Процес Дякулича

Час від часу в судах розглядаються справи, які наче навмисне придумані для того, щоб проілюструвати всю «красу» функціонування системи правосуддя з її ставленням до простої людини. Справа 43-річного спортивного тренера з Іршави Олександра Дякулича, про яку розповідало «ДТ», — одна з таких.

Восени 2003 р. директорка одного з іршавських турбюро, узявши в О.Дякулича та двох його товаришів понад 10 тисяч позичених під відсотки доларів і пообіцявши легальне працевлаштування в Англії, відправила їх із підробленими паспортами в Італію. Заробітчан затримала поліція й посадила у в’язницю, після чого з кількома євро в кишені депортувала на батьківщину. Тут і розпочалися поневіряння по правоохоронних, і особливо правосудних органах, які тривають уже кілька років.

Коли директорка (її чоловік — колишній заступник начальника райвідділу міліції) категорично відмовилася повернути гроші за «легальну роботу в Англії», потерпілі звернулися до правоохоронців. Порушену проти шахрайки кримінальну справу кілька разів перекидали з райвідділу в райвідділ. У 2005 р. матеріали нарешті передали до суду, після чого почалися неприкриті спроби їх поховати. Розгляд перенесли з Іршави в Мукачеве, про дату засідань потерпілим не повідомляли, самі засідання без жодних причин переносили, кримінальну справу двічі безпідставно посилали на додаткове розслідування.

Зрештою торік у лютому доведені до відчаю заробітчани встановили перед районною держадміністрацією намети й оголосили акцію протесту. О.Дякулич почав голодування, попередивши, що якщо на вимогу об’єктивно розглянути справу не буде жодної реакції, він здійснить акт самоспалення. Акція протесту одержала несподівану підтримку від місцевих жителів, з усього району до неї приєднувалися потерпілі від місцевого правосуддя та правоохоронних органів. Голодування в Іршаві викликало резонанс далеко за межами області, і влада просто вимушена була відреагувати. О.Дякулича прийняли губернатор, голова апеляційного суду та перший заступник обласного прокурора, пообіцявши особисте сприяння в об’єктивному розгляді справи і винесенні справедливого вироку. Обіцянок влади вистачило тільки на те, щоб зробити перший крок.

Торік улітку Мукачівський міськрайонний суд визнав директорку турбюро винною у шахрайстві, вчиненому в особливо великих розмірах (ч.4 ст.190 кримінального кодексу), зловживанні службовим становищем (ч.2 ст.364) і засудив до шести років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати посади, пов’язані з наданням туристичних послуг, протягом трьох років. Крім того, засуджену зобов’язано компенсувати потерпілим матеріальні та моральні збитки на загальну суму близько п’ятдесяти п’яти тисяч гривень.

Грошей директорка не повернула і за ґрати не потрапила — вона перебуває на підписці про невиїзд до набрання вироком законної сили. А зі справою знову почали тяганину, тепер уже в апеляційному суді. Розгляд двічі відкладали з формальних причин, проте наприкінці грудня у справі нарешті мали прийняти рішення. Не вийшло. Добре відома в апеляційному суді Світлана Дорчинець, на прохання підсудної, перенесла розгляд через неявку її адвоката. Потерпілий намагався заперечити (можливо, робив це трохи емоційно, що можна зрозуміти, адже влаштовану різними судами тяганину у справі, де все зрозуміло навіть не юристові, інакше як знущанням назвати не можна). Згідно із законодавством, якщо не йдеться про погіршення стану підсудної, присутність адвоката в апеляційному суді не обов’язкова. Проте суддя грубо обірвала О.Дякулича: «Читайте й інше законодавство», а на питання, яке саме, крикнула: «Не перебивайте!», після чого навіть наказала викликати до «порушника спокою» міліцію. Коли відбудеться новий розгляд справи, поки що невідомо.

У сторонньої людини, котра в курсі перипетій іршавських заробітчан, може скластися враження, що через демонстративну грубість суддя, прикриваючись своєю недоторканністю та міліцейськими нарядами, навмисне штовхає людей до екстремальних дій…