СУДОВА РЕФОРМА ВИХОДИТЬ ІЗ ТИХОЇ ГАВАНІ ПРАВИЛА ГРИ ОСТАТОЧНО ВИЗНАЧЕНО

Не випадково прес-конференція голови Верховного суду України Віталія Бойка на тему «Судова реформа» пройшла 13 липня. Так, п’ятниця, так, 13-те, зате — відразу після останнього дня голосування у Верховній Раді, коли нарешті все стало на свої місця. Річ у тому, що тижневим розпорядком роботи парламенту (10—13 липня 2001 року) ще передбачався розгляд проекту нового закону про судоустрій. Зрозуміло, якби законопроект був ухвалений і набрав чинності, то відпала б потреба у недавніх змінах, під стягом малої судової реформи проведених у старому законі. На перший погляд, непогано — депутати пометушилися й хоч цього разу обійшлися без слова «малий» (скільки можна: малий герб, малий кодекс, мала реформа...). Ось тільки самим законом про судоустрій реформа не завершується, а лише розпочинається. Відповідно, в цьому бажаному результаті навряд чи вдалося б уникнути проблем з іншими реформованими законами, зміни до яких приймалися пакетом і в точній відповідності до підкоригованого закону про судоустрій. Це передусім Цивільний процесуальний, Арбітражний (господарський) процесуальний, Кримінальний процесуальний кодекси, закон «Про арбітражний суд». Без них яка практична робота? А тут парламентські канікули.

Проте все гаразд, Віталій Федорович може зітхнути спокійно: ініціатива Вищого арбітражного суду України з приводу термінового ухвалення нового закону про судоустрій не пройшла горно Верховної Ради. Нового закону про судоустрій так і не поставили на голосування в четвер. У парламенті досі не можуть вирішити по суті останнього принципового питання стосовно структури всього судоустрою та, зокрема, структури й роботи Верховного суду України. Тому в стінах парламенту все ще живі й здорові два судових законопроекти. Один з проектів — Кармазіна—Онопенка — припускає у зв’язку зі спеціалізацією судів створення спеціалізованих палат у Верховному суді, які будуть вищою інстанцією у своїй юрисдикції. Розробники другого — Шишкін і Задорожній — наполягають на тому, щоб усі питання у Верховному суді вирішувалися в пленарному режимі (за аналогією з Конституційним судом), коли за одним столом засідає 28 суддів і разом вони вирішують усі справи, незалежно від спеціалізації. «Конституційний суд має одну юрисдикцію — Конституцію. Усі його судді — фахівці в цій сфері. Верховний суд, на відміну від Конституційного, розглядає різні справи: кримінальні, цивільні сімейні, господарські, земельні, адміністративні... Тому йому потрібна спеціалізація. Мають існувати палати, які розглядали б певну категорію справ: окремо цивільних, окремо кримінальних тощо», — ось точка зору Віталія Бойка.

Чому «палатний» законопроект підтримує Верховний суд, зрозуміло, він хоче бути живим судовим органом (як це й передбачено Конституцією), а не пам’ятником. До того ж голова Верховного суду дуже сумнівається, що в пленарному режимі можливо розглянути та прийняти рішення по більш як 100—150 справах за рік. При цьому нині до Верховного суду протягом року надходить ні багато ні мало — 30—40 тис. скарг. Сподіватися, що цей щедрий потік зміліє, жодних підстав нема, — сьогодні кожен громадянин має право звернутися до Верховного суду. Хто ж у такому разі розглядатиме скарги? Очевидно, що за пленарного результату вищі спеціалізовані суди стають де-факто судами останньої інстанції, а це й є причина того, що законопроект Шишкіна—Задорожнього сподобався Вищому арбітражному суду. Такий варіант судової реформи практично повертає ВАСУ втрачену автономію. Він де-факто виходить з-під касаційного нагляду Верховного суду, хоча той, відповідно до Конституції, з 29 червня набув статусу найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, до якої належать, зокрема, й господарські суди.

Поки суд та діло, Верховний суд орієнтується на палатний стиль роботи: створюються спеціалізовані палати, які, відповідно до своєї юрисдикції, переглядатимуть рішення вищих спеціалізованих судів у касаційному порядку. Причому голова Верховного суду не виключає, що, крім господарських і адміністративних судів, будуть створені також земельні, податкові суди, що курирують питання інтелектуальної власності, та інше.