Сержант Джумеля — і один у полі воїн

Із часу найскандальніших виборів в Україні минуло півроку. Як охарактеризувала мукачівські події уповноважена Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова, невелике закарпатське місто стало символом не лише безпрецедентного порушення конституційних прав людини, але й символом боротьби за них. Не останню роль у цій боротьбі нарівні з політиками відіграв і звичайний сержант міліції Михайло Джумеля. Протягом півроку всі спроби журналістів зустрітися з ним були марними, міліціонер (тепер уже колишній) уникав ЗМІ. Лише тепер кореспондентові «ДТ» вдалося знайти М.Джумелю в Києві й поставити кілька запитань про повторні вибори мукачівського мера.

«Кімнату з бюлетенями залишили взагалі без охорони»…

На початку — коротка біографічна довідка про сержанта, чия заява сколихнула міліцейську вертикаль від низу до самої верхівки. 25-річний Михайло Джумеля народився й виріс у Міжгірському районі Закарпаття, в присілку с. Майдан, що розташований недалеко від райцентру. Батько Михайла — з народження інвалід третьої групи по зору, а мати шість років тому отримала виробничу травму на хлібокомбінаті, після чого також стала інвалідом. У М.Джумелі є двоє братів, котрі, не зумівши знайти роботу вдома (у високогірному районі зробити це надзвичайно складно), змушені заробляти на хліб на будівництві в Росії та Чехії. Його молодша сестра ще вчиться. Після закінчення ПТУ та служби в армії Михайло безуспішно намагався влаштуватися в Міжгірський райвідділ внутрішніх справ. Хлопець пробув у резерві кілька місяців, поки хтось не порадив йому їхати в Мукачеве. З 2001 р. М.Джумеля — міліціонер патрульно-постової служби Мукачівського міськвідділу. Сержант брав участь у охороні громадського порядку як під час повторних виборів у червні 2003 р. (нагадаємо, що тоді переміг В.Петьовка), так і в квітні 2004 р., тому обидві кампанії може порівняти не з чужих слів.

— За кілька днів до останніх виборів у Мукачевому стягнули міліцію не лише з сусідніх районів, але й областей, — розповідає М.Джумеля. — Для охорони громадського порядку задіяли навіть підрозділи внутрішніх військ. У день голосування, 18 квітня, я патрулював місто, однак якихось ексцесів на моєму маршруті не було. А в ніч на 20 квітня заступник командира роти міськвідділу призначив мене чергувати в приміщенні ратуші.

У моєму підпорядкуванні було двоє солдатів внутрішніх військ, крім нас у мерії знаходилися двоє сторожів (один — біля входу, другий — у приймальні міського голови), четверо працівників ППС, що охороняли тильний вхід, та капітан міліції В.Котубей. У ніч на 19 квітня, після проголошення територіальною комісією переможця виборів, у мерії було побито народних депутатів, про це говорило тоді все місто. А наступного дня в Мукачеве прибула комісія Верховної Ради на чолі з віце-спікером О.Зінченком. Депутати працювали в ратуші до о пів на дванадцяту ночі, після чого тут залишилися лише сторожі й міліція.

Опівночі чергування солдатів внутрішніх військ закінчилося, й вони пішли. Незабаром у ратуші з’явився заступник начальника міськвідділу міліції В.Швенда, радник в.о. міського голови О.Логойда й ще один незнайомий мені чоловік, котрі пройшли на другий поверх. Після цього до мене спустився В.Котубей і наказав нести службу біля секретної кімнати з бюлетенями, що залишилася без охорони. Однак пробув я тут недовго. Хвилин через десять до кімнати підійшов В.Швенда й звелів мені спускатися до брами. Крім цього, замначальника міськвідділу відправив працівників ППС, що охороняли тильний вхід, патрулювати місто, а капітану В.Котубею наказав спуститися до мене й в жодному разі нікуди не відлучатися.

Коли В.Швенда разом із супутниками пішли, в ратуші залишилися лише двоє міліціонерів та двоє беззбройних сторожів. Один із них — на другому поверсі, де знаходиться секретна кімната з бюлетенями. Мені доводилося нести службу в ратуші й у червні 2003-го. Тоді секретну кімнату цілодобово охороняли від трьох до п’яти бійців «Беркута», а крім них у мерії знаходилося ще близько десяти міліціонерів. Тому вказівки В.Швенди, котрий залишив ратушу практично без охорони, й мені, й сторожам здалися дуже дивними.

Після другої години ночі почулися довгі дзвінки з тильного входу мерії. Сторож приватної автостоянки, розташованої поруч, розповів, що кілька невідомих молодиків грюкали в тильні двері й намагалися пробратися в ратушу. Одразу після цього ми помітили світло на другому поверсі ратуші, де знаходиться секретна кімната. В.Котубей побіг туди й побачив, що черговий приймальні мера лежить зв’язаний, а бюлетені та виборча документація розкидані на підлозі. Капітан одразу зателефонував у міськвідділ. Через кілька хвилин у ратуші з’явився начальник міськвідділу В.Дерновий зі своїми заступниками І.Корнєєвим та В.Швендою, й лише після них приїхав патруль. Я залишився на своєму посту біля брами до восьмої години ранку, а потім, здавши чергування, пішов у гуртожиток.

«Про вступ до академії можеш забути»

Коротко нагадаємо читачам перебіг подій, що передували зникненню частини бюлетенів. Після того, як опозиція звинуватила владу в грубій фальсифікації виборів (і навела докази), для встановлення істинного переможця залишалася єдина можливість — заново перерахувати виборчі бюлетені. З крадіжкою частини бюлетенів ця можливість була безповоротно втрачена.

Із заяви М.Джумелі, що пролунала з трибуни Верховної Ради через два тижні, випливало, що до крадіжки бюлетенів причетне керівництво Мукачівського міськвідділу міліції. Через величезний резонанс довкола Мукачевого спустити цей злочин на гальмах влада не наважилася. На Закарпаття начебто для з’ясування реальних обставин злочину прибули представники Генпрокуратури на чолі з заступником генпрокурора В.Кудрявцевим, котрі допитали чимало людей (у тому числі й М.Джумелю). Керівництво ж міськвідділу зі свого боку робило все можливе, щоб реальні події ночі на 20 квітня залишилися невідомими. Так, один із міліцейських начальників рекомендував сержантові сказати слідчому Генпрокуратури, що після чергування він добряче напився, тому нічого не пам’ятає.

— Я з самого початку вирішив розповісти все, як було, не забуваючи й про дивні вказівки, — каже М.Джумеля. — Спочатку мене допитував слідчий Генпрокуратури, а через кілька днів письмові пояснення брав представник відділу по роботі з персоналом МВС. Однак ці слідчі дії проводилися настільки формально, що я одразу зрозумів — усе робиться лише для галочки. Жодної реакції на мої показання не було…

Утім, одна реакція була — після допиту Генпрокуратури сержанта без його ж відома переселили на п’ятий поверх гуртожитку в кімнату, де протікала стеля й жити було неможливо. Прямих «наїздів» на М.Джумелю не було, однак він почав ловити на собі криві погляди начальства.

— Паралельним розслідуванням мукачівських подій займалися представники українського омбудсмена, яким я теж написав заяву, — розповідає М.Джумеля. — Незабаром у Мукачеве прибула омбудсмен Н.Карпачова, й під час нашої зустрічі я підтвердив свої слова. Ще через тиждень у числі групи співробітників міськвідділу я поїхав до Києва складати вступні іспити в Академію МВС. Мукачівське питання якраз розглядалося у Верховній Раді, й Н.Карпачова зачитала мою заяву. Мукачівське начальство та колеги почули її в трансляції сесії Верховної Ради…

Заява М.Джумелі мала ефект бомби, що вибухнула. Її цитували як українські, так і зарубіжні інформаційні агентства. Того ж дня старший групи Мукачівського міськвідділу заявив М.Джумелі: «Про вступ до академії можеш забути».

— Я вже й сам вирішив, що не працюватиму в міліції, — каже М.Джумеля, — не бачив у цьому ніякого сенсу. Тому, повернувшись у Мукачеве, відразу ж написав рапорт про звільнення за власним бажанням. Мене спочатку спробували звільнити за статтею — за те, що я начебто без дозволу поїхав у Київ. Однак наказ про відрядження до столиці був підписаний, усіх формальностей було дотримано, тому причепитися було ні до чого.

Після звільнення з міліції М.Джумелі прямо заявили, щоб він забирався з гуртожитку. Оскільки робити в Мукачевому було нічого, колишній міліціонер поїхав до своїх рідних у Міжгірський район. Кілька разів ним посилено цікавилися якісь невідомі особи, так що з Міжгірського райвідділу в село на кілька днів навіть виділили охорону. Однак незабаром усе стихло, й колишньому сержантові нарешті дали спокій.

Останні місяці М.Джумеля посилено вивчав юриспруденцію, а в серпні вступив на заочне відділення Харківської юридичної академії. Нині студент-заочник намагається влаштуватися на роботу в Києві. Причому небезуспішно. З огляду на колишні перспективи екс-міліціонера можна сказати, що він явно пішов на підвищення. Найцікавіше, що те ж саме можна сказати й про його колишнє начальство. В.Дерновий, що очолював Мукачівський міськвідділ під час виборів, став заступником начальника обласного управління по боротьбі з організованою злочинністю (до речі, недавно його квартиру обікрали, при цьому, як пише обласна преса, в одній із кімнат злодії залишили пістолет з одним патроном в обоймі). Колишній заступник В.Дернового В.Швенда став начальником Мукачівського міськвідділу, а начальник обласного УМВС В.Варцаба (той самий, котрого народні депутати звинуватили в співпраці з криміналітетом і рекомендували звільнити з займаної посади) до Дня незалежності отримав генеральські погони.

Викрадачів бюлетенів, незважаючи «на всі зусилля правоохоронців», так і не знайшли. Однак у Мукачевому багато хто сподівається, що після найближчих виборів до відповідальності притягнуть не лише викрадачів бюлетенів, але й організаторів злочину. Причому дуже швидко.

— Час від часу я спілкуюся з колишніми колегами з Мукачівського міськвідділу, — розповідає М.Джумеля. — Вони кажуть, що я вчинив правильно. Так само вважають і в рідному селі. «Молодець, що сказав правду», — кажуть односельчани.