Розправа над учасниками «податкового Майдану»

Події навколо арешту учасників податкового Майдану наче з хворобливих снів якогось пелевінського героя: чоботи Сталіна тут перемішуються з таємничими туманами епохи Лао Цзи та давньоруськими триголовими драконами. Тобто повна відсутність будь-яких наявних логічних зв’язків, лише безконечний ряд невловимих асоціацій та забутих спогадів. І треба мати здоровий глузд та чітке усвідомлення реалій сучасної держави Україна, щоби дати оцінку діям влади у відношенні до спільноти, яка нині охрещена судовою системою як «злочинне угруповання»…

За 12 днів «податкового Майдану» суспільство побачило багато чого для себе нового і не дуже. Насамперед масований виступ підприємців на столичному Майдані. Підкреслимо істинно соціальний характер першого після акції «Україна без Кучми!» (у її «дотимошенковському» вигляді) організованого протистояння владі.

Це вже потім - за законами жанру - почали з’являтися на майданівській трибуні опозиційні політики з їхніми закликами «Всі - на Банкову!» та розгорятися чвари в Координаційному центрі, спричинені, на нашу думку, саме втручанням певних політичних сил. Побачило суспільство й «пришестя небесне» на «чайок у намети» президента та прем’єр-міністра. Перші особи держави запевнили, що влада врахує серйозні зауваження мітингувальників щодо проекту Податкового кодексу, дозволили охоронцям «наїхати» на журналістів одного з ТБ-каналів і повернулися в кабінети.

Згодом суспільству «показали» передранковий розгін учасників підприємницького протесту, позначений банальним хамством виконавців демонтажу наметів та розгубленістю тих, хто перебував у той час на Майдані. А тим часом керівники протестувальників пообіцяли контролювати ухвалення кодексу, перенесли протистояння в регіони і… отримали від владної системи підступного удару.

Чи можна вірити словам гаранта Конституції в нашій країні? На жаль, уже четвертий президент підтверджує, що - «ні!». Вся країна через ЗМІ почула розтиражовану обіцянку Віктора Януковича підприємцям про те, що жодних переслідувань за Майдан не буде! Але та обіцянка президента залишалася словом президента зовсім недовго - за три тижні після Майдану влада розпочала справжнісінькі політичні репресії.

Спочатку було заарештовано чотирьох учасників акції. За рішенням Шевченківського суду Києва трьом активістам було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, а одного було звільнено з-під варти на «підписку про невиїзд». Хлопців «закрили» за обвинуваченням в «умисному знищенні або пошкодженні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, за попередньою змовою групи осіб». Такий собі «передноворічний подарунок» від влади українському підприємництву і громаді загалом!

Потім пройшла «друга хвиля» арештів та судів. Урешті-решт перед початком березня «злочинне угруповання» поборників прав підприємців зросло до семи осіб, із них двоє утримувалися під вартою.

Тиждень тому, вранці 2 березня, слідчий Є.Сеперович висунув організатору підприємницького Майдану - голові Коаліції учасників помаранчевої революції Сергію Мельниченку обвинувачення. Йдеться про злочини, відповідальність про які передбачена ст. 28 ч. 2, ст. 194 ч. 1 - «умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах». «З вечора 21 листопада 2010 року та до 3 грудня 2010, реалізуючи свої злочинні наміри, спрямовані на пошкодження чужого майна на Майдані Незалежності, за попередньою змовою з Федчуком Р.Е., Ахтирським О.С., Мандичем А.В, Гаркавенком І.О., Заплаткіним О.В. та Грузіновим В.М., встановив для учасників акції військові намети в кількості 8 штук, у процесі встановлення яких у шви між гранітним покриттям було забито металеві кутники в кількості 132 штук довжиною 50-60 см», - ідеться в постанові ГУ МВС в місті Києві.

Фактично з обвинувачення випливає, що Мельниченко, маючи злочинний умисел, а саме пошкодження гранітної плитки на майдані Незалежності з боку готелю «Україна», вступив у попередню злочинну змову з названими вище громадянами. «Тобто лідер Майдану-2 Мельниченко створив зі звинувачених «злочинне угруповання», в складі якого, реалізуючи свої злочинні наміри, спрямовані на пошкодження чужого майна, скликав на майдан Незалежності до 100 тисяч підприємців з різних областей України, а потім, відповідно до раніше розподілених злочинних ролей, віддавав усні розпорядження подільникам, а вони забивали кувалдами металеві кутники у гранітне покриття. Отже, завдяки нашій звитяжній міліції і особисто міністру внутрішніх справ пану Могильову та видатному слідчому пану Сеперовичу вдалося, нарешті, розгадати справжні наміри людей, що вистояли 12 діб на майдані Незалежності, вимагаючи вета на Податковий кодекс», - сумно іронізує один з учасників підприємницького руху. Власне Сергій Мельниченко нещодавно заявив в ефірі телеканалу ТВі: «Першочергово мені інкримінували, що я разом зі спільниками умисно пошкодив гранітне покриття (на майдані Незалежності. - Р.З.). Однак правоохоронці не змогли цього довести. Придумали новий варіант - організовану злочинну групу. Я - організатор, шість чоловік - виконавці. Половини з них я навіть не бачив в обличчя». Мельниченко також повідомив, що раніше сам працював у слідчих органах і, як досвідчена людина, не задоволений тим, що слідчий відмовляється ознайомити його з матеріалами, які стали підставою для висунення звинувачення. «Він показав тільки постанову про порушення кримінальної справи і протокол із заявою. Слідчий ігнорує всі клопотання, які заявляються мною та іншими звинуваченими», - зауважив він.

Які химери оселилися в головах законників, коли в них визрівало звинувачення у пошкодженні елементів столичного майдану? Невже вони жили в якійсь іншій країні, доки майдан слугував з 2000 року безпосереднім місцем виявлення волі народних мас? Чи можна порахувати скільки металевих та інших кутників за це 10-річчя було вбито у плитки майдану? Чи з їхньої пам’яті вже стерлися події УБК та помаранчевої революції? А може, вже забулися численні намети під біло-блакитними прапорами в 2007 році?

Чому «пошкодження плитки» тодішніми прихильниками саме нинішньої влади не стали предметом уваги представників судової системи? Але нікого з учасників тих подій і тоді, і досі не покарано. Це свідчить, переходячи на мову закону, «про вибірковість застосування законів». Одна - єдино правильна відповідь на ці запитання - у зовсім іншій площині. І як тут не помітити слідів «чобіт Сталіна»?! Тих самих чобіт, які топтали долі інакодумців, тих, хто дозволяв собі відмінну від владної думку…

Адвокат Олег Левицький - захисник Ігоря Гаркавенка, одного з ув’язнених активістів, прямо заявив на прес-конференції «В’язні «податкового Майдану» - репресивна машина адміністрації президента в дії» (УНІАН, 1 березня): справа його підлеглого та інших постраждалих - політична! І наголосив - за його багаторічну практику такого ще не було! Попередній адвокат відмовився від справи Гаркавенка, щойно вийшовши з кабінету слідчого. Потім майже 20 днів адвоката Левицького не підпускають не те що до Гаркавенка - навіть до матеріалів справи. В цей час змінюють слідчого, нібито через відпустку попередника. Левицький підкреслює: слідство не допитує важливих свідків, які могли б підтвердити, що Гаркавенко на момент встановлення наметів на майдані перебував у Харкові! Серед цих «неопитаних свідків» - важливі політичні персоналії (наприклад екс-кандидат на посаду мера Харкова), яким не довіряти просто неможливо.

Дійшло до того, що під час особистого прийому ув’язнених у Київському слідчому ізоляторі до Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової, за повідомленнями ЗМІ, «звернувся 36-річний Ігор Гаркавенко, учасник «податкового Майдану», щодо захисту його права на свободу та особисту недоторканність. Омбудсманом негайно було відкрите провадження у цій справі та вжито заходів, спрямованих на звільнення заарештованого з-під варти».

Потім, виступаючи 16 лютого цього року на парламентських слуханнях, Уповноважений з прав людини наголосила на необхідності припинення переслідування учасників «податкового Майдану», в тому числі Ігоря Гаркавенка, якого було, на її переконання, заарештовано за надуманим обвинуваченням у пошкодженні гранітного покриття на столичному майдані Незалежності.

На згаданій прес-конференції в УНІАН Олег Левицький повідомив, що п’ятеро фігурантів кримінальної справи взагалі не брали участі в підприємницьких протестах, а ще двоє прибули на місце подій лише під завершення акцій. Водночас адвокат поскаржився, що «слідство цілковито ігнорує аргументи захисту, а суди подовжують строк арешту Гаркавенка всупереч фактам, закону та здоровому глузду. На його думку, впевненість, з якою слідчі порушують процесуальні та законні норми, свідчить, що вони виконують замовлення високопосадовців, а сама кримінальна справа є політичним переслідуванням з метою дискредитації підприємницьких протестів: «Відбувається реалізація спланованого дійства, яке має довести всій країні, що за «підприємницьким Майданом» стоїть кримінал. Це може бути зачистка громадсько-політичного поля в Україні. Іншого пояснення в мене немає».

Адвокат заявив, що не полишить спроб захистити відомого своїми критичними публікаціями на адресу влади в українському та російському Інтернеті Ігоря Гаркавенка. На наше запитання, яким чином відбувається подібне «керування у кримінально-процесуальній сфері», Олег Левицький відповів: «Просто в країні існують темники для слідчих і міліціонерів».

Першого березня Ігор Гаркавенко, не витримавши, оголосив безстрокове голодування. І - диво: вже третього березня Апеляційний суд звільнив Ігоря Гаркавенка з-під варти в залі суду. Голова Асоціації захисту прав громадян України Володимир Лесик зібрав підписи семи народних депутатів на захист Ігоря та взяття його на поруки. До АС звернулася також низка громадських організацій.

Поки що реальність виглядає так: четвертого березня Головне управління Міністерства внутрішніх справ у Києві завершило розслідування кримінальної справи про пошкодження плитки на майдані Незалежності в Києві. У цій справі, яка розслідується за частиною 2 статті 28 (вчинення злочину групою осіб), частиною 1 статті 194 (умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах), всього звинувачуються сім осіб. Шістьом із них уже висунуто звинувачення, а один перебуває в розшуку.

За основною санкцією статті, за якою висунуто звинувачення, - частини 1 статті 194 Кримінального кодексу, - мінімальне покарання передбачено у вигляді штрафу до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 гривень), а максимальне - у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років.

Фігуранта ще однієї «унікальної» справи - Сергія Костакова з 1 грудня 2010 року, утримують за ґратами Лук’янівського СІЗО №13. Сергієві інкримінують статтю 296 - хуліганство. Мовляв, він 22 листопада 2010 року під час акцій протесту проти Податкового кодексу нібито пошкодив машину «Шкода-Октавія», що проїжджала по вулиці, яку перекрили протестувальники. Дивно навіть не те, що Костакова одноособово обвинувачують у завданні пошкоджень цій машині на суму 16 тисяч гривень. Головна «унікальність» справи полягає в тому, що в ній немає ніяких інших доказів, окрім свідчення власне водія машини, який серед понад 200 людей, що були поблизу, відразу не опізнав Сергія, а згодом, аж через тиждень, «згадав» (або, швидше, вигадав за вказівкою слідства) звинуваченого!

Річ у тому, що свідок-водій за кутом місцезнаходження машини та Костакова не міг його бачити і, тим паче, запам’ятати!

Крім того, за словами адвоката Миколи Бірюка, було порушено елементарні норми Європейської конвенції захисту прав та основоположних свобод людини: скарги на затримання обвинуваченого Сергія Костакова до суду не доходили! 22 лютого цього року апеляційний суд м. Києва відмовив у задоволенні скарги про незаконне затримання… Отже, попереду - суди, суди, суди! І ми всі розуміємо, що в країні, де дійсно існує правове свавілля, звільнення з-за грат Ігоря Гаркавенка, взагалі доведення справ до розгляду в судах - це тільки невеличка перемога над шанувальниками «сталінських чобіт».

Тоталітарна сутність сучасної влади не дозволяє собі йти на компроміси та діалоги із «чужорідними» субстанціями! Так було і при Кучмі (9 березня 2001 року), так триває і нині.