Список Пукача

Із різницею в добу в одному суді прозвучали імена замовників убивства Георгія Гонгадзе (Кучма, Литвин, Кравченко, присутніми при розмові були названі Джига та Фере) за версією екс-керівника міліцейської «наружки» О.Пукача, в іншому суді були визнані неправдивими заяви екс-майора М.Мельниченка про причетність В.Литвина до зазначеного вбивства. Очевидно, ця недешево здобута перемога радості Литвину не принесла. Дарма що, відповідно до рішення суду, Мельниченко «не зможе поширювати недостовірну інформацію про нібито причетність позивача (Литвина) до скоєння вбивства журналіста Георгія Гонгадзе чи нібито скоєні з його вини інші злочини». Понад те, суд зобов’язав Мельниченка за власний кошт провести прес-конференцію і спростувати зроблені ним раніше неправдиві заяви про В.Литвина, повідомила газета «Голос України». З огляду на останні свідчення Пукача, зміст цієї прес-конференції уявити нескладно.

Ці дві різні справи, крім подій, фігурантів, переплетіння фабул тощо, поєднані однією цікавою особливістю. Перша дала юридичну відповідь по суті… другої. Візьмемо на себе сміливість стверджувати: незалежно від того, яким буде статус записів майора Мельниченка (будуть визнані доказом чи ні), юридично бездоганно довести причетність до замовлення вбивства Г.Гонгадзе названих О. Пу­качем осіб неможливо. Апогеєм цього нескінченного слідства можуть стати потішні очні ставки, на яких показання Л.Кучми, В.Литвина та М.Джиги, зрозуміло, не матимуть нічого спільного зі спогадами екс-генерала. На цьому все: слово проти слова. А з Кравченком і Фере Пукач, який примудрився дожити до суду, імовірно, зможе посперечатися коли-небудь потім.

Що ж до самого «свідка обвинувачення», то для Пукача головні запитання сьогодні - не «за що?» і, відповідно, «скільки?» (з цим більш-менш зрозуміло), а ЯК сидіти. Від кого це залежить - очевидно. А умови перебування в рамках однієї й тієї самої української пенітенціарної системи можуть різнитися приблизно як дві зірки в Хургаді й п’ять - на Лазурному узбережжі. Достатній аргумент для того, кому світить якщо не довічний, то чималий термін. Тому навіть не вдаватимемося в алогізми, що закралися в останні показання Пукача, воно того не варте. Бо «суть справи» про замовників убивства Гонгадзе - зовсім в іншому. Не в традиціях наших слідства й суду «зацик­люватися» на фактичних обставинах, Кримінальному та Кримінально-про­це­суальному кодексі й інших «другорядних» речах. І чиїм свідченням повірять прокуратура й суд, вирішують навіть не вони самі. А для досягнення поставленої мети показань Пукача більш ніж досить. Як писало DT.UA, Леоніду Кучмі дали час для неквапливих роздумів, перенісши розгляд Конституційним судом питання про допустимі докази на вересень-жовтень. Вочевидь, хвилюючись напередодні виборів, чогось недозрозумів і Володимир Литвин, який десяток років перебуває в підвішеному стані у зв’язку зі справою Гонгадзе і всі ці роки, як кажуть за кордоном, має погану пресу. Не в тому сенсі, що йому вдається епізодично покарати балакучого Мельниченка та низку видань, які його процитували, а в тому, що перемелювали його ім’я у зв’язку зі справою Гонгадзе тисячі разів усі кому не лінь і надалі нескінченно робитимуть те саме.

Напевно, закономірно склалися долі цих людей у дивній державі, зведеній не в останню чергу і їхніми руками. Пукач, справний служака, мало що вирішував сам, але, вочевидь, багато чого мусив робити власноруч. Пік кар’єри Пукача, який здобув повагу багатьох своїх колег, що, до речі, не змінили думки про нього досі, - служба в «наружці», стеження за чужим життям часто в не найкращих його проявах. Субординація, зведена в абсолют, яка не допускає роздумів про законність-незаконність наказу. Підсумок: безславний «дембель» і безальтернативна необхідність озвучувати в суді версію власних показань, відредаговану кимсь. Ставка проста: як уже сказано - умови життя в місцях позбавлення волі та сам факт цього життя. Усі роки, віддані ним службі, більше не мають значення, і пільговий оперстаж (рік за півтора) на зоні не зарахують…

Нескінченний кошмарний сон Л.Кучми. Ні в кого з нині живих прямого доказу його вини у смерті Гії немає. Але, мабуть, Кучма багато що готовий сьогодні віддати за заповіт­не «відсутність складу злочину». Та навряд чи відповідне рішення суду здатне обілити його в чиїхось очах. Парадокс. Може, так без суду винен Кучма вже з десяток років мотає строк за свій неоціненний внесок у побудову нашої неправової держави? Держави, в якій так зникають люди і так розслідуються справи. Держави, літопис новітньої історії якої - записи, що містять стільки мерзоти з голосом, невблаганно схожим на голос президента Кучми, та іншими впізнаваними голосами з вищих ешелонів.

На жаль, усі ці уроки нікого не вчать. І сьогодні інші люди, починаючи з найвищих ешелонів, теж поводяться так, ніби переконані, що будуть при владі вічно.