«СЛАВУ ТРЕТЬЕЙ СТЕПЕНИ ДА МЕДАЛЬ ОТВАЖНУЮ…»

Мікроавтобус пригальмував поблизу базарного розмаїття села Софіївки. Водій, відірвавшись нарешті від керма, неквапливо смакував смаженими пиріжками та духмяною кавою. Базарний люд припрошував новоприбулих пасажирів поласувати гарячими чебуреками, холодним пивом та морозивом. Жіночки, сидячи біля клунків зі смаженим насінням, синхронно дегустували свій-таки товар — не пропадати ж добру. У прибитому пилюкою спориші хазяйновито порпалися зозулясті кури, а поруч, у великих мікрохвильових печах, спокусливо пахнучи, вкривалися апетитною шоколадною шкіркою їхні товарки з чудернацьким «суфіксом» — гриль.

Біля паркану, що одночасно слугував і привокзальною дошкою об’яв, і сучасною «конов’яззю» для велосипедів, стояв літній чоловік. У чистенькій із витертим комірцем сорочині, в рудих вицвілих штанях та шкіряних капцях на босу ногу, він, спершись на вузлуватий покручений ціпок лівою рукою, у правиці тримав нагороди. Бойове срібло ордена Слави 3-го ступеня, медалей «За відвагу» та взяття Кенігсберга дрібно дзвеніло у руці старого.

Аж раптом, розітнувши гамір стихійного провінційного ринку й налякавши до смерті зозулястих, поблизу лотка з морозивом загальмувала темно-синя «мазда». Двоє спортивної статури молодиків призовного віку повагом вийшли з авто. Тренуючи щелепи жувальною гумкою, вони йшли поміж базарних рядів. Біля паркану зупинилися. Вищий запитав дідуся:

— Дед, ты че хочешь за цацки?

— Та, то стара моя прихворала, щось хотів купити. Гостинця чи що…

— Ясно, дед, какой базар…

«Мазда», здійнявши куряву і прохрипівши на прощання Машкою Распутіною, в лічені секунди зникла за асфальтним обрієм.

Старий тримав у руці зім’яті двадцять гривень і метикував, що ж йому купити…

Оперативні зведення Міністерства внутрішніх справ України, які стосуються злочинів, пов’язаних із викраденням нагород, приголомшують і примушують замислитися. Так, наприкінці минулого року до Золотоніського РВВС, що на Черкащині, звернувся 83-річний ветеран Великої Вітчизняної війни, мешканець села Піщана. Літню людину пограбували. Пограбували відкрито й нахабно, навіть не боячись, що злочин буде розкрито відразу, як мовиться, по гарячих слідах. Злочинці намагалися вдертися до будинку через двері, а ті виявилися занадто міцними, тоді не довго думаючи нелюди видушили шибку і вдерлися до помешкання дідуся. Попередивши старенького, що якщо той, бува, надумає кликати на допомогу, вони його просто придушать, грабіжники викрали ордени Вітчизняної війни 2-го ступеня та Богдана Хмельницького, а також кілька медалей. Але й цього злочинцям виявилося замало, тому на додачу вони забрали у літньої людини ще й лантух із соняшниковим насінням. На щастя, покидьки не встигли реалізувати награбоване і швидко потрапили до рук міліції.

«Полювання», інакше це просто не назвеш, на ветеранів Великої Вітчизняної війни, а точніше — на їхні бойові нагороди, стає для багатьох злочинців професією, в якій вони можуть реалізувати свої артистичні дані, до того ж отримавши значні прибутки. Так, нещодавно співробітники МВС України затримали групу злочинців, які шляхом шахрайства заволоділи значною кількістю нагород. Серед «трофеїв» були Золоті Зірки Героїв Радянського Союзу, ордени Леніна та Червоного Прапора. Шахраї під виглядом працівників центрального телебачення, які працюють над створенням передачі «Польова пошта», пограбували чернігівчанина, Героя Радянського Союзу Костянтина Сергійовича Давиденка. Далі жертвами спритників стали Герой Радянського Союзу Григорій Андрійович Варава, а також інвалід Великої Вітчизняної війни Петро Маркович Рябченко.

Три роки тому на Хмельниччині від рук 20-річного покидька загинув учасник форсування Дніпра, Герой Радянського Союзу, кавалер багатьох бойових орденів і медалей Дмитро Іванович Тимощук. Потрапивши через вікно до помешкання літнього чоловіка, злочинець почав вимагати нагороди й документи. Але герой Дніпра відмовився виконувати забаганку нахабного молодика. Тоді озвірілий нелюд завдав Дмитру Івановичу кілька смертельних ножових поранень і, прихопивши з собою нагороди, втік. Ветеран від отриманих ран помер на місці, а злочинця через декілька днів було затримано.

А ось Герой Радянського Союзу мелітополець Федір Штанько залишився без Золотої Зірки Героя Радянського Союзу, орденів Суворова та Богдана Хмельницького на вулиці, серед білого дня. У передсмертному листі ветеран Великої Вітчизняної війни написав: «Эти подлецы нагло украли то, что я заслужил своей кровью в борьбе с врагами, защищая Родину. Эти награды дорого стоили мне, и этого удара я не в силах пережить…»

Потерпають від подібних злочинів і фронтовики Росії. Нещодавно працівники Московського кримінального розшуку затримали трьох зловмисників, які грабували фронтовиків. Останньою жертвою їхньої афери став 90-річний Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант Антон Дмитрович Якименко. Легендарний льотчик, на рахунку якого 30 збитих літаків противника, отримав Золоту Зірку ще в 1939 році з рук Михайла Калініна за виявлені мужність і героїзм у боях за небо Халкін-Гола. Вартість Золотої Зірки, якою був нагороджений пілот Якименко, сягає сьогодні на чорному ринку 15 тисяч доларів.

На Андріївському узвозі, що в Києві, можна придбати майже будь-яку нагороду. Віталій О., як кажуть, продавець орденів, медалей та військових раритетів зі стажем.

— Чи не вважаєте особисто для себе аморальним робити бізнес на доблесті і славі батьків та дідів?

— Я не примушую фронтовиків продавати нагороди. Але, погодьтеся, якби держава забезпечила своїм захисникам життя, гідне людини, хіба б несли ветерани на продаж свою славу, доблесть і пам’ять?..

Бойові нагороди потрапляють на торговельні розкладки фалеристів різними шляхами. Більшість із них — так би мовити, добровільно.

Слід визнати, що частина кримінальних злочинів, пов’язаних із викраденням бойових нагород, залишаються нерозкритими. Жертвами зловмисників стають не тільки ветерани, а й музеї, в яких зберігалися ордени та медалі. Тому на ринку досить багато викрадених нагород. На превеликий жаль, наше законодавство далеке від досконалості, тому злочинці продовжують безкарно робити свою чорну справу, знаючи, що Феміда навряд чи стане на захист фронтовиків. У наших сусідів росіян у кримінальному кодексі є стаття 194, якою за придбання і продаж орденів та медалей передбачене покарання у вигляді виправно-трудових робіт терміном до одного року або грошового штрафу. Та хіба можна зупинити торгівлю орденами й медалями лише заборонами, штрафами або кримінальною чи адміністративною відповідальністю? Адже найдосконаліший закон, не маючи економічного підґрунтя, ніколи не зупинить свавілля. Каральні методи створять благодатні умови для тіньової торгівлі орденами та медалями. Тому залишається один шлях — створити в державі такі умови, за яких ветеранам навіть на гадку не спаде продавати свої нагороди.

Під час Великої Вітчизняної війни, коли держава потерпала від труднощів, фронтовики отримували за свої нагороди грошові компенсації, які були ваговитим додатком до їхнього грошового утримання. Можливо, сьогодні варто повернути борг фронтовикам і, прийнявши закон, виплачувати відповідні компенсації ветеранам саме за їхні ордени та медалі. Адже вони на це заслужили, залишивши на полях битв молодість і здоров’я. Тоді б поменшало охочих віддати спритникам за безцінь свої нагороди, які пам’ятають і кровопролитні бої за Сталінград, і полум’я Курської дуги, і форсування Дніпра, і взяття Зеєловських висот, і переможний травень 1945-го!

За радянських часів ветерани Великої Вітчизняної війни завжди були бажаними гостями у школах, в інститутах, на фабриках. Сьогодні, на жаль, літні люди кинуті напризволяще. А вони потребують не лише економічної підтримки, а й нашої уваги, можливості поспілкуватися і бути ще потрібними суспільству. Я особисто не можу уявити, щоб ветеран, скажімо, німецьких панцерваффе чи люфтваффе спродував свої бойові нагороди — медаль «Зимова кампанія на Сході 1941—1942 рр.» чи нагрудний знак «За поранення» — на барахолці в Гамбурзі чи Дрездені, аби купити окраєць хліба чи гостинець онукам. Так само французький, англійський чи американський вояк навряд чи віднесе свою бойову нагороду на місцевий ринок. Як правило, ордени та медалі німецьких, англійських чи австралійських ветеранів залишаються в родинах або передаються до музеїв, і за цим пильно стежить закон. Але головна причина, яка унеможливлює такі явища за кордоном, — економічний достаток і належна увага держави до добробуту і прав своїх громадян.

У травні 1945-го ми здобули велику перемогу неймовірно високою ціною. Мільйони українців, росіян, білорусів, казахів, грузинів, узбеків і представників інших національностей окропили землю колишнього Радянського Союзу та Східної Європи своєю кров’ю. 26 червня 1945 року на Красній площі в Москві відбувся грандіозний за масштабом Парад Перемоги. На мокру від літньої зливи бруківку Кремля були кинуті бойові трофеї Червоної Армії — штандарти і прапори німецьких дивізій. Урочистим маршем пройшли повз трибуну Мавзолею переможці — тисячі орденоносців, найкращих представників фронтів, армій, дивізій та полків.

Сьогодні ж тисячі нагород слугують звичайнісіньким товаром, потрапляють до вітчизняних і закордонних приватних колекцій. У центрі Берліна бізнесмени з країн СНД торгують… ні, не Залізними Хрестами й не нарукавними стрічками чи медалями вермахту, а нагородами переможців, які бачили спалах переможного салюту великого травня 1945-го, нашими рідними орденами Слави і медалями «За відвагу» та «Взяття Берліна». Гірко і щемко на серці…