СУСПІЛЬСТВО РІВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

Зворушлива турбота про те, щоб менш забезпечені кандидати не опинилися в нерівному становищі із більш забезпеченими дала свої плоди. Конституційний суд України визнав відповідною Основному Закону норму статті 43 закону «Про вибори народних депутатів», яка передбачає грошову заставу для суб’єктів виборчого процесу.

Стаття 43 закону про вибори, ухваленого 18 жовтня 2001 року, проголошує, що сума застави для партій має скласти 15 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (нині — 17 грн.). Кандидати в одномандатному окрузі повинні будуть подати заставу в сумі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1020 грн. При цьому повертаються гроші лише претендентам, котрі перемогли на виборах. Інші застави перераховуються до бюджету (на сьогодні зареєстровані як суб’єкти виборчого процесу 35 блоків і партій, які мають внести як заставу по 255 тис. грн.). Раніше законом про вибори народних депутатів передбачався збір підписів на підтримку кандидата, партії чи блоку.

У січні 63 народних депутати звернулися до КС із клопотанням про визнання неконституційними положення цієї статті. Автори подання вважають, що більшість громадян України не можуть внести грошову заставу й реалізувати право бути обраним народним депутатом України. Стаття 43 із вимогою про внесення грошової застави, тобто встановлення майнового цензу для громадян, не відповідає Конституції України.

До справи, яку розглядав КС, було додано листи Президента України Леоніда Кучми й голови Верховної Ради Івана Плюща.

Повертаючи закон для повторного розгляду в парламент України, Президент акцентував увагу не стільки на факті запровадження грошової застави, скільки на її розмірі. Після суттєвого зменшення розмірів застави вона, на думку Президента, не може розглядатися як така, що порушує права та свободи людини й громадянина.

І.Плющ вважає: заставу не можна розцінювати як майновий ценз, оскільки, на відміну від застави як методу забезпечення зобов’язань, вона має іншу правову природу. Згідно з законом, застава виконує функцію не платіжного засобу, а коштів, внесення яких стимулює зважене ухвалення рішення про використання пасивного виборчого права, а також попереджає невиправдані витрати з державних фондів, що формуються значною мірою за рахунок платників податків.

Водночас, вважає І.Плющ, не можна залишити без уваги й обгрунтоване занепокоєння з боку суб’єкта права на конституційне подання з приводу того, що незабезпечені матеріально кандидати в депутати можуть опинитися в нерівному становищі з іншими кандидатами в плані реалізації своїх виборчих прав.

Ухвалюючи рішення, КС виходив із того, що організація й порядок проведення виборів визначаються винятково законами України. Відповідно до чинного закону забороняються будь-які прямі чи непрямі привілеї чи обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольором шкіри, політичними, релігійними й іншими переконаннями, статтю, етнічним і соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання, за мовними чи іншими ознаками.

Це положення закону узгоджується з положеннями Конституції України, відповідно до яких не може бути привілеїв або обмежень за цими ознаками, зокрема майновим станом.

Водночас Конституція встановлює низку вимог обмежувального характеру щодо права бути обраним народним депутатом: мати громадянство України, досягти на день виборів 21 року, жити в Україні протягом останніх 5 років, не мати судимості за вчинення навмисного злочину, якщо цю судимість не погашено й не знято у встановленому законом порядку.

Ці вимоги в науці та практиці виборчого права мають назву виборчих цензів (кваліфікацій), під яким розуміють визначені Конституцією чи законом умови для набуття чи здійснення активного й пасивного виборчого права.

Інших вимог обмежувального характеру в реалізації громадянами України їхнього пасивного виборчого права, зокрема майнового цензу, залежно від якого це право дається лише тим громадянам, котрі мають власність певної вартості або сплачують податки не нижче встановленої суми, Конституція України не містить.

Виборчий ценз і грошова (виборча) застава мають різну правову природу. Грошова застава використовується у світовій практиці не як майновий ценз, а як одна з умов реєстрації кандидатів для участі у виборах. Виборчий ценз є кваліфікаційною умовою наявності виборчого права, а виборча застава — лише умовою реєстрації кандидата.

Майновий виборчий ценз безпосередньо пов’язаний із майновим станом особи, тобто характеризується сукупністю рухомого й нерухомого майна, певним рівнем річного доходу громадянина, які визначають його як власника.

Метою грошової застави є обмеження чи усунення зловживань виборчим правом, передусім за рахунок платників податків.

З урахуванням цього грошова застава не може розглядатися як обмеження пасивного виборчого права громадян за ознакою майнового стану. Водночас запровадження грошової застави не порушує конституційного принципу рівності громадян перед законом і рівності їхніх конституційних прав і свобод, а також принципу рівності політичних партій перед законом.

КС вважає за необхідне зазначити, що, як показує світовий досвід, розмір грошової застави встановлюється залежно від майнової можливості переважної більшості населення країни. Порушення цієї вимоги може істотно обмежити кількість претендентів на місця в парламенті, особливо від фінансово малозабезпечених партій і блоків та кандидатів у депутати. Проте визначення соціально орієнтованого розміру грошової застави є питанням політичної доцільності й не відноситься до компетенції КС. Рішення Конституційного суду є остаточним і не може бути оскаржене.