Шпигуноманія, наші дні

2008 року двоє захоплених наукою харків’ян - 26-річний Олексій і 28-річний Сергій - познайомилися з молодим китайцем, випускником Петербурзького фізико-технічного інституту. Той шукав однодумців для створення спільної українсько-китайської фірми, яка займалася б наукою і новими технологіями. Адже не секрет, що наука в Україні переживає не найкращі часи, відкриття й винаходи найчастіше нікому не потрібні, і, трапляється, блискуча наукова ідея, над якою вчений працював усе життя, йде разом із ним у могилу, так і не знайшовши свого втілення. А Китай, що переживає нині небувалий технічний прогрес, саме потребує інновацій.

Так з’явилася компанія Top Science Ukraine, яка займалася інноваційною та консалтинговою діяльністю і заснувала фонд сприяння науково-технічному прогресу.

На сайті компанії сказано: «Фонд займається пошуком новітніх розробок та ідей у таких галузях, як фізика, хімія, економіка, машинобудування тощо. А потім - інвестуванням у найперспективніші напрями». Словом, Олексій і Сергій шукали українських учених і винахідників, чиї патенти та наукові ідеї не були затребувані на батьківщині, а потім пропонували ці ноу-хау китайським підприємствам для розробки й упровадження.

Якось Олексій прийшов у гості до свого колишнього викладача - доктора технічних наук, професора одного з харківських вишів, розповів, чим тепер займається, і запитав: «а що б ви хотіли зробити у своєму житті, але не змогли?». Професор відповів, що його завжди цікавив електромагнітний прискорювач мас, більше відомий як гармата Гаусса. Ідея електромагнітного прискорювача мас не нова - їй понад 150 років, однак своє реальне втілення у вигляді грізної зброї вона знайшла поки що лише у фантастичних романах і комп’ютерних іграх. Якщо в пошуковику «Яндекс» набрати словосполучення «гармата Гаусса», він за секунду видасть близько 300 тис. посилань, з яких 2 тис. зображень - фото саморобних прототипів, схеми тощо. У Вікіпедії описано принцип дії і дано формули розрахунків гармати Гаусса. Як сферу застосування зазначено таке: «Теоретично можливе застосування гармат Гаусса для запуску легких супутників на орбіту. Основне застосування - аматорські установки, демонстрація властивостей феромагнетиків. Також досить активно використовується як дитяча іграшка або саморобна установка (простота й відносна безпека), яка розвиває технічну творчість». До речі, про те, як самотужки зібрати модель гармати Гаусса, є безліч інструкцій в Інтернеті.

За аналогічним принципом діють і електронний колайдер, і рельсотрон (84 тис. посилань, 10 тис. зображень). Вікіпедія, описуючи рельсотрон, визначає його як потужну електромагнітну зброю, але - в далекій перспективі. Адже в США ще з 70-х років минулого століття ведуться розробки, які, втім, поки що не дали виразного результату. Військові США планують провести перші випробування рельсотрона 2018 року. А поки що рельсотрон - лише атрибут науково-фантастичних фільмів, аніме й тих-таки комп’ютерних ігор. Не дивно, що український учений проявив свій інтерес до цієї теми. Що важче для виконання завдання, то цікавіше воно для допитливого розуму. Але в Україні в професора немає можливостей для досліджень: ця тема тут нікому не потрібна, і ніхто її не фінансуватиме.

«Підготуйте короткий аналіз проведених у світі наукових досліджень у галузі електродинаміки рельсотронів і шляхів застосування цієї технології. А раптом китайська сторона проявить інтерес до фінансування наукових розробок українських учених у цій сфері?» - запропонував Олексій наставникові.

Професор скомпілював наявну в Інтернеті та наукових книжках інформацію, додав свої ідеї й віддав реферат Олексієві.

Своїх намірів професор ні від кого не приховував: погодив свою поїздку з керівництвом вишу й поїхав разом із Сергієм у Китай, де виступав із доповідями та лекціями на наукових конференціях, зустрічався із топ-менеджерами великих компаній, словом, намагався просунути свою ідею та отримати фінансування.

Але тоді, на початку 2009 року, концепція рельсотрона видалася китайцям нецікавою, їм було потрібно щось реальніше й швидкоокупне, а не наукова фантастика. Вони сміялися, мовляв, ви б нам іще машину часу запропонували. На тому тему рельсотрона було вичерпано й забуто.

Top Science Ukraine стала членом Асоціації українсько-китайського співробітництва (УАКС) і продовжила шукати в Китаї застосування незатребуваним українським ноу-хау.

Разом із великою китайською автомобільною корпорацією почали втілювати масштабний науково-технічний проект з розробки роторного двигуна, в якому було задіяно десять українських учених.

Якось в Олексія, через його юнацький максималізм, виник конфлікт з одним з науковців, що брали участь у проекті. Дружина цього науковця раніше працювала в госпуправлінні СБУ й розуміла, як можна помститися чоловіковому кривдникові. І в найкращих традиціях радянських часів заходилася строчити доноси, що Top Science Ukraine - це розсадник шпигунів, і ніяк не менше. Писала й в СБУ, і в міліцію. У міліції на заяву відреагували: викликали посадовців компанії, опитали, посміялися й відпустили з миром. У СБУ ж сміятися не стали, а почали розробляти об’єкт за всіма правилами...

У листопаді 2009 року Олексій зателефонував професорові, щоб довідатися, як справи. Той схвильовано сказав, що до нього приходили товариші «в цивільному» і дуже цікавилися його поїздкою до Китаю і співробітництвом із фірмою Top Science Ukraine. Цей тривожний сигнал, який злякав професора, ніяк не стурбував ані Олексія, ані його друзів. Ну, приходили й приходили - робота в них така. Представникам молодого неляканого покоління було невтямки, що їх уже «пасуть».

А навесні 2010 року до Олексія прийшов його колишній однокурсник, військовий, кандидат технічних наук. Сказав, що служба страшно набридла, хочеться грошей і спокою. І запропонував Олексію купити в його знайомого секретну наукову розробку в галузі психотронної зброї. Мовляв, продаси прототип китайцям за величезні гроші. Олексій відповів, що його не цікавлять державні таємниці, та й сама ідея «генератора психічних хвиль» здалася абсурдною. «Краще б ти знайшов людину, яка зуміє зробити хорошу батарейку, щоб тримала заряд довше, ніж звичайна. Це справді було б ноу-хау, на мільйони доларів», - відреагував Олексій на «привабливу» пропозицію. Пізніше Олексій довідався, що прихід приятеля - спланована контррозвідкою провокація, спроба спіймати «шпигуна» на живця.

24 квітня 2010 року Олексія, який вилітав до Китаю через Москву, в аеропорту Бориспіль зупинили митники: «Ми б хотіли перевірити вашу ручну поклажу». Зрозуміло, речі просто забрали. За результатами огляду Олексія повідомили, що він порушив порядок переміщення через кордон текстових та аудіовізуальних матеріалів, ноутбук і карта пам’яті вилучаються.

До речі кажучи, вилучення ноутбука проводилося без понятих і з порушенням правил: не було опечатано комунікаційних портів, не зафіксовано переліку наявних файлів. Склали лише «Акт перевірки носіїв інформації №318» (зауважте, не «Акт вилучення»), і Олексій благополучно відбув до Китаю, де працював до липня 2010 року.

У вересні 2010 року в КНР відбувся бізнес-форум за участі президента України, на якому в повному складі були присутні співзасновники Top Science Ukraine, налагоджували українсько-китайські зв’язки в галузі науки та технологій. Після повернення Олексій почав писати скарги з вимогою повернути його ноутбук.

А 7 жовтня 2010 року Олексія і Сергія прямо на вулиці біля будинку Олексія затримала група захоплення. Невідомі люди в масках без емблем або нашивок надягли на них кайданки, накинули на голову куртку, запхали в автомобіль і привезли в УСБУ в Харківській області.

Там начальник обласної контррозвідки (тепер уже колишній) Плетньов запропонував їм визнати себе винними в незаконному перевезенні через кордон товарів подвійного призначення. Мовляв, хутенько все підпишіть, і максимум, що вам загрожує, - штраф та три роки умовно. «А яким боком ми причетні до товарів подвійного призначення? Ми нічого не перевозили», - обурилися затримані. «Ну як же, Олексію Володимировичу! У вашому ноутбуці ми знайшли два файли, що містять пояснювальну записку з описом рельсотрона, який може бути використаний як зброя». - «Те, що ви кажете, абсурд. Ми ніколи не мали справи з державними секретами. Ми намагалися залучити інвестиції під проведення наукових досліджень в Україні. У нас не може бути жодних військових таємниць, якщо, звісно, ваші співробітники їх нам не підкинули. Нам ні в чому зізнаватися!» - стали опиратися затримані.

Після приходу адвокатів Олексія й Сергія відпустили. Вони пішли задоволені, не розуміючи ще, що відтепер їм готується страшніше обвинувачення - у зраді батьківщини та шпигунстві.

Невдовзі якісь файли, буцімто знайдені в ноутбуці Олексія, контррозвідники відіслали на експертизу в Міноборони.

Олексій раптом зрозумів, що це не так смішно, як могло здатися на перший погляд, і звернувся по пораду до родича - відставного підполковника контррозвідки.

«Ти що, був допущений до державної таємниці?» - «Ні». - «А професор інституту, який писав пояснювальну записку, мав допуск до державної таємниці?» - «Наскільки я знаю, теж ні. Він людина цивільна, викладач». Родич пояснив Олексієві, що документ, написаний на базі відкритих джерел і власних ідей людьми, котрі не мають доступу до державної таємниці, не може бути предметом державної таємниці. «За таке в мій час можна було втратити погони», - зауважив колишній контррозвідник.

У листопаді 2010 року Олексій і Сергій, на запрошення національного космічного агентства КНР, виїхали в Китай на велику авіавиставку, у якій брали участь «КБ Антонова», «Мотор-Січ», «ФЕД», «Харківський авіазавод».

Правда, не обійшлося без пригод. На українському кордоні молодих людей затримали, цього разу прикордонники. Відібрали паспорти й сказали: «У нас є дані, що ваші паспорти загублені, тобто - недійсні». Доки давали пояснення прикордонникам, літак відбув у рейс. Написавши скарги в усі можливі інстанції, наступного дня вони все ж таки полетіли в Китай.

У грудні повернулися, сповнені райдужних надій на нові спільні проекти. Відразу ж по прибутті в їхніх квартирах та офісі було проведено обшуки, співробітники СБУ вилучили всю документацію і комп’ютери. Робота компанії зупинилася.

Олексій і Сергій намагалися вияснити, чого ж від них хочуть, оббивали пороги високих кабінетів, але й без пояснень зрозуміли, що основна мета переслідувачів - відзвітуватися начальству про свою героїчну роботу з викриття ворогів народу та китайських шпигунів і, можливо, отримати ще одну зірочку на погони. Були в контррозвідників і інші, більш приземлені цілі. Які - здогадатися неважко.

Хлопці зрозуміли, що справа, так би мовити, труба. Остерігаючись дальших переслідувань і провокацій, вони переїхали жити й працювати в іншу область України.

А в січні 2011 року було завершено експертизу у сфері державної таємниці. У висновку зазначалося, що файли «Записка 4.doc» і «93.doc» містять державну таємницю у сфері оборони і підпадають під дію статті 1.9.1 Зводу відомостей, які становлять держтаємницю зі ступенем таємності «секретно». Висновок підписали генерал Артюх, заступник начальника Генштабу, і група держекспертів нижчих за рангом.

10 червня 2011 року стовно Олексія було порушено кримінальну справу за ч.1 ст. 111 КК України «Державна зрада» за шпигунство на користь КНР. Стаття передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до 15 років. Олексія заочно оголосили в розшук, про що не знали ні він, ні його родичі.

Тодішній керівник УСБУ в Харківській області Полковниченко навіть виступив по телебаченні й повідомив, що його відомство викрило китайського шпигуна.

А шостого січня 2012 року Олексія заарештували. Сергія, який тоді був із ним, не взяли...

За три місяці, які Олексій провів у СІЗО, сталося багато змін: начальника обласного управління СБУ Полковниченка звільнили, начальника обласної контррозвідки Плетньова - теж.

Нові керівники відомства, щоб утвердитися в правоті своїх попередників, ініціювали повторну експертизу, яка підтвердила висновки першої. Ще б пак - її ж проводили ті самі експерти!

Третього квітня ц.р. заарештували й «співучасника шпигунської діяльності» - Сергія. На цей час контррозвідники, чинячи тиск, «переконують» Олексія і Сергія, що вже перебувають у Харківському СІЗО, визнати себе винними у зраді батьківщини.

Спробуємо підбити підсумки.

1. Як з’ясувалося, виготовлення реферату, скачування інформації з Інтернету далеко не хакерськими методами, а з допомогою пошуковика «Гугл», виклад наукових думок і спроба знайти гроші для втілення ідеї в життя є державною зрадою. А в державі Україна цей злочин, що посягає не більше й не менше як на засади національної безпеки України, регулюється ст.111 Кримінального кодексу України. І покарання відповідне - від десяти до 15 років позбавлення волі. Тобто злочин тяжчий, ніж, приміром, злочини проти людини (навмисне вбивство - від семи років, зґвалтування - від трьох років тощо).

2. В Україні станом на 24.04.2010 р. (момент вилучення файлів), не було жодних матеріальних носіїв державної таємниці, що містили б інформацію, аналогічну тій, яка нібито містилася на вилучених в Олексія електронних носіях.

3. В Україні станом на 24.04.2010 р. не було жодних розробок у сфері електромагнітних прискорювачів мас (рельсотронів).

4. В Україні не було і немає державного замовлення ні на фундаментальні, ні на прикладні дослідження в цій сфері.

5. На зазначених файлах не було реквізитів, передбачених законодавством України про охорону державної таємниці, таких як назва держоргану, гриф таємності тощо.

6. Файли «Записка 4.doc» і «93.doc», на підставі яких було зроблено висновок державної експертизи, підготовлені в Харкові професором університету, доктором технічних наук (зі зрозумілих причин я не хочу розголошувати ім’я та місце роботи вченого, зазначені в заяві. - Авт.), який не мав доступу до державної таємниці і не працював у Міноборони України або підпорядкованих йому відомствах та організаціях.

Вищезазначені файли підготовлені професором на підставі власних знань законів фізики, опублікованих наукових праць та різних публікацій у мережі Інтернет, загальнодоступних матеріалів, які на 24.04.2010 р. не мали і не могли мати жодного стосунку до державної таємниці.

У принципі, якби слідство захотіло розібратися, воно б зрозуміло, що тут немає події злочину. Ніхто не викрадав із засекречених сховищ ніяких «Х»-файлів із грифом «таємно», ніхто не розголошував ніяких державних таємниць про українські рельсотрони, тому що їх просто не існувало!

Водночас не завадило б замислитися: навіщо «шпигуну», який себе поважає, тягнути через кілька державних кордонів «державну таємницю» на флешці, якщо з набагато більшим успіхом можна просто відіслати її текстовий носій із допомогою будь-якого безплатного поштового сервісу, а потім елементарно скачати в кінцевій точці призначення. Єдиним розумним поясненням є те, що «зрадники Батьківщини» вирішили, буцім до Китаю цивілізація у вигляді Інтернету ще не дійшла.

Очевидно, в нашій державі зовсім сутужно стало з державними таємницями, якщо чиновники, котрі їх охороняють, щоб виправдати своє існування, мусять засекречувати реферати, написані на базі інформації з Інтернету.

Але й контррозвідників, хворих на шпигуноманію, зрозуміти можна. Хтось, можливо, все життя мріє упіймати справжнього живого шпигуна, а мусить задовольнятися рутиною. Ні тобі романтики, ні задоволення від виконаної роботи, ні пошани. Проте що вдієш - шпигунів на всіх не вистачає. Доводиться створювати їх зі звичайних громадян. Напрошуються історичні паралелі? Так, на жаль. Часи змінюються, а люди - ні. До речі, а у вас у комп’ютері немає якихось підозрілих файлів?