РОЛЬ АЛЬТРУЇСТИЧНОГО ПОКАРАННЯ В ЕВОЛЮЦІЇ ЛЮДСТВА

З погляду вчених, соціалізація людини полягає в його вищій, порівняно з тваринами, готовності служити загальному благу, кооперуватися з представниками інших родин, допомагати стороннім. І тільки нещодавно з’ясувалося, що не менш важливу роль у соціалізації людини відіграє прагнення, а може, навіть і потреба карати тих, хто порушує соціальні норми й пристойності, ставлячи тим самим під загрозу соціальну гармонію. Безперечно, спонукання до каральної дії з почуття помсти чи задля користі завжди було і є нині негідним і немудрим. Проте, як з’ясували психологи, нерідко акт покарання не лише не приносить поборнику справедливості жодної видимої вигоди, а й вимагає від нього певних витрат. Ось такі дії фахівці й називають альтруїстичним покаранням і стверджують, що воно, цілком можливо, зіграло вирішальну роль у прогресуючій еволюції людського суспільства.

У статті, опублікованій у січневому номері журналу Nature, швейцарські вчені Ернст Фер і Симон Гечтер повідомляють про результати своєї експериментальної роботи, присвяченої дослідженню феномена альтруїстичного покарання. Для цього групі з 240 студентів пропонувалася серія експериментів із реальними грошовими ставками, які могли істотно збагатити бідних молодих людей. За умовами експерименту кожний учасник отримував початкову суму в 20 грошових одиниць «одним шматком». Після цього йому пропонувалося зіграти серію ігор із трьома іншими учасниками, склад яких увесь час змінювався. При цьому кожний учасник сам визначав суму, яку він виділяє на загальні потреби і яка після гри ділилася між усіма учасниками. Природно, що більшу щедрість виявляв кожний учасник, то в більшому виграші була група в цілому. Проте при цьому існував ризик, що деякі учасники постараються поживитися за рахунок інших. Правда, в інших учасників була можливість покарати таких дармоїдів, але для того, щоб оштрафувати такого «сачка» на три одиниці, потрібно було викласти одну одиницю з власної кишені. Таким чином, добропорядні члени «співтовариства» мали висловлювати своє обурення егоїзмом свого напарника за свій власний рахунок.

Результати експерименту виявилися разючими. По-перше, експериментаторів здивувала частота застосування покарання — 84 відсотки учасників заплатили зі своєї кишені за покарання винного як мінімум один раз, 34,3 відсотка карали «шаровиків» п’ять і більше разів, і, нарешті, 10 відсотків виявили принциповість собі на шкоду десять і понад разів. При цьому суми, які вони в результаті не долічили з любові до справедливості, виявилися досить суттєвими. Особливо за студентськими мірками.

Ще надзвичайнішим виявився інший результат експерименту. Частину ігор учасники проводили за умов заборони на застосування покарання. Виявилося, що в цьому випадку кооперація між окремими учасниками різко слабшала й у результаті з кожним наступним раундом сума спільних грошей ставала дедалі меншою. Проте при знятті заборони на покарання власні внески в спільний фонд знову починали стрімко зростати і кооперація між окремими членами набирала дедалі більшого розмаху.

Наприкінці експерименту вчені попросили учасників оцінити силу своїх емоцій стосовно «сачків» за семибальною системою, від «мало хвилює» до «дуже сердитий». 84 відсотки оцінили своє емоційне ставлення в п’ять балів і вище. Це тим паче показово, що, на думку самих учасників, виявляти поблажливість до винних і утихомирювати свій гнів вважається набагато достойнішим.

Ці результати вже отримали дуже цікаві коментарі. Сам Ернст Фер підкреслив: «Альтруїстичне покарання є дуже потужним стимулом установлення довгострокового співробітництва. Кожний громадянин у певному сенсі слова є поліцейським у мініатюрі. Існує так багато соціальних норм, що ми наслідуємо їх практично підсвідомо, і вони ще більше посилюються моральним осудженням, яке ми очікуємо у випадку порушення цих норм». А Девід Слоун Вілсон, фахівець з еволюційної біології Нью-Йоркського університету, автор книги «Еволюція та психологія альтруїстичної поведінки», розвиває цю думку далі: «Як тільки ви усвідомите покарання як форму альтруїстичної поведінки, ви сприймаєте людину, яка не прагне покарати саботажника, таким же саботажником, тільки дещо іншим».