спишуть через день — і все забудеться...»

Ці записи я вів майже рік. Я не просто фіксував події, що сталися після вбивства Сергія Зубкова, а й додавав коментарі до них. Тому суб’єктивізму й емоцій тут предосить. Але вони породжені суворою правдою нашого нинішнього буття, тим кошмаром, який став нормою життя, я гадаю, всіх без винятку маленьких міст нашої великої країни, з котрих Україна, власне, й складається.

«Заява. 09.07.2007 р. приблизно о 2 годині ночі, коли я чекав поїзда «Одеса—Київ» у приміщенні кафе в м. Новомиргород Кіровоградської обл., групою з 7—9 невідомих мені вкрай п’яних осіб на мене та моїх знайомих, які мене проводжали, був скоєний напад, у результаті якого мені та ще кільком було завдано тілесних ушкоджень, а Зубкова Сергія було забито ногами та стільцями. Нападники з місця злочину скрилися.

Нами було викликано міліцію та «швидку», проте протягом двох годин реакції не було. Нам прийшлося зупиняти приватні машини, щоб відвезти труп до лікарні. Ми не могли повірити, що Сергій, тіло якого було у нас на руках, вже мертвий. Наряд міліції, що прибув тільки о четвертій ранку вже в райлікарню, вкрай грубо поводився з нами. Ними було відібрано усі документи, особисті речі, ключі від квартири, гроші, мої ліки, які було повернуто тільки в кінці дня. Коли я запитав інспектора Новомиргородського РВВС, чому він тримає в себе мій паспорт, то почув у відповідь: «Тому, що я так хочу!»

Протягом дня я бачив, як групу напавших на нас вночі та вбивцю Сергія, яких також запросили до райвідділу, постійно інформував про хід дізнання один із курсантів-практикантів з міліцейського навчального закладу, що був присутній при всіх наших допитах. Тільки в кінці дня нас було відпущено. Тоді до мене підійшов один з нападників та прямо сказав, що в нас все одно нічого не вийде, тому що їхні батьки все вже «рішили» на рівні району, та, погрожуючи мені, сказав, щоб я взагалі мовчав, щоб не втратити здоров’я.

Я вірю, що це може бути правдою. Матір одного з убивць було побачено у приміщенні судмедекспертизи в сусідній М.Висці, де проводилася експертиза вбитого. Саме нею в Новомиргородський РВВС доставлено довідку про передозування алкоголем, якого Сергій взагалі не вживав та який, за висновком судово-медичної експертизи, став причиною його смерті. Підтвердити факт того, що Сергій був тверезий, можуть усі, хто його знав, а також черговий лікар приймального покою райлікарні. Вони також бачили спотворене обличчя Сергія, все в страшних синцях.

Тому його поховали наступного дня. Закопали в землю гріх власть імущих.

Я не вірю в справедливість та професійні дії співробітників Новомиргородського РВВС, виходячи з вищевикладеного. Кумівство та гроші дійсно можуть перетворити справу про вбивство Сергія та групове хуліганство в яку-небудь легковажну статейку Кримінального кодексу.

Тому, що за Сергія нема кому заступитися, — він сирота. 10.07.2007»

Розділ 1. Раби — не ми. Ми — не раби?

Я розмовляю з Сашком А., визнаним потерпілим у кримінальній справі.

«Погано бути сиротою... Нікому він не потрібен — ні при житті, ні після смерті.

Ми ось із Сергієм разом навчалися. В одній школі-інтернаті. Він на два роки старший за мене. Ось одного разу він за мене заступився перед місцевими, відстояв, так і пішло — став я для нього наче молодшим братом. Спільного в нас було багато.

Сергій завжди за молодших стояв, піклувався про них. Привезуть гуманітарку — він особисто простежить, щоб старші не розхапали, підемо працювати по людях — він обов’язково ввечері зайде, запитає, які проблеми, чи погодували, чи розрахувалися. Хоча який там розрахунок — за гривню в день працювали!

Я думав, що немає такого господаря, який би не розрахувався з сиротою. Хоча один випадок пам’ятаю. Найняв нас один кладку розбирати. Будинок старовинний у місті валили, а він саме будувався, і йому цегла була потрібна. Ми з пацанами відпрацювали все чесно, начистили йому цегли тисяч п’ять, не менше. Відвезли у двір йому тачкою, все на пупі. Годував він нас: борщ, картопля з салом, огірки, узвар солодкий. А з розрахунком, каже, от побудуюся — й розрахуюся. А то тепер гроші дуже потрібні. Ніби нам не потрібні!

Ну, і поскаржитися нікому — адже голодними не були. Хоча плани на ці гроші, звісно, в кожного були — зима скоро, черевики теплі на базарі не менше тридцяти гривень коштують. Ну, то таке...

А потім і забули про цеглу. Весна, нові турботи — городи копати людям, гній вивозити, картоплю з погребів витягати, та хіба мало на чому навесні інтернатські заробити можуть! Веселий час. Тут тобі і гробки, коли люди добрими стають, надають стільки їжі: і яєць, і печива, і ковбаски! Краса! Не до боржників — усі багаті ходимо, в тумбочці все є. На чорний хліб уже ніхто й не дивиться. Ось і вийшло сирітське прощення куркулю цьому!

Після дев’ятого класу почали роз’їжджатися наші старші. Ну в основному в сусіднє село, в ПТУ. Штукатур, маляр. Зрозуміло, що не якийсь дизайнер. Сергій залишив мені всі свої речі та взуття. Сказав, що там стипендія й таке інше, тому тут знадобиться все це, а там нове купить. Ділитися особливо йому було й ні з ким, став збирати гроші на майбутнє сімейне життя.

Була в нього подруга чи ні, я не знаю. Але дівчата до нього ставилися з великою повагою. Він веселий був, добрий, завжди підтягнутий, міцний такий. І слова він такі часто казав: «Перегару на землі й без мене вистачає!» І сміявся при цьому так гарно й заразливо, що відразу весело ставало на душі».

«А кому ти цю заяву написав? У прокуратуру, в громадську організацію?»

Він не став відповідати...

Ну, а я для себе вирішив: по-перше, з’ясувати, наскільки оперативно відгукнуться на вбивство сироти різні шановані інстанції, які могли б неупереджено поставитися до нічної трагедії в Новомиргороді, а по-друге —зробити процес розслідування цієї справи прозорим і об’єктивним.

Адже в нашій круговерті вічної перебудови першим гине той, хто живе на цьому світі сам.

Один, як відомо, у полі не воїн…

Розділ 2. Із вас 8000 доларів — і ми закриваємо!

Моя спроба привернути до події в Новомиргороді увагу людей, чиї імена нині заведено називати камертонами суспільної свідомості, успіхом не увінчалася. Зізнатися, я нічого й не очікував від цих розсилок на електронні адреси: спам засіває нині весь мислимий простір, і я розумію тих, хто мені не відповів, відфільтрувавши моє повідомлення. Чи виправдовує це «камертонів» — я не знаю. Першим відповів Андрій Сухоруков з української секції Міжнародного товариства прав людини. Він попросив дещо прокоментувати, і від імені громадської колегії МВС, членом якої він є, вирішив вияснити реакцію міністерства на подію в Новомиргороді. Інтерес пана Сухорукова не минувся безслідно: того ж вечора в будинок УМВС області запросили трохи переляканого начальника Новомиргородського РВВС. Він отримав прочухана за витікання інформації, а керівництво міністерства запевнило Сухорукова в тому, що все тепер робитиметься суворо за законом, безконтрольним діям слідчих покладено край, а каламутний процес розслідування злочину стає прозорим.

У містечку тим часом на кожному кутку говорять про куплених судмедекспертів, про привільне життя тих, хто скоїв убивство, про надприбутки в чужих кишенях. Зробимо поправку на провінційність і вибачимо населенню, яке здебільшого животіє без роботи й виживає виключно завдяки картоплі та іншим коренеплодам зі своїх городів, ці перебільшення. Адже життя для багатьох із них — це здебільшого те, що відбувається десь в іншому місці.

Але ось яка штука... Шоком для всього містечка стало те, що вбивці — це курсанти інститутів Міністерства оборони. Не босяки, не бандити, які шукають пригод уночі, — курсанти, майбутній офіцерський корпус країни, розправилися з показною голлівудською жорстокістю, очманівши від горілки, зі своїми ровесниками.

Дешева труна з тілом юнака в новому костюмі, купленому для похорону за 120 гривень його друзями, привезена розбитою дорогою на цвинтар у шкільній, застеленій інтернатським директорським килимом вантажівці з опущеними бортами, — ось жахливий підсумок короткого життя, обірваного покидьками.

Мене не полишає невпевненість щодо завтрашніх висновків, підступних поворотів. Адже слідство — як кипляче молоко: не встережеш — утече. Тим більше що в тих, хто намагається заплутати його, бюджет, мабуть, серйозний… Уже те, що постійно працює бригада не найдешевших адвокатів, свідчить саме за себе.

Знаю одне — чим більше прозорості буде навколо цієї драми, тим ясніше, як у рентгенівських променях, буде видно всі хитрощі корупціонерів. Я впевнений, що готуються нові матеріальні ресурси для цих потреб — адже про злочин курсантів уже в області, та й у Києві, знають! Але вони, як і раніше, не сумніваються в перемозі: ну, подумаєш, ціна питання зросте!

А громадську думку Новомиргорода — місцевий базар — колотять дві події: перша — призначено ексгумацію трупа Сергія, яку, за нашою заявою, проводитиме Кіровоградська обласна судмед-
експертиза, і друга — 8000 доларів США, які нібито передали на знак вдячності за сприяння в ЗАКРИТТІ справи начальникові Новомиргородського РВВС відразу після того, як батьки підозрюваних отримали таку необхідну їм довідку судмедексперта.

З приводу першої події можу сказати: якщо кіровоградські експерти спробують врятувати честь мундира й приховати карний злочин, скоєний їхнім колегою з сусідньої з Новомиргородом Малої Виски, то ми будемо свідками того, що розслідування свідомо заводять у глухий кут. А я впевнений, що експертові цьому тицьнули якихось 100 гривень, заспокоївши його, що ніхто й ніколи про вбитого Сергія і не згадає — сирота! А тому пиши хоч про алкоголь, хоч про радіоактивний полоній — ніхто не перевірить. Помилилися!

Що ж стосується хабара начальникові РВВС, то тут я був би обережнішим і не приклеював би на чоло молодого (28 років) і перспективного керівника органу образливі ярлики. Не спійманий — не злодій. Я інше хочу сказати: про особовий склад РВВС та його професіоналізм. Чому опергрупа РВВС (якщо двох співробітників можна так пафосно назвати — опергрупа!), яка розміщується за сім хвилин ходу від кав’ярні, звідки надійшов виклик, аж дві години їхала-їхала нічною порою в містечку, де поняття «автомобільна пробка» не існує, і приїхала не на місце злочину, а на огляд убитого уже в райлікарню? А ось на місце злочину міліція прибула вже о 9 годині наступного ранку, поголена й помита, як і все кафе. І жодних слідів убивства!

Протягом якихось десяти днів після вбивства сироти Сергія Зубкова славним слідчим УМВС заледве вдалося виявити тільки слабкі сліди хуліганства в протиправних діяннях дітей із шанованих у місті родин. Справа «всихає». Бездарність і відвертий непрофесіоналізм керівництва УМВС у Кіровоградській області очевидні. Обіцяний правозахисникам контроль за перебігом слідства виявився відпискою, керівництво УМВС стурбоване чистотою мундира, і від слова «вбивство» сахається як чорт від ладану.

Я зателефонував о. Се-
менові (Дмишуку), священикові Новомиргородської громади Української православної церкви, який відспівував покійного:

— Сергій був дуже понівечений? Ви чули про довідку судмедексперта?

— Так, понівечений. Люди казали, що довідку про те, що помер від горілки, за гроші купили. Це — гріх дуже великий. Не знаю... Не знаю, як можна з таким гріхом жити далі?

А в Новомиргороді тим часом після ексгумації тіла й перепоховання знову гірко заплакали колишні однокласники Сергія.

Усі вони кажуть правду про останній день: «Зібралися ми попрощатися десь о 3 годині дня. Поговорили про те, про се. Сіли за стіл — спиртного не було! Ну, справді, в нашій компанії практично всі до спиртного байдужі. І того дня після обіду (їли картоплю варену, огірки, смажені кабачки, пили компот із вишень) пішли на річку. Вже пізно ввечері зібрали речі й пішли не поспішаючи на вокзал через усе місто — Сашка проводити на київський поїзд. Сергій був із нами весь день, починаючи з ранку, і він, як і ми, не пив нічого. І в кафе ми попросили два чаї й три кави — посидіти, поговорити до поїзда».

Розділ 3. Не всі експерти — експерти...

Не все в процесі дізнання й попереднього розслідування у справі бездоганне. Насамперед тому, що безконтрольне. Але ці фахові «проколи» блякнуть, порівняно з тим, що накоїли в Маловисківському відділенні клінічної обласної лікарні, порушивши закон і видавши фікцію замість довідки про причини смерті.

Якщо припустилися помилки, можливо, не слід так уперто захищати свій прокурорський чи емвеесівський мундир. Не в цьому честь — помилку треба виправити.

Адже сьогодні, по суті, і прокуратура — державний обвинувач, надія й опора всіх тих потерпілих, у кого немає грошей на адвоката, вожді УМВС області й обласне управління здоров’я, не кажучи вже про райвідділ внутрішніх справ, стоять дружно не на сторожі закону й правопорядку, простих громадян, а — смішно сказати — на боці шахрая-судмедексперта, який підписав лжесвідчення про смерть Сергія Зубкова. 27.07.2007

Розділ 4. Про хабарі та дихання Чейна—Стокса

Як на вашу думку, скільки потрібно заплатити за те, щоб убивство, скоєне на очах без малого десятка українських громадян, викреслили з первинних документів — протоколів огляду місця події, журналу реєстрації злочинів, протоколів допитів свідків тощо? Чесно кажучи, ми не знаємо.

Сьогодні, на етапі досудового розгляду, встановлено, що вбивства Сергія Зубкова — не було. Чому? Тому що не було ніколи!

А як же труп, і який же злочин скоїли ці милі хлопці? Хуліганство.

І то — під сумнівом. Невідомо ще, сказав мені співробітник слідчого відділу УМВС у Кіровоградській області Стеценко, хто є хто. І, піднявши вказівний палець вгору, зробився схожим на Шерлока Холмса.

Нині мнима таємниця слідства огортає мороком і без того темні справи навколо вбитого Сергія, породжує домисли. У цій каламуті, що називається Таємницею слідства, можна приймати будь-які рішення. І ці рішення продавати обвинувачуваним, точніше, їхнім батькам і адвокатам. Крутити ними як завгодно. Аби не закінчився грошовий струмочок.

А тепер знову про «випадкове отруєння етиловим алкоголем», який, до речі, міститься в поширених напоях. У Києві є багато фахівців у цій галузі. Працюють два НДІ — екогігієни і токсикології ім. Л.Медведя і судових експертиз (КНДІСЕ).

Ось як вони кажуть про те, що ж мало коїтися в організмі Сергія, котрому експерт із Малої Виски приписує «випадкове отруєння»:

…Серцева діяльність при алкогольній комі ослаблена. Дихання поверхневе, уповільнене, із великими паузами, іноді з клекотанням у трахеї та вираженою синюшністю обличчя. Поява дихання типу Чейна—Стокса є прогнозовано несприятливою ознакою. Смерть настає при явищах зупинки дихання та падіння серцево-судинної діяльності.

Жодний із тих, хто був присутній при бійці, не помітив ні синюшності, ні клекотань. Та й звідки їм було взятися у тверезої молодої людини?

От і мої знайомі лікарі просто пригнічені «діагнозом» судмедексперта. «Смертельна доза для здорової людини становить близько 800 грамів чистого спирту. Та вона знепритомніє набагато раніше, тому випадки отруєння етиловим спиртом рідкісні. Випадково випити чотири пляшки горілки за півгодини? Оце так!..»

Проте обласна прокуратура у властивих їй висловлюваннях відповіла потерпілим, що в порушенні кримінальної справи проти судмедексперта відмовлено через відсутність складу цього самого злочину.

Подумаєш, помилився — з ким не буває!

Третя за рахунком, харківська, експертиза останків Сергія спростувала дані першої, а також і другої кіровоградської «експертизи» (після ексгумації трупа) і повідомила, що зовсім не алкоголь був причиною смерті.

Отже, попередні висновки судмедекспертів були корпоративним злочином із метою приховання кримінального злочину. Ці люди в білих халатах двічі написали про алкоголь, вміст якого, за їхнім висновком, у 19 разів (!) перевищував норму. При цьому вони двічі не описали та й узагалі не помітили ні «забитої рани на правій скроневій ділянці трупа», ні ушкоджень, що «утворилися від не менш ніж дев’ятиразового фізичного впливу тупих твердих предметів».

Сміливі люди, ці експерти, взяти на себе відповідальність написати під диктовку явну нісенітницю, спробувати переплюнути купу свідків убивства, лікарів «швидкої», священика, який відспівував сироту і бачив сліди божевільного насильства... Це ким же треба бути, щоб заплямувати себе на все життя такою неправдою?

Розділ 5. Бригада з Новомиргорода

З дня убивства сироти Сергія Зубкова минув уже рік. Багато води збігло: суд переїхав, районний прокурор теж — дістав підвищення та наглядає за дотриманням законів уже в обласному масштабі, начальник міліції пішов у сусідній район, передаючи справу про убивство як естафету новому, у кримінальній справі з’явилися нові свідки — а віз і нині там!

Рум’яний прокурор винувато розводить руками й соромливо дивиться в підлогу, коли в нього запитують про вбивство. Суддя перериває виступаючого на слові «вбивство», при цьому повчально й досить грізно повідомляє залу, що прокуратура не вбачає вбивства в цій справі. А тому слово «вбивство» не повинно використовуватися в судовому засіданні! Певне, для того, щоб не змушувати зайве нервуватися чотирьох убивць,
котрі з легкої руки районного правосуддя залишаються на підписці про невиїзд, продовжують вести плейбойський спосіб життя, нітрохи не переймаючись видіннями минулого літа.

От і один із найнятих захистом свідків, вихваляючись, розповів, як не раз зустрічався з підсудними в злачних місцях Новомиргорода наприкінці літа (тобто незабаром після вбивства), і вони були веселими та життєрадісними. Багато сміялися, розважалися і загалом вони — прикольні пацани та нормальні хлопці!

Аби показати, що друзі вбитого Сергія Зубкова — юнаки, навпаки, ненормальні й неприкольні, знову-таки на прохання захисту повісткою до залу суду зобов’язали прийти медсестру школи-інтернату та змусили її розповісти про дивацтва потерпілих. Слава Богу, що до літньої жінки, дуже наляканої запитаннями захисників, усе-таки повернулося самовладання, і вона повідомила суду про те, що діти в інтернаті абсолютно нормальні.

Після такого визнання на обличчях групи захисників, які сподівалися почути історію про агресивних психів і садистів з інтернату, з’явилося щире розчарування.

У цьому балагані за назвою «судовий процес» безпомічні та недосвідчені в кримінальному процесі вчорашні інтернатські діти широко розкритими очима спостерігають, як якісь невідомі люди, котрих суддя називає свідками, розповідають неправду про події того нещасного вечора.

Як виходить, що в Кіровограді й тепер вважають причиною смерті Сергія піввідра етилового спирту, а в Харкові заперечують це і м’яко називають кіровоградську експертизу непрофесійною? Хто з правоохоронців оглядав місце злочину й не побачив розбитої пляшки? Тепер усе було б простіше, адже скло, як відомо, зберігає відбитки пальців. А слухання в суді, що проводяться раз на місяць усього по три години, вимотуючи бідних (у буквальному розумінні цього слова) потерпілих, котрі витрачають на проїзд до Новомиргорода невеликі свої заробітки? За рік із 31 свідка допитали лише 15!

Один із потерпілих Сергій К. каже: «Я працюю на будівництві в Одесі, без трудової, наймання кімнати, харчування — усе дорого. Хазяїн поки що терпить мої поїздки. Та скільки він терпітиме — не знаю. А тут замість того, щоб іще торік за три дні всю справу про убивство Сергія закінчити, розтягнули на рік. Хоча зрозуміло, чого вся ця бригада хоче!» — махає він безнадійно рукою.

Нормою для молоді Новомиргорода сьогодні є алкоголь, п’яні пригоди по барах і криваві розбірки з однією метою — покомизитися. Один із підсудних із гордістю повідомив суду, що після вживання 400 грамів горілки він може спокійно пересуватися! Щоправда, відразу дістав під столом відчутний удар ногою від когось із захисту — мовляв, думай, що мелеш...

Заввідділом сім’ї та молоді районної адміністрації В’ячеслав Мордвинов, який чув про торішнє убивство, погоджується зі мною — справді, альтернативи кафе і барам у місті немає. «Але ж і алкоголіків у нас практично немає — на обліку в райвідділі охорони здоров’я перебуває 18 молодих людей, схильних до алкоголізму і наркоманії», — каже він. Причому цифру цю В’ячеслав Володимирович озвучив із задоволенням і звичною гордістю за рідне місто. Мовляв, що робити, коли нема ні питущих, ні тих, хто наливає?

Іншими словами, нічого не навчив торішній сумний вечір керівників району й висновків із НП ніхто не зробив і, зважаючи на все, не збирається. Сирота, убивство, етиловий спирт, мажори, трупи, ексгумація — і кому все це потрібно! Сказали ж, що район виходить на упевнений нуль за алкоголіками!

Тільки ось не в’яжеться вся ця статистика з кількістю різноманітного штибу шинків, розкиданих по всьому містечку. У них завжди людно. Традиційна картина: вдень троє пацанів, сказати б так, старшого шкільного віку, у популярному вже котрий сезон новомиргородському «прикиді» — майка і труси — зайняли стіл із горілкою і пивом, наповнюючи приміщення кафе біля районної адміністрації димом, матом і хрипким гучним сміхом, від якого стає не по собі. Один із них, який для зручності поклав обидві ноги на порожній стілець — стоптаними підошвами до глядачів, — обернувся на нас, і осовілі очі його продемонстрували недитячу агресію.

Ми підвелися і вийшли — подалі від гріха...