Суддя довіряє досудовому слідству, яке… сфабрикувало справу

Майже два роки триває міліцейсько-прокурорсько-судовий абсурд навколо молодих парубків Сашка Орлова та Максима Чуба, які перебувають у СІЗО. Впродовж зазначеного часу ми неодноразово писали про це брутальне порушення прав людини, знущання над істиною, здоровим глуздом та дискредитацію суддями суду як державного інституту для встановлення істини. Ось промовисті назви лише деяких заміток: «Батьки невинно обвинувачених вимагають скликання позачергової сесії райради та притягнення слідчого до кримінальної відповідальності», «Підсудні з 25 лютого оголосили голодування», «…Ця справа є повною та остаточною дискредитацією судової влади й правосуддя в Україні…»

Стисло нагадаю суть справи. Два хлопці з села Білики - 20-річний Олександр Орлов і 21-річний Максим Чуб - у червні 2010 року просто опинилися не в той час не в тому місці. Вночі вони побачили побитого жителя Вінницької області Олександра Бурлаку, підвели й перенесли чоловіка в освітлене місце, а потім на його ж прохання з його ж мобільного викликали «швидку допомогу». Але така чуйність до ближнього вилізла друзям боком: кобеляцькі міліціонери звинуватили їх у розбійному нападі на Бурлаку. Заодно слідчий Кобеляцького РВВС М.Богун вирішив «позакривати» давні кримінальні справи й призначив затриманих Чуба та Орлова на роль цапів-відбувайл: «навісив» на хлопців ще сім епізодів - підпали п’яти сінників та ЗІЛа у Біликах, а також викрадення автомагнітоли.

30 червня минулого року суддя Кобеляцького райсуду Тетяна Тесленко засудила Орлова і Чуба, відповідно, до чотирьох та чотирьох із половиною років ув’язнення. Абсурдність і незаконність вироку судді Тесленко була очевидною не лише підсудним, їхнім адвокатам, журналістам і представникам громади. Тож 13 жовтня 2011 року Апеляційний суд Полтавської області скасував вирок Кобеляцького райсуду і направив справу для розгляду в іншому складі суду.

Справу до провадження взяла суддя Ірина Омельченко. Хоч районна прокуратура нарешті визнала факт фабрикування кримінальної справи слідчим Кобеляцького РВВС М.Богуном по семи (!) епізодах і зняла з хлопців обвинувачення у підпалах та викраденні магнітоли, Омельченко відміряла Чубу й Орлову за нібито «розбійний напад за змовою осіб на О.Бурлаку» по три роки тюрми, при цьому цинічно зазначивши, що «виправлення і перевиховання М.Чуба та
О.Орлова можливе лише в умовах ізоляції від суспільства». Покажіть мені тих, кого буцегарня «виправила і перевиховала», особливо якщо це невинні люди!

Як, за В.Винниченком, історію України неможливо читати без брому, так і цей вирок судді Омельченко неможливо читати без сучасних заспокійливих ліків, бо інакше може статися нервовий зрив.

Потерпілий О.Бурлака двом попереднім суддям Кобеляцького райсуду - Зацеркляному та Тесленко, незважаючи на те, що ті лякали його кримінальною відповідальністю за неправдиві свідчення, - правдиво розповідав, що його побив невідомий чоловік біля молокозаводу, детально описавши його зовнішність, а Чуб і Орлов його не били й не грабували; він не має до них претензій і не хоче, аби їх карали. Але суддя Ірина Омельченко пише у вироку, що вона не бере до уваги пояснення О.Бурлаки в суді, а бере «лише показання потерпілого, дані на досудовому слідстві» (тобто коли міліціонери шантажем примусили Бурлаку обмовити Чуба й Орлова та їхніх батьків). Тоді навіщо взагалі законодавством передбачено судове слідство - заслуховування в суді обвинувачуваних, потерпілих, свідків тощо, - якщо судді достатньо лише матеріалів досудового слідства?! Скасуймо в такому разі, за логікою пані Омельченко, в Україні суди для розгляду кримінальних справ, й зекономимо величезні бюджетні кошти! І що ж робитиме суддя Омельченко із введенням у дію нового Кримінально-процесуального кодексу, який передбачає розгляд та оцінку всіх доказів лише в судовому процесі?

Суддя Омельченко пише у вироку, що вона довіряє міліцейському досудовому слідству і базує його (вирок) на ньому (при тому що не було навіть очної ставки потерпілого та обвинувачуваних, а також допиту Бурлаки в суді). І це після того, як прокурор під час судового процесу зняв із хлопців міліцейські обвинувачення по семи з восьми епізодів! І це після того, як сама суддя не взяла до уваги міліцейського протоколу огляду місця події, оскільки «при розгляді даних речових доказів в судовому засіданні встановлено, що дані речі О.Бурлаці не належать і походження їх встановити неможливо» (як вам таке хамство міліції - принести на стіл судді мотлох, зібраний на смітнику, з прилиплою свіжою шкіркою від банана як нібито речові докази, що вже півтора року зберігаються в суді?!).

Я тричі перечитала вирок, але так і не змогла второпати, на чому ж суддя Омельченко базує обвинувачення Чуба та Орлова у скоєнні злочину. Синяки на тілі Бурлаки не підписані тим, хто їх наставив (О.Бурлака запевняє, що не хлопці), речей Бурлаки зі слідами крові немає. Суддя пише, що обтяжуючою обставиною для парубків є перебування у стані алкогольного сп’яніння, але жодного висновку наркологічної експертизи про це немає. І.Омельченко посилається на свідчення старшого оперуповноваженого РВВС Л.Домнич, яка першою опитувала Бурлаку. Однак, по-перше, те пояснення кудись зі справи зникло, по-друге, в ньому не було згадки про Чуба і Орлова, а по-третє, суддя навіть не давала окремих доручень щодо встановлення місця знаходження пояснення та проведення перевірок компетентними органами за цим фактом. При цьому суддя заплющила очі на той факт, що показання потерпілого у складених у різний час протоколах слідчих дій повністю ідентичні, включно з… орфографічними помилками.

Залишається тільки протокол відтворення обстановки та обставин події, де Максим і Сашко, як пише у вироку суддя, «добровільно показували, як вчинили розбійний напад», бо доводів підсудних про те, що вони робили це під тиском міліціянтів, Омельченко до уваги не взяла.

Складається враження, що суддя Омельченко навіть не чула про практику Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства України. Зокрема й про рішення Європейського суду у справі «Шабельник проти України», в якому констатовано факт порушення пунктів 1 і 3 ст. 6 Європейської конвенції, оскільки: «Заявник дав свідчення проти себе під час допиту без участі адвоката за умов, котрі викликають розумні сумніви щодо методів, які використовував слідчий». Доречно тут згадати й інше рішення Європейського суду - «Рібич проти Австрії»: «людина в поліції завжди перебуває в ситуації виняткової беззахисності» (вдумайтеся у парадоксальність цього твердження!). Адже в неї практично ніколи немає свідків фізичного чи психологічного тиску.

У своїх апеляційних скаргах на десяти сторінках невинно засуджені М.Чуб та О.Орлов зазначають, що суддя Омельченко проігнорувала численні обов’язкові вказівки колегії Апеляційного суду Полтавської області від 13 жовтня 2011 року, судове слідство як таке не проводилося, а тому спотворена досудовим слідством картина фактичних обставин справи знайшла свою підтримку і у вироку суду.

Наголошують вони й на тому, що численні клопотання їхніх адвокатів Володимира Матвійця та Сергія Бовдира (навіть недослухані до кінця!) були відхилені судом без виходу судді в нарадчу кімнату.

Страшно жити в країні, в якій нехтується головний принцип правосуддя - законність та справедливість, у якій судді тривіально потурають нерозторопним «ментам», що не знають іншого способу розкриття злочинів, як навішування їх на невинних. Якщо з Чуба й Орлова зняти й восьме обвинувачення, у тюрму потрібно садити слідчих, котрі сфабрикували кримінальну справу проти громадян України й зламали їхні молоді долі.

У своїх апеляціях засуджені також просять замінити їм тримання під вартою на підписку про невиїзд, адже раніше їх обвинувачували в серії злочинів, а тепер - лише в одному.

Залишається сподіватися, що цього разу Апеляційний суд Полтавської області не посилатиме справу на новий розгляд у Кобеляцький райсуд, а, розглядаючи апеляційну скаргу Чуба й Орлова, винесе законне і справедливе рішення й випустить їх на волю із залу суду. Час уже закінчувати це «судочинство по-кобеляцькому»…