ЦІНА ДЕРЖАВНОГО «ДАХУ»

29 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати
Bипуск № 33, 29 серпня-5 вересня 2003р.
Відправити
Відправити

Ця історія не потребує коментарів. Голлівуду про такий сюжет годі й мріяти. Українська дійсність перевершує найсміливіші кіномрії постановників крутих бойовиків...

Ця історія не потребує коментарів. Голлівуду про такий сюжет годі й мріяти. Українська дійсність перевершує найсміливіші кіномрії постановників крутих бойовиків. А проте, цей «сюр» — класика наших буднів. Єдине незвичне в ній для нас — закінчення: наїзд держорганів на невеличку фірму з неприховуваною рекетирською метою завершився майже хепі-ендом. Майже. І то якою ціною.

Дія перша.
Дах наїхав

Улітку 2000 року Вікторія Григорівна Колтунова, директор одеської маленької, але стабільної творчо-виробничої фірми «Блакитні шляхи», 11 років тому заснованої Спілкою кінематографістів України, мала підстави радіти: як того прагнули засновники, творчі задуми у вигляді відеофільмів успішно втілювалися, архітекторські ідеї знаходили своє відображення не лише на папері, а й у будівництві, усе було гаразд. А ранок 20 липня і взагалі видався чудовим — від замовників на рахунок фірми в банку «Південний» за виконані ремонтні роботи надійшла небачена сума — аж 200 тис. грн.

О пів на десяту гроші було розписано по платіжках: щось за будматеріали, щось на платню, і секретар відніс документи до банку. Та коли під кінець дня туди зайшла сама пані Вікторія, на неї чекала шокуюча новина: рахунок фірми заарештовано, а гроші з нього нікуди не пішли. Шок був подвійним. По-перше, того просто не могло бути: звітність фірма вела ретельно, претензій до неї ніколи не було, податки й зарплатню сплачувала вчасно. А ще й примудрялася на власний кошт утримувати єдиний в Україні дитячий музичний театр і спортивну секцію для дітей з незаможних сімей. По-друге ж, арешт відбувся в післяобідній час, і на той момент гроші вже давно мали піти за призначенням. Отож, хтось свідомо їх затримав. У виданому на руки папірці зазначалося, що фірма, буцімто, не здає щомісячні звіти. Це не відповідало дійсності. Отож пані Вікторія сприйняла все як незграбний міліційний жарт.

Наступного дня телефонним дзвінком її викликав «на побачення» начальник служби безпеки банку Н.Ляшко — так відрекомендував себе незнайомець, коли вони зустрілися. Він підтвердив наявність як не компромату на фірму, то великих неприємностей у її керівника. І обіцяв за 10 тис. доларів не лише позбавити від них, а й «опікати» в подальшому. У перекладі на мову правоохоронців це означало, що п. Вікторії запропоновано «дах», без якого вона примудрялася (яка нахаба!) раніше існувати. Змалював він і її чорне майбутнє в разі відмови: розорення фірми, продаж за борги квартири (отриманої у спадок від батька — класика радянської кінодраматургії Г.Я. Колтунова), кримінальну справу і дуже суворого слідчого, який усе це забезпечить. Порекомендував швиденько продати офіс, сплатити потрібне й далі мирно співпрацювати з «кураторами». А ще попередив, що звертатись до якихось інстанцій не варто, бо «буде гірше».

Пані Вікторія наважилася піти шляхом, яким «гірше». Після пред’явлення усіх квартальних звітів до податкової міліції, інцидент було вичерпано, рахунок розблоковано. Фірма почала працювати, поволі оговтуючись від «наїзду». Однак інтелігентне виховання й творча натура Вікторії Григорівни (вона сама — член двох творчих спілок: кінематографістів і журналістів, а в першій ще й входить до правління) зіграли з нею злий жарт. Повіривши в торжество справедливості, «натяк» вона не зрозуміла. І навіть скарги від фірм-партнерів на тиск з боку держорганів, мету якого — «зібрати на Колтунову компромат» — від них не приховували, її не злякали. Вірила: якщо все законно, то боятися нема чого.

Дія друга. Пресинґова

Наслідки віри в закон не змусили на себе довго чекати. Другого серпня на рахунок знов надходить платіж, і знову не дрібний — 140 тис. грн. І все починається вдруге. Рахунок арештовано. Старший слідчий СВ УМВС на залізниці В.Є.Соломко пояснює: слідством (коли і з якого приводу проведеним? Адже жодна документація не перевірялася!) встановлено, що «Блакитні дороги» — фірма фіктивна, а через розкрадання великої суми грошей (у кого? коли?) проти неї відкрито карну справу. (Як виявиться потім, жодної справи проти Колтунової на той момент не існувало).

А далі пролунала вже знайома пропозиція: за незначну «послугу» — за закриття справи (неіснуючої!) належить поділитися певною сумою. На відміну від свого попередника, пані слідча просила значно помірнішу ціну — лише 15 тис. грн. Арешт рахунку вже завдав фірмі збитків, вона втрачала клієнтів. Зваживши «за» і «проти», Вікторія Григорівна вирішила: не платити — собі дорожче. А добра слідча навіть погодилася надати «пільгові умови» — спочатку 9 тис., решту — пізніше. На міліційній машині п.Вікторію відвезли до головного відділку банку (не до філії, де вона обслуговувалася), і там під пильним наглядом підполковника А.Лілька вона напам’ять на папірці написала свої реквізити. Полковника, який привіз її до банку, там, вочевидь, знали, бо заповнені неналежно «платіжки» прийняли без зауважень. Отож, того вечора п. Вікторія сплатила за чиїсь меблі й «розмитнення» чужого авто. І рахунок миттєво було розблоковано! Однак проплатити решту не вдалося — не змогла стільки позичити. І 7 грудня рахунок заарештовують втретє. Ясна річ, тоді, коли на нього знову надійшла пристойна сума — 96 тис. грн. Того ж дня о 15 годині біля дверей офісу Вікторію Григорівну зустрічають шість молодиків, які, щойно вона прочинила двері, вриваються до приміщення, і, вивернувши господині руки, наручниками приковують її до стільця.

Далі — сцена точнісінько з бойовиків: погрози, брудна лайка... Її били. У присутності співробітників та сина, якого били теж — за спроби прикрити собою матір. Її, тендітну жінку не юного вже віку, «інтелігентку в окулярах», прикуту наручниками до стільця, повалили на підлогу й били ногами. За вимогу пред’явити ордер на обшук. За вимогу складати опис вилученого. За кожне слово. Одночасно тривав погром: потрошили сейфи і шафи, вийняте скидали до купи, «опис вилученого» здійснювався за принципом: «папка сіра з податковими документами», «тека чорна» тощо. Що саме в папці, які документи вилучено, для міліційних бандитів було неважливим. Забирали й запчастини до офісної техніки, мобілки, не погребували диском з дитячими іграми, «вилученим» серед іншого із сусіднього жилого приміщення, яке належало сторонній приватній особі, що в неї фірма орендувала свої кімнати.

Усі шість годин «обшуку» Вікторія Григорівна була скута наручниками, періодично отримуючи удари. Опис вона не підписала, оскільки не бачила, що саме вилучають, його примірник не отримала. Ввечері її привезли до ГУБОП на залізниці до оперуповноваженого Кондратенка, який, знову звинувативши її в таємничих крадіжках на залізниці і змалювавши страхітливе майбутнє, запропонував розв’язати все «полюбовно». І, хоч «полюбовні пропозиції» тривали до ранку, громадянка вперто не бажала відчувати прихильність до залізничих слідчих.

На ранок Кондратенка змінила пані Соломко. Доказом «кримінальної діяльності» фірми послугувала її ідеальна звітність і бухоблік. «Журнал-ордер», «Амбарна книга», усі інші документи обліку, ретельно проксерокопійовані і завірені чомусь самою Соломко, і склали, зрештою, 13 томів «справи». Незабаром «злочинниця» побачить кумедну картину — транспортний прокурор П.В. Самборський зосереджено вдивлятиметься в виведений на екран «Журнал реєстрації платіжних доручень» і його погляд видаватиме не лише палке бажання знайти «щось», а й повне нерозуміння того, що він бачить.

Адвокатові пані Колтунової і прокурор, і пані Соломко заприсягаються, що від затриманої вимагають лише допомоги в розшуку зниклих грошей однієї фірми, з якою мали справу «Блакитні шляхи». Хай лишень дасть офіційні свідчення, і все скінчиться. Заспокоєна солодкими прокурорсько-слідчими словами Вікторія Григорівна, замість завітати до судмедекспертизи, де б з неї зняли побої, поїде додому. Поспішатиме й тому, що вдома чекає на неї прикутий до ліжка після автоаварії чоловік, для якого її допомога — єдиний спосіб вижити, а ніч, проведена нею на допиті, здоров’я йому не додає.

Дія третя. Кафкіанська

15 січня очікуваний допит свідка (у такому процесуальному статусі вона була запрошена) нарешті здійснився. Дивно, але жодних запитань по суті справи не пролунало: запитали про анкетні дані, хворобу її чоловіка. Ближче до півночі протокол дивного допиту, написаний слідчою без участі допитуваної, був готовий. З нього пані Вікторія ще раз дізналася, що вона — свідок. Однак не зовсім. Зміст написаного з тим статусом не узгоджувався, ба більше: заперечував його! Довідалася й про те, як з гіркими сльозами і каяттям признавалася, що вже багато років є керівником злочинного угруповання (яке складалося з неї, Віті, Олі й Тані) з відмивання брудних грошей. Далі допитувану поставили перед вибором: або підписати «цидулку», або їхати до СІЗО.

Приголомшена, украй змучена, голодна (з ранку нічого не їла й не пила) людина, після 18 годин «допиту» опинилася перед загрозою бути посадженою в СІЗО на невідомий термін і залишити на самоті безпорадну, тяжкохвору людину. Та й написане було такою маячнею, рясно пересипаною господарськими нісенітницями і стилістично жахливою, що, здавалося, навіть експертиза не знадобиться, щоб зрозуміти — цей текст їй, професійному літератору і директору з 11-річним стажем, належати не може. Хоч би як дивно, але ця обставина — безглуздість і незграбність тексту за змістом і формою — не лише відкрила п.Вікторії очі на мету проробленого з нею, а й стала вирішальною для появи її підпису під «протоколом». Лише уникнувши СІЗО, могла вона розпочати боротьбу зі слідчим рекетом.

Щойно повернувшись до розореного офісу, пані Вікторія звернулася до Генпрокуратури зі скаргою на неправомірні дії слідчої, незаконний арешт рахунку, побої тощо. Зустрічним ходом В.Соломко стало... розпорядження Морському транспортному банку списати наявні 96 720 грн. з рахунку фірми на користь транспортної міліції як суму несплачених фірмою податків! Дарма що таке рішення може ухвалити лише суд. Дарма що несплачені податки перераховуються до бюджету, а не на користь міліційного органу, що «розслідував» податкову справу. Списані до бюджету, гроші потраплять до держказни, а списані до відомчої кишені, згодом можуть легко перетекти до кишені власної. Найпікантнішим було те, що 96 тис.грн. фігурували як один несплачений податок, тоді як дохід фірми за 2000 рік складав усього 70 тисяч!

Відтак Вікторія Григорівна звертається до Генпрокуратури з вимогою притягнути до карної відповідальності полковника міліції В.Є.Соломко за сімома статтями Кримінального кодексу, і кожну з тих статей документально обґрунтовує. І почалося...

Дія четверта. Пригодницька

Реакція на скаргу була миттєвою. Під дверима офісу розташувалися браві молодики, дуже схожі на виконавців обшуку з побиттям. Так пані Соломко оголосила розшук непокірної директорші, щоб взяти її під варту. Зробила це, без порушення кримінальної справи, без санкції прокурора і без пред’явлення звинувачення. Дарма громадянка в облозі два дні вела телефонні перемовини зі слідчою, пропонуючи їй перейти до дій дозволених законом і не вдаватися до криміналу. Після попередження друзів про небезпеку для її життя, пані Вікторію таємно на машині з затемненими вікнами, уникаючи «хвостів», везтимуть до Києва — шукати справедливості у високих інстанціях. А поки що вона особисто ходитиме до адміністрації Президента, Генпрокуратури, депутатів ВР, поки їй допомагатиме рідна Спілка кінематографістів, а громадським захисником виступить кінорежисер Олександр Муратов, на всі запити з інстанцій одеський прокурор Стоянов монотонно відповідатиме, що «гр. Колтунова знаходиться у розшуку і місцезнаходження її невідоме».

Навіть слідчий МВС пан Ільницький, відвідавши Одесу і пані Соломко разом з нею, на прохання Вікторії Григорівни зустрітися з нею й подивитися документи фірми, які доведуть безглуздість звинувачень, категорично відмовляв у зустрічі, посилаючись на те, що вона від нього... переховується. Відповідь же заступника міністра МВС пана Коляди, який посилався на перевірку пана Ільницького, збагатила її на інформацію про те, що справу проти фірми порушено вже давним-давно, до будь-яких перевірок, просто про це обвинувачену забули повідомити. Щоправда, порушено не за несплату податків, а за… шахрайство. А ще директор дізналася, що на очолюваній нею фірмі ніколи не було співробітників, не виплачувалася зарплатня тощо. Словом, повний набір марень (бо ж у пані Соломко були папка з особистими картками обліку кадрів, книга нарахування зарплатні, інші документи. Невже їх перевірка не помітила?). І лише Генпрокуратура була уважнішою і наказала Одеській обласній вилучити справу у транспортної й передати за належністю — до податкової міліції. Чого, власне, й домагалася майже два роки сама «злочинниця».

Поки тривало листування прокуратур, «шпигунські пригоди» п.Вікторії тривали. Їй справді довелося ховатися — не від слідства, якого вона вимагала, а від молодиків п.Соломко, жити на закинутій дачі — без опалення (насувалася осінь), без їжі (харчувалася залишками незібраної черешні), але з волею до боротьби. І до перемоги.

Дія п’ята. «Переможна»

Лише коли розпорядженням заступника генпрокурора А.Баганця «Карну справу Колтунової й Левченка» (того Віті, що, за твердженням Соломко, був «подільником») було передано до ДПА України, виявилося, що в справі взагалі відсутні звинувачення, а є лише суб’єктивна характеристика Вікторії Григорівни з боку слідчої. Немає й доказів несплати податків, не виявлено, який податок не сплачено й коли, а суму його визначено довільно. Фахівець з податків Соломко з усіх 26 українських податків і зборів, вивчила, здається, лише два — на прибуток та ПДВ, та й ті плутала між собою, а тому називала їх «просто податок». А ще виявилося, що кримінальної справи як такої не існує, а є лише матеріали до майбутньої справи, які складаються з ксерокопій документів фірми, рясно пересипаних дивними термінологічними знахідками. Так фірму, де пані Вікторія працювала директором на ставці, названо... її «особистою фірмою», дохід фірми — «особистою наживою», отримання доходу — фінансовим злочином, а саму героїню замість обвинувачуваної — «дамочкою, з якою важко спілкуватися» (ще б пак!). Матеріали справи рясніють твердженнями на кшталт «гроші передавалися електронною поштою» (а товари, вибачте, — мобілками?). Коментар, сподіваюсь, непотрібний.

26.12.01 р. за клопотанням начальника слідчого управління ДПАУ генерала Піскуна С.М. Одеська облпрокуратура скасувала постанову про порушення справи як незаконну. З тих же підстав закрито ще 17 «соломчиних» справ проти фірм, які співпрацювали з «Блакитними шляхами». А потім, як з рогу достатку, посипалися аналогічні рішення інстанцій нижчих рівнів. На сьогодні пані Вікторія має одну постанову обласної прокуратури, три постанови слідчих і рішення двох судів, якими її повністю виправдано за відсутністю складу злочину і запропоновано Одеській залізничній міліції повернути фірмі загарбані гроші. Так маленька, тендітна жінка, що, на відміну від заляканих чоловіків, сказала тверде «ні» жахливій Соломко та її посібникам, здобула перемогу. І довела, що боротися з тотальною системою грабіжництва підприємців міліційними органами можна. І треба. Хепі-енд?

Однак з усіх документів фірмі повернуто лише частину. Вилучену техніку розкрадено. 96 тис. гривень, попри рішення суду й постанови прокурорів, не повернуто. Додаткові результати слідчих дій такі: знищено унікальний дитячий музичний театр, спортивну секцію. 28-річний Віктор Левченко втратив рік життя, переховуючись. З 17 директорів фірм, що потрапили під прес Соломко, деякі отримали інфаркти і нервові розлади. З п’яти осіб, що побували на допитах, двоє фахівців з вищою освітою назавжди виїхали з України. Витрачено величезну кількість державних грошей і людських нервів для того, щоб Валентина Євгенівна Соломко не без користі для себе сфабрикувала справу на підприємця «без даху».

Натомість пані Соломко свою посаду й звання зберегла. І далі розслідує «підприємницькі злочини», провадить експертизи, мета яких — настягувати компромату на підприємця для його подальшого шантажу, ксерокопіює тонни документів, щоб з них робити «матеріали справ», організовує роботу оперативників з майбутніми жертвами. Словом, займається «корисними» справами. А ми, платники податків, усе це оплачуємо.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК