Прощальний «подарунок» Каддафі

Цунамі, породжене падінням режиму Муамара Каддафі, поступово накриває сусідні з Лівією країни. Першою жертвою стала Малі, в якій живуть племена туарегів. Ці кочівники, що мешкають також у Нігері, Лівії, Алжирі, Буркіна-Фасо, довгі роки добиваються створення своєї держави Азавад. Через це туарегів часто називають африканськими курдами. Однак їхні численні повстання жорстко придушували урядові війська. Нерідко їх рятувала тільки фінансова й політична допомога Муамара Каддафі. Як було, наприклад, під час посухи 1973 року. Це забезпечувало лівійському лідерові, до речі берберові, серйозний вплив на кочівників.

Нині племена туарегів як ніколи близькі до досягнення своєї заповітної мети: у четвер кочівники проголосили незалежність Азаваду…

Туареги вважають, що влада Малі (втім, як і Нігеру) дискримінує їх у політичній, соціальній та економічній сферах. Аби домогтися справедливості, у середині січня племена вчетверте за останніх п’ятдесят років повстали. На початку квітня їхнім озброєним загонам вдалося взяти під контроль половину території Малі, зокрема й «місто сяючих дахів» Тімбукту. Оскільки місцеві військові безсилі проти повсталих племен, то власті сусідніх країн, насамперед Нігеру, побоюються поширення конфлікту на свої території. Занепокоєння посилює й те, що бойові дії викликали масовий потік біженців на південь Малі і в сусідні країни: за даними ООН, уже понад двісті тисяч осіб втекли з півночі республіки.

Одна з причин успіху повстання - повернення в Малі туарегів, які воювали на боці Муамара Каддафі під час громадянської війни в Лівії. Навчені й добре озброєні, вони серйозно сприяли бойовим можливостям повстанців. І якщо раніше дії туарегів якось стримував полковник (а він часто використовував туарегів як важіль впливу на африканські країни, котрі вважав зоною впливу Лівійської Джамахирії), то тепер їх ніщо не зупиняло. Сприяє їхньому успіху й переворот, здійснений у Малі військовими. Вони обвинуватили президента Амаду Тумані Туре в тому, що влада недостатньо піклується про потреби військових і нездатна впоратися з повстанням туарегів. Лідер заколотників капітан Амаду Саного звернувся до світу з проханням допомогти армії зберегти територіальну цілісність Малі.

Однак сусідні країни не поспішають відгукнутися на заклик малійських військових. Незважаючи на загрозу дестабілізації ситуації в регіоні внаслідок повстання племен туарегів, Економічне співтовариство країн Західної Африки (ЕКОВАС) вимагає від заколотників повернути до влади поверженого президента. Задля цього західноафриканські країни навіть запровадили санкції проти військового режиму: з ним переривають будь-які відносини, крім надання екстреної гуманітарної допомоги місцевому населенню. Раніше Світовий банк і Африканський банк розвитку заморозили малійські активи. Своєю чергою, Європейський Союз і Сполучені Штати заявили про припинення програм гуманітарної допомоги цій злиденній республіці.

Позиція світової спільноти тільки погіршила становище Малі, армія якої намагається протистояти повсталим туарегам. Отож переворот, який мав зберегти цілісність країни, лише посилив хаос, який, очевидно, стане початком розпаду країни...

Сьогодні Малі розколота на дві частини - контрольований центральним урядом південь і зайнята туарегами північ. Наразі туареги заявляють, що не мають наміру йти на південь, і зміцнюють свої позиції на зайнятій території. Очевидно, вони спробують домовитися з Бамако про незалежність. Час поки що працює на туарегів. Украй малоймовірно, що Бамако найближчим часом зуміє відновити контроль над повсталими племенами. Значно більше шансів на появу на політичній карті Африки, вслід за Еритреєю і Південним Суданом, ще однієї держави, хай навіть і не визнаної світовою спільнотою. Але чи досягнуть туареги своєї мети? Хоча вони й близькі до цього, проте на їхньому шляху безліч перешкод.

Насамперед, створення держави туарегів на півночі Малі здатне порушити баланс сил у регіоні, дестабілізувати ситуацію й спровокувати повстання туарегів у Нігері, Буркіна-Фасо та інших африканських країнах. У такому сценарії не зацікавлені ні держави ЕКОВАС, ані Франція й Китай: повстання туарегів у 2007-2009 роках у Нігері завдало серйозної шкоди видобутку урану, який ведуть французи й китайці. До того ж африканські держави - Буркіна-Фасо, Нігер, Алжир та інші - ніколи не підуть на перегляд своїх кордонів. Уже з цих причин втручання країн Африканського союзу в ситуацію в Малі видається неминучим.

Але існують ще й інші мотиви, котрі ставлять під сумнів життєздатність проекту «Азавад». Адже коли навіть це утворення й заручиться міжнародною підтримкою, то, як зазначив в інтерв’ю «Фігаро» експерт Інституту міжнародних і стратегічних досліджень П’єр Жакмо, «важко уявити собі життєздатність такого регіону, беручи до уваги відсутність економічних ресурсів та інфраструктури». А туареги ж займають в основному територію пустелі Сахари й незначну частину тропічної савани Сахеля… І хоча Малі - третій за обсягами експортер золота в Африці, самого контролю над копальнями мало для того, аби держава могла самостійно вижити.

Крім того, не слід забувати про внутрікланові та внутріплемінні суперечності. Саме внутрішні конфлікти
є основною перешкодою на шляху до утворення держави Азавад. А, як зазначають експерти, «тимчасові союзи створюються, руйнуються і переростають у конфлікти».

У повстанні туарегів із самого початку головну роль відіграли два угруповання - «Національний рух за визволення Азавада» (НРВА) та ісламістський рух «Ансар ад-Дін» («Захисники віри»). І якщо НРВА хоче створити незалежну державу на півночі Малі, то «Ансар ад-Дін» виступає за створення незалежної держави туарегів на всій території Азавада на основі законів шаріату. До останнього часу ці дві політичні сили туарегів виступали союзниками в боротьбі з малійською армією та центральним урядом, але після встановлення контролю над північчю Малі між збройними загонами повстанців розпочалися сутички. Це протистояння може закінчитися для туарегів трагічно.

Можливо, повстанці розділять свої нові володіння на сфери впливу й не стануть втручатися у справи одне одного. Проте такий сценарій видається малоймовірним. Найімовірніше, між ними розпочнуться справжні бої. Як це, наприклад, було в іракському Курдистані в часи Саддама Хусейна, коли збройні загони Демократичної партії Курдистану і Патріотичного союзу Курдистану постійно нападали один на одного.

До того ж зв’язки «Захисників віри» з такою одіозною організацією, як «Аль-Каїда» в ісламському Магрибі», також не сприяють зростанню підтримки створення незалежної держави туарегів на півночі Малі з боку світової спільноти: великі побоювання, що в цій квазідержаві на території, контрольованій ісламістами, буде облаштовано бази підготовки терористів з «Аль-Каїди». Тому, зважаючи на визначальну роль позиції західних держав, представники НРВА докладають усіх зусиль, аби переконати міжнародну спільноту в тому, що «Ансар ад-Дін» не має серйозного впливу на туарегів, які є «бастіоном боротьби з тероризмом».

Цієї середи Рада Безпеки ООН, розглянувши ситуацію в Малі, прийняла заяву, яка вимагає припинити акти насильства на півночі цієї африканської країни. Однак інтерес провідних світових держав до подій у районі Тімбукту поки що доволі слабкий. І це посилює загрозу дестабілізації в регіоні.