РОБЕР МЕНАР: «ЯК ПРЕДСТАВНИК ЛЕСІ ГОНГАДЗЕ Я КЕРУВАТИМУСЯ ТІЛЬКИ ЇЇ ПОБАЖАННЯМИ»

Генеральна прокуратура України спочатку відмовила Роберу Менару, генеральному секретарю міжнародної організації «Репортери без кордонів», у праві представляти перед судовими інстанціями Лесю Гонгадзе, але через кілька тижнів переглянула власне рішення. У чому справа - у зміні стратегії розслідування загибелі Георгія Гонгадзе чи просто в перегляді тактики? Чи справді слідство шукає новий підхід у відносинах із потерпілою стороною чи пошук обмежується рівнем нового іміджу для Генеральної прокуратури? «ДТ» попросило поділитися своїми міркуваннями Робера Менара.

- Пане Менаре, як ви оцінюєте той факт, що Генеральна прокуратура України все-таки визнала вас представником Лесі Гонгадзе в справі про вбивство її сина?

- Загалом, звісно, позитивно. Це ознака поваги до побажань матері загиблого журналіста і, сподіваюся, початок конструктивного діалогу з новою слідчою групою в цій справі.

- Не боїтеся, що ваші повноваження буде зведено до мінімуму й представництво обмежиться простою формальністю?

- Повноваження визначає український закон - у рамках цього закону й будемо працювати. Безумовно, два роки дуже дивного розслідування можуть підштовхнути до різноманітних песимістичних прогнозів, - підстав не бракує. Але я не хотів би зараз судити людей, виходячи з припущень про їхні наміри, - якщо не помиляюся, цим дуже зловживало свого часу радянське право.

Обмежимося фактами. Поки що зроблено лише перший крок. Крок позитивний, але його явно мало для узагальнень і висновків. Подивимося, чи відбудеться реальне співробітництво між прокуратурою та потерпілими.

До речі, я одержав доручення також представляти інтереси Мирослави Гонгадзе - відповідні документи давно подано в Генеральну прокуратуру. Сподіваюся, проблем не виникне.

- На якій підставі вам спочатку відмовили в праві представляти інтереси матері загиблого журналіста?

- На тій, що я не громадянин України. Проте український закон не забороняє своїм громадянам довіряти іноземцям право представляти себе в суді. Я тоді відразу оскаржив це рішення в судовому порядку.

- Думаєте, ця скарга і змусила Генеральну прокуратуру відступити?

- Повторюю, я ніколи не дозволяю собі будь-кого судити, виходячи зі своїх припущень про їхні наміри. Для мене важлива можливість працювати, і я постараюся працювати професійно.

- Що ви робитимете як представник Лесі Гонгадзе?

- Тільки те, що вважатиме необхідним сама Леся Гонгадзе - ні про яку самостійну лінію «Репортерів» у цьому випадку не може бути й мови, наша організація не займається політикою. Найближчим часом ми знову подамо на розгляд клопотання, які вже подавалися на прохання матері Георгія Гонгадзе в червні: про надання потерпілим права ознайомитися з результатами всіх експертиз «таращанського тіла» в повному обсязі (їм видали тільки стислі резюме), про можливість для них ознайомитися з постановою про проведення нової експертизи цього тіла, про допит чотирьох міліціонерів, котрих українська преса публічно звинувачувала в стеженні за Георгієм Гонгадзе...

- Чи не вважаєте ви всі ці дії, даруйте, дещо наївними і, за великим рахунком, приреченими на невдачу? Два роки тяганини у справі Гонгадзе могли б переконати навіть сліпого, що в цьому зникненні замішані досить впливові сили, що мають серйозні важелі тиску на слідство. Невже ви повірили, що зловмисники покаялися та приготувалися до заслуженого покарання?

- Бачте, я ніколи не підходжу до справ щодо вбивства журналістів із погляду політичних схем, зіставлення гіпотетичних можливостей різних сил, які потенційно можуть бути зацікавлені як у самих убивствах, так і в заплутуванні або затягуванні слідства.

Для мене передусім існує факт загибелі колеги. Існує щоденний біль його близьких. Існує законне право матері, дружини, дітей домагатися правди про те, що сталося. Поряд із цим очевидно й те, що Україна ще не стала правовою державою, що її радянське минуле насправді досі значною мірою залишається сьогоднішнім днем у роботі правоохоронних, адміністративних органів. Десять років незалежності - занадто мало часу, щоб запустити працювати за цілком інакшими правилами всю правоохоронну систему. Я не плекаю ілюзій із цього приводу. І тому ще більше впевнений, що потрібно продовжувати працювати, вичерпати всі реальні можливості, аби просунути розслідування вперед. Ницо, вважаю, відмовлятися від боротьби за істину в цій справі, що стала символічною для України, тільки тому, що, можливо, хтось дуже могутній причетний до вбивства журналіста. Дозволити собі забути про це вбивство тільки через якісь імовірні геополітичні інтриги - це допомогти вбивцям залишитися безкарними.

- Вам радили припинити цікавитися цією справою?

- Не раз. Але ці поради не мають сенсу. Хоч хто стояв би за вбивством - криміналітет, одна зі спецслужб, влада або наближені до неї олігархи, - винних необхідно знайти. Хоч скільки часу на це пішло б.