«Шовковим шляхом» до регіонального лідерства?

Візит українського президента до Туреччини та Греції можна розглядати як прагнення нинішнього керівництва країни вирішити за один візит кілька зовнішньополітичних питань. Відзначимо, наприклад, аудієнцію Віктора Януковича у Вселенського патріарха, зустрічі з турецьким керівництвом (контактів з яким на вищому рівні в останні роки не було) і чергові переговори з главою уряду Росії Володимиром Путіним — головний пункт програми всього турне. Проте в адміністрації президента не приховували, що крім цього Київ хотів дати «сигнал» про зростання своєї зовнішньополітичної активності. І, за словами глави АП Сергія Льовочкіна, розглядає активізацію діалогу із сусідами на півдні та сході Євразії як «шлях до регіонального лідерства». У цьому контексті слід розглядати заяви глави держави про переорієнтування зовнішньої політики на активну та конструктивну участь України «у всеосяжному політичному діалозі для підвищення взаємної довіри держав, подолання традиційних і нових загроз безпеці».

Заяви про таке лідерство, нехай у рамках певного регіону, в останні роки лунали в Києві нечасто. Україна бачила себе частиною Єдиної Європи — Євросоюзу, але там на перші позиції навряд чи могла претендувати. Ідеї лідерства в рамках будь-яких об’єднань, організацій чи процесів українська влада активно декларувала до 2005 року, щоправда, кожного разу обираючи для цього різні сфери для докладання своїх зовнішньополітичних зусиль (СНД, ГУАМ, ОЧЕС, придністровське врегулювання тощо) і не досягаючи зримих результатів.

У прагненні до регіонального лідерства, яке знову прокинулося в українських керівників, викликає інтерес та обставина, що обрано де-факто новий напрям — азіатський, на якому Київ довго не проявляв особливої активності. За словами президента, українська сторона хотіла б активно брати участь у реалізації масштабних проектів в Азії, зокрема з розвитку транспортних коридорів, пошуку нових маршрутів для експорту енергоносіїв до Європи. Експерти звернули увагу, що тим самим Київ дав зрозуміти російській стороні, що виступає за заповнення росіянами українських транзитних потужностей замість будівництва «Південного потоку» і одночасно претендує на участь в інших альтернативних російським транзитних проектах, запропонувавши спільну розробку шельфу Чорного та Азовського морів.

Місцем, де Віктор Янукович оприлюднив своє бачення ролі України в Азії було обрано місто Стамбул і форум об’єднання, про який до цього часу в Києві знало дуже вузьке коло людей — дипломати та експерти в галузі зовнішньої політики, — Нарада із взаємодії та заходів довіри в Азії (НВЗДА). Україна є тільки спостерігачем у цьому азіатському клубі і заявки на членство в ньому навіть не подавала. Найімовірніше, мета вояжу на береги Босфору була вдалою можливістю викласти позицію нової української влади перед широкою аудиторією керівників і впливових політиків континенту, які прибули з 30 країн та 14 організацій. Слід звернути увагу на факт, що НВЗДА, мабуть, єдина переважно азіатська регіональна структура, до якої Київ має хоч якийсь стосунок. І якщо Україна вирішила через неї підвищувати свій авторитет і розвивати лідерські риси, то це справді складне завдання і тривалий процес, який можна порівняти хіба що з подорожжю Шовковим шляхом у давнину. Нарада із взаємодії та заходів довіри в Азії — улюблене дітище президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва. Вперше він говорив про нього з трибуни Генасамблеї ООН 5 жовтня 1992 року. Тоді Назарбаєв, лідер щойно виниклої держави, запропонував світовому співтовариству продовжити спроби створення певної структури, потенційно здатної реалізувати ідею забезпечення безпеки у величезній і неспокійній Азії. Ішлося про формування механізму колективної безпеки як загальноазіатського діалогового форуму для вирішення ключових регіональних проблем і розвитку співробітництва між країнами-учасницями. І це в регіоні, який, як показали наступні десятиліття, виявився найбільш насиченим гарячими точками, локальними конфліктами, зонами протистояння. Новизна даної ідеї полягала в тому, що таким чином до питання безпеки раніше ніхто не підходив. Спроби створити щось подібне в рамках структур, які вже існували на той час в Азії, не давали результату. Ідея скликання НВЗДА була позитивно сприйнята провідними азіатськими країнами, а також в ООН, Лізі арабських держав, Організації з безпеки та співробітництва в Європі.

Уже на перших робочих зустрічах експертів азіатських країн було висловлено базову ідею про те, що різне розуміння сутності конструктивного політичного клімату не повинно стати нездоланною перешкодою для формування спільних підходів до проблем безпеки та співробітництва. Унікальним у НВЗДА можна вважати й те, що в Азії на сучасному етапі не існує іншої структури, чия діяльність заснована одночасно на розширенні сфери спільних інтересів серед держав із різними зовнішньополітичними концепціями та на вирішенні ключових питань, які торкаються всіх країн Азіатського регіону.

Уроком для України є те, що впродовж наступних десяти років казахська дипломатія постійно просувала ідею свого президента до реалізації. Спочатку на рівні дипломатів країн контактної групи, які мали посольства в Алмати, а потім на дедалі вищому міжнародному рівні. Проривом став 1999 рік, коли міністри 15 країн-членів підписали Декларацію принципів НВЗДА. Вона виявилася своєрідним сплавом європейського досвіду у сфері роззброєння, заходів довіри та безпеки, гуманітарного та економічного співробітництва і поглядів членів Наради на проблеми, які властиві тільки Азії й вирішення яких потребує особливого підходу та врахування специфіки регіону. Попри те що велику частину принципів узято зі Статуту ООН та основних документів ОБСЄ, декларація, на думку експертів, виявилася першим у своєму роді документом, який закладає юридичні основи системи безпеки в Азії. Надалі пішли кроки з інституціалізації даного форуму. На вересень-жовтень 2001 року було намічено перший саміт, проте через теракти 11 вересня 2001 року його перенесли майже на рік. У червні
2002-го лідери 16 країн уперше зібралися в столиці Казахстану. Наступний саміт пройшов там само через чотири роки, і ось тепер, на третьому саміті НВЗДА, головування від Казахстану перейшло до Туреччини.

З практичних досягнень НВЗДА зазначають, що в ході першого саміту вдалося зняти напруженість між Індією і Пакистаном, які стояли на межі нового конфлікту, причому вперше цілком реально розглядалося питання використання у протистоянні ядерної зброї, яку на той час уже мали обидві країни. На саміті 2006 року вдалося здійснити кроки із пом’якшення конфліктної ситуації між Іраном і Ізраїлем (НВЗДА — єдина регіональна організація, в яку Ізраїль входить разом з Іраном і Палестинською Автономією). Учасники форуму в 2004 році розробили унікальний у своєму роді каталог заходів довіри в п’яти основних вимірах (економічному, екологічному, гуманітарному, військово-політичному та в питаннях протидії новим викликам і загрозам), з якого кожна країна може вибирати рецепти для врегулювання і налагодження відносин зі своїми сусідами.

У ході Стамбульського саміту найбільш гострою обіцяла стати тема нападу ізраїльських командос на гуманітарний конвой «Флотилія свободи» у Середземному морі. Проте засудивши Ізраїль у виступах, лідери не включили цього пункту в Стамбульську декларацію через протест самого Ізраїлю — у НВЗДА всі питання вирішуються консенсусом. Якщо врахувати, що нинішнього року Казахстан головує ще й в ОБСЄ, то зрозуміло, що форум у Стамбулі був ним використаний для створення «мосту» між цими структурами — казахські дипломати запропонували утворити форум НВЗДА—ОБСЄ як першу загальноазіатську структуру безпеки. Перспективи реалізації цієї нової масштабної ініціативи дуже туманні, і, на думку експертів, у минулі місяці Казахстан не зміг домогтися того, щоб ця тема стала основною на Стамбульському саміті. Як розпорядиться казахською спадщиною Туреччина, не цілком зрозуміло. Існують побоювання, що або Анкара використає її у своїх інтересах для просування власного впливу в регіоні, консолідації блоку тюркомовних країн, або, якщо це не вийде, зробить так, що про НВЗДА забудуть до наступного саміту. Поки що із запланованих на цей рік заходів значиться бізнес-форум країн-членів у Бангкоку, ратифікація та реалізація раніше ухвалених документів. Водночас, як продемонстрував саміт у Стамбулі та зустрічі лідерів у кулуарах, питання енергетичної безпеки також буде одним із пріоритетних у НВЗДА, оскільки зачіпає інтереси більшості азіатських країн. А форум претендує на те, щоб стати місцем обговорення питань транзиту енергоносіїв з Азії до Європи, особливо після того, як НВЗДА розробила концепцію і план дій у галузі енергетичної безпеки, а Анкара активізує свою взаємодію в цьому питанні з Баку.

Володіючи значним потенціалом міжнародної організації, Нарада із взаємодії та заходів довіри в Азії водночас поки що відмовляється перебирати на себе функції інших уже усталених регіональних структур — АСЕАН, Регіонального форуму АСЕАН, Азіатського діалогу співробітництва, ШОС, ОЕС, ЄврАзЕС, Організації Чорноморського економічного співробітництва та інших. Проте готова скористатися їхнім досвідом і співробітничати з ними. Вже подано заявку на акредитацію Наради спостерігачем при ООН.

Після Стамбульського саміту очевидно, що НВЗДА стала чинником сучасних міжнародних відносин в Азії, проте розвиток відносин Києва із цим об’єднанням і державами регіону вимагає активізації дипломатичних зусиль у всьому величезному Азіатському регіоні.