СП «ПЕТ-ПАК» У ПОШУКАХ ПРАВДИ

Суддя Львівського арбітражного суду Марія Городечна прийняла рішення, мабуть, найбільш безболісне для себе. Рішення, яке надалі страхувало її від будь-яких неприємностей у зв’язку з розглядом позову українсько-бельгійського СП «Пет-Пак» про відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб державної податкової інспекції шевченківського району м. Львова на суму 5,2 млн. грн. («ЗН» уже писало про цей конфлікт 5.02. і 4.03.2000 р.).

Суд ухвалив рішення залишити позов без розгляду, мотивуючи це тим, що «Пет-Пак» не надав аргументованих доказів заподіяної йому як матеріальної, так і моральної шкоди. Упродовж трьох судових засідань представники «Пет-Паку» саме це й намагалися довести, проте суддя, нерідко демонструючи своє невдоволення, зупиняла адвоката фірми Володимира Аверкова з посиланнями на те, що ст. 440 ЦК України вже сама собою передбачає презумпцію винності відповідача й позивач не повинен доводити його провину. Крім того, за більшістю заявлених епізодів відбулися й відповідні суди, ухвалено рішення, тому повторюватися не слід. Проте представники «Пет-Паку» намагалися донести до судді сукупність незаконних, на їхню думку, дій ДПІ Шевченківського району, але, як з’ясувалося з остаточного рішення, їх не зрозуміли.

МАЛИЙ БІЗНЕС НАСТУПИВ НА «МОЗОЛЬ» ВЕЛИКІЙ СЛУЖБІ

Сьогодні підприємство фактично припинило існування, оборотних коштів немає, капіталу теж, партнери розбіглися. Усе це, стверджують пет-паківці, — наслідок зусиль податкової служби. А починала фірма 1997 року чудово: інвестиції в розмірі 200 тис. дол. США швидко запрацювали при виробництві пет-ємностей. Підприємство стало рентабельним (навіть дуже, засвідчували податківці), його річний оборот зріс до 1,5 млн. дол., йшлося про придбання ще однієї технологічної лінії, з’явилася своя стабільна клієнтура. Ніщо не віщувало грози. Та й не буває в нас такого, щоб малий бізнес настільки швидко й переконливо розгорнувся. За результатами перевірки, що здійснила ДПІ Шевченківського району Львова, склали відповідний акт, датований 30 листопада 1998 року. Саме цей акт, на який усе не хотіла реагувати потім суддя, і став точкою відліку всіх подальших дій податківців. Узагалі, з цим документом відбувалися незрозумілі перипетії: трохи згодом на ньому вже стояла дата 16.11.1998 року, а потім виявилося, що цим числом (як доповнення до акта) були підписані й перевірки, проведені в грудні 1998 року та в першому кварталі 1999-го. Хоча важко зрозуміти, як у листопаді 1998 року можна перевіряти І квартал 1999-го? Факт сам собою важливий, оскільки надалі на підставі цього акта видавалися рішення про застосування фінансових санкцій щодо «Пет-Паку». Так, рішенням ДПІ Шевченківського району від 02.11.1998 року були нараховані штрафи та пеня, проте вже в середині січня 1999-го арбітражний суд скасував рішення податкової інспекції як незаконне. Здавалося б, конфлікт вичерпаний. Та ба.

Протягом січня-жовтня 1999 року підприємство постійно перевіряли податківці. У «Пет-Паку» вилучили оригінали документів, до речі, не повернуті досі, за вимогою інспекції, туди привозили й бухгалтерську документацію. Покупці продукції, налякані пильною увагою податкової служби до «Пет- Паку», почали відмовлятися від співпраці з ним. Але це був лише початок.

15 квітня 1999 року ДПІ Шевченківського району своїм розпорядженням зупиняє операції на розрахунковому рахунку СП на підставі п. 5 ст. 11 закону України «Про державну податкову службу в Україні» з формулюванням: «У зв’язку з загрозою витрачання коштів». Тобто, податківці опікуються тим, щоб фірма даремно не витрачала своїх грошей. Ну то й що, що заробляють самі, а ось витрачати їх направо й наліво держава не дозволить! Тоді підприємство не мало ніякої заборгованості ані перед бюджетом, ані за іншими платежами. А п.5 ст. 11 Закону про податкову службу стосується підприємств, які мають борги за бюджетними платежами. Як бачимо, до «Пет-Паку» таке рішення не мало ніякого відношення, та й видане воно було у вигляді доповнення №2 до згаданого вище акта від 16.11.1998 р. Начебто також не вельми законно, адже 15 квітня 1999-го — це не I квартал, як зазначено в акті перевірки.

«Пет-Пак» подав позов в арбітражний суд. Відповідач, себто податкова, всіляко ухилялася від слухання справи в суді, й лише 6 травня 1999 року (через 21 день від дня зупинення грошового обороту) в судовому засіданні сама ж подала розпорядження про поновлення операцій на розрахунковому рахунку «Пет-Паку», причому без будь-яких пояснень.

Як пізніше констатуватимуть аудитори, котрі проводили перевірку на «Пет-Паку», протизаконним рішенням було «нейтралізовано» 2/3 оборотних коштів підприємства. Крім того, воно не могло протягом 20 днів вести будь-яку фінансово-господарську діяльність, а це збільшило відсоткові ставки за кредитними зобов’язаннями, тощо. Крім того, з 15 квітня по 10 травня 1999 року податкова інспекція, порушуючи чинне законодавство, не видавала «Пет-Паку» довідки про декларування валютних цінностей. Через відсутність документа «Пет-Пак» не міг оплатити митні послуги за імпортну сировину, провести оплату боргів і відсоткових ставок за валютними кредитами в Німеччині, Литві, Україні... Через кілька днів після зупинення операцій на розрахунковому рахунку, а саме 23 квітня 1999 р., податкове відомство рішуче стягує з підприємства 8 тис. грн. у рахунок боргів АТ «Пластсмасфурнітура», в якого «Пет-Пак» орендує приміщення. Найкумедніше, що в «Пет-Паку» тоді не було боргів перед «Пластмасфурнітурою». І не він був винен у тому, що «Пластмасфур-нітура» заборгувала податковій. І знову — арбітражний суд, куди знову не з’являється відповідач. Та під час наступних засідань суд таки визнав неправомірність конфіскації коштів і зобов’язав податкову інспекцію їх повернути. Адже й ці гроші могли й повинні були працювати! Крім того, як наслідок, зіпсувалися стосунки і з керівництвом «Пластмасфурнітури».

Але й це ще було не все. 27 травня (через 21 день після відкриття «замороженого» ра-ніше розрахункового рахунку) податкова інспекція Шевченківського району вдруге припиняє операції на розрахунковому рахунку «Пет-Паку», спираючись на п.5 ст. 113 закону України «Про державну податкову службу в Україні». Суть претензії в тому, що перевіряючих з податкової інспекції не допустили до перевірки. Хоча саме цих перевіряючих ніхто і в очі не бачив. З 24 по 27 травня 1999 р., тобто тоді, коли було підписано розпорядження на блокування рахунку, перевірку здійснювали працівники ДПА у Львівській області, що підтверджується книгою реєстрації перевірок та актами, які склали інспектуючі особи за кожен день перевірки. До речі, остання перевірка завершилася 26 травня о 17.30. То невже районні податківці прийшли перевіряти «Пет-Пак» після 17.00, наприкінці робочого дня, а їх взяли й не пустили? Абсурд якийсь виходить. Проте, відповідно до рішення ДПІ, гроші залишалися міцно «замороженими».

«Пет-Пак» знову звертається до суду. Відповідач (податкова) в суд традиційно не з’являється, а передає розпорядження (це було вже 15 червня 1999 р.) про поновлення операції на розрахунковому рахунку підприємства. Знову ж, традиційно — без пояснень.

Як видно з аналізу діяльності «Пет-Паку» в цей період, друга зупинка операцій на розрахунковому рахунку цілком паралізувала його фінансово-господарську діяльність. Але й це було не все. У період з травня по червень 1999 року інкасовими дорученнями під час блокування розрахункового рахунку податкова служба стягує з підприємства 160 тис. грн.… На думку юристів, податкова інспекція взагалі не мала права без судового рішення це робити. Наступний арбітражний суд. Після традиційних неявок відповідач знову в судовому засіданні скасовує своє рішення. Але водночас немає документа про повернення незаконно вилучених коштів. «Пет-Паку» довелося знову (вже вшосте!!!) звертатися до арбітражного суду з позовом про повернення грошей. І лише 15.09.1999 р. (через 90 днів після фактичного їх вилучення) арбітражний суд приймає рішення, яким зобов’язує відповідача повернути незаконно вилучені гроші. 38 тис. грн. не повернуто досі, інші пройшли не «живими» грошима, а взаємозаліком.

Але й це не зупинило грізну службу. Своїм розпорядженням від 29 листопада 1999 року податкова інспекція району втретє зупиняє операції на розрахунковому рахунку «Пет-Паку». Підприємство, як і колись, не мало ні найменшої податкової заборгованості, навпаки, за деякими платежами (ПДВ, податки з прибутку та комунального податку) — переплати...

Таким чином, можна сміливо констатувати, що в період з листопада 1998 року по листопад 1999- го податкова інспекція Шевченківського району Львова тричі зупиняла операції на розрахунковому рахунку СП «Пет-Пак», двічі застосовувала фінансові санкції, вилучала кошти, проводила перевірки без повноважень, не виконувала рішень суду про повернення коштів.

Як останній вагомий аргумент представники «Пет-Паку» надали звіт, підготовлений аудиторською фірмою, а потім пояснення в суді давали й аудитори. У справі з’явилася й довідка з банку, який обслуговує підприємство, де зазначалося, що боргів у нього також не було. Так, за спеціальною методикою, з урахуванням усіх даних «Пет-Паку» та його потужностей, аудитори з математичною точністю розрахували, що за період з 15.04.1998 року по 31.08.2000 р. підприємству було заподіяно матеріальної шкоди в розмірі 2 млн. 61 тис. 653 грн. 57 коп. Це лише матеріальної. Хоча аудитори не врахували потужностей другої технологічної лінії, що поставили б на підприємстві, якби податкова не заблокувала рахунок. Проте суддя в рішенні констатувала, що аудитори у своєму аналізі виходили зі стратегічно розрахункового прибутку, який позивач міг би одержати, але це не може бути прийняте судом як доказ завданої шкоди на суму позову.

ПОДАТКОВА ПРОГРАВАТИ НЕ ЗВИКЛА

Було б неправильно, якби ми не вислухали й іншу сторону. Можливо, «Пет-Пак» — злісний порушник і податкова чесно відстоювала інтереси держави? У суді податкову інспекцію Шевченківського району Львова представляв начальник юридичного відділу Богдан МІЧКО:

— Підприємство з самого початку працювало рентабельно, навіть дуже. Інвестиції окупилися, почали працювати на прибуток. Тоді контрагентами «Пет-Паку» з сировини й реалізації готової продукції були львівські підприємства. І ціни були реальними. Потім, але невідомо з яких причин, підприємство переключається на київські фірми, починає купувати сировину в них, причому здійснює не постійні, а одноразові закупки за вищими, ніж на Львівщині, цінами. Внаслідок чого за сплатою податків виходить не в плюси, а в мінуси. 1998 року податкова інспекція вирішила перевірити це підприємство. При перевірці значних порушень виявлено не було, але вирішили надіслати запити до київських податкових інспекцій з проханням зустрічної перевірки київських фірм, партнерів «Пет- Паку». Запити своєчасно не поверталися, вони продовжують надходити й нині. Але з тих, що маємо, по багатьох фірмах випливає, що вони не подають звітності, не платять податків і т.д. (До речі, недавно відбувся черговий арбітражний суд, який визнав у цьому питанні правоту податкової. Але чому «Пет- Пак» своїми коштами має відповідати за інші підприємства? Тому він знову подав касаційну скаргу до Львівського арбітражного суду. — Л.Н.)

Стосовно рішення на 160 тис. грн., яке було опротестоване, то тоді діяла постанова Кабміну про застосування прямих фінансових санкцій, якою ми й керувалися. Нині цю постанову скасовано. Ми бачили, що підприємство працює з фіктивними фірмами, отже державі завдається значна шкода...

Таким був головний аргумент податкової. Але чому ж тоді вона сама в більшості випадків, коли справа потрапляла в суд, скасовувала власні рішення? До речі, Б.Мічко в суді зізнавався, що й з боку податкової були окремі порушення, але в цілому вона чинила правильно, тому підстав звинувачувати податкову інспекцію в заподіянні фірмі якоїсь моральної шкоди він не бачить...

ДАЛІ БУДЕ...

Спір зайшов так далеко, що «Пет-Пак», як стверджує його керівництво, вже просто не має права зупинитися, хоча чого це коштує жменьці людей, знають тільки вони.

— Я навіть не можу коментувати цього рішення, — каже юрист СП «Пет-Пак» Володимир Аверков. — Адже ми надали всі документи, які засвідчують порушення, допущені податковою інспекцією. Суддя не виконав нашого клопотання про вивчення справ, виграних нами. Є інші документи. Але суд цього ніби не помітив, як і не побачив зв’язку між незаконним вилученням грошей та наступними негативними наслідками. Усе це просто відкинули і вдали, що ми чогось ще не надали.

Ми бачимо злісний умисел у діях податкової інспекції. Найімовірніше, усвідомлюючи незаконність власних рішень, податкова служба покладалася на власну безкарність, і лише загроза судового рішення спонукала її швидко скасовувати свої ж розпорядження. Ми змушені були постійно перебувати в судах (8 справ, понад 20 судових засідань), що, природно, завдавало матеріальних і моральних збитків, призводило до невиробничого використання коштів, фізичних і моральних сил, не кажучи вже про те, що без роботи залишилися 37 чоловік. І після цього «не побачити» ніяких порушень, ніякої моральної й матеріальної шкоди?

Стосовно моральної шкоди, то з усіх документів випливає: сам факт порушення закону вже означає моральну шкоду для особи, щодо якої незаконно застосовано норму права. Судова практика йде таким шляхом: рахуються втрати матеріальні, їх прив’язують до обставин, і моральну шкоду визначають, як правило, за сумою матеріальних втрат. Суддя не прийняла рішення, тим самим перевівши розгляд справи у площину зачинених дверей. Тепер рішення прийматиметься лише за матеріалами справи.

Підтримує «Пет-Пак» і допомагає йому в судових розглядах Міжнародна ліга захисту прав платників податків. Ось що сказав начальник відділу департаменту права Микола СТЕЦЬКО:

— Очевидно, якщо є факти порушень (а це вже встановлено рішеннями восьми арбітражних судів), то внаслідок цього хтось постраждав. І стверджувати в другій частині рішення суду, що нікому ніякої шкоди не було завдано, просто не логічно. Ми проаналізуємо цю справу, але, поза сумнівом, надалі її оспорюватимемо, щоб довести до логічного завершення. Швидше за все, це буде на пленумі Вищого арбітражного суду. Коли ми подавали сюди позов, знали, що місцева податкова служба чинитиме певний тиск на суд, тому з першого ж засідання просили, щоб позов передали на розгляд в арбітражний суд якоїсь іншої області. На жаль, цього не сталося. І рішення маємо відповідне.

Про те, чим «дихає» або вже «не дихає» підприємство, ми поцікавилися у співвласника «Пет- Паку» й радника директора Євгена Писанка та самого директора Алли Нижник:

— Нас вибито з ринку повністю, хоча були там 1998 року серед лідерів. Втрачено практично два сезони, а це в нашому бізнесі дуже багато. Прийшли нові клієнти, нові люди, котрі про нас нічого не знають. І тепер буде вельми важко, якщо взагалі можливо, повернутися в цей бізнес. Нас цілком знищили... Звісно, все ще сподіваємося на неупереджений розгляд справи у вищій судовій інстанції. Адже надія, і це правда, вмирає останньою.

Володимир Моїсеєнко, член комітету ВР з боротьби з корупцією, присутній на всіх трьох засіданнях, був лаконічний:

— Далі — Вищий арбітражний суд. На Львівщині в нас, напевно, нічого не вийде...

P.S. Коли матеріал було підготовлено до друку, ряд ЗМІ, з посиланням на бельгійську De Morgen, опублікували інформацію: за два дні до від’їзду до Києва на адресу нового посла Бельгії в Україні П’єра Дюбіссона надійшла погроза фізичної розправи. Українські ЗМІ припускають, що погроза розправи з бельгійським дипломатом пов’язана з лихими пригодами у Львові бельгійського підприємця Ігоря Васюти, який зазнав неправомірних збитків у своєму бізнесі. До речі, на першому судовому засіданні згаданого вище суду був присутній перший секретар посольства Бельгії в Україні Фредерік Дельветер. Як кажуть, усе бачив і все чув. А трохи раніше такі погрози фізичної розправи лунали й на адресу самого Ігоря Васюти. Представники МЗС Бельгії теж підтвердили факт погрози на адресу П’єра Дюбіссона (його від’їзд в Україну поки що відкладений), але від коментарів ухилилися.

Посол України в країнах Бенілюкс Володимир Хандогій лише зауважив, що ознайомлений з цією справою.