За останній рік виконавча служба України забезпечувала лише 50% судових рішень, тоді як у країнах Європи цей показник досягає 80%. Про необхідність змін у сфері державної виконавчої служби чимало говорив екс-міністр юстиції Роман Зварич. «Якщо оцінювати роботу нашої виконавчої служби за п’ятибальною системою, то я б вагався, чи ставити навіть двійку» — заявив екс-міністр.
Проблеми української виконавчої служби на місцях чимало фахівців пояснюють її фактичним підпорядкуванням місцевій владі. Мін’юст домовився про допомогу в реформуванні виконавчої служби з країнами Європейського Союзу, а також Польщею та Фінляндією. До речі, існує постанова Європейського суду про те, що виконавче провадження є продовженням судового процесу.
В Україні дії суду та виконавчої служби однакові (одне є продовженням іншого), але судді та виконавці поставлені в нерівні умови. Що стосується суддів, то їм надано певні пільги й певну владу, яких державні виконавці не мають. Щоб підняти їхній статус, і потрібна реформа, перший крок до якої вже зроблено.
Наочним прикладом такого нерівного наділення владою суддів і виконавців стали судові рішення про стягнення боргів за комунальні послуги, які зібралися у виконавчих службах українських міст, у тому числі й у Білій Церкві.
Прокоментувати події я попросила начальника державної виконавчої служби Білої Церкви Олександра Леонова:
— У Законі України про виконавче провадження сказано, що виконавчі дії проводяться державними виконавцями в робочі дні з 6 до 22 години, тож закон ми не порушуємо. Що стосується проблеми з телефонним зв’язком, яка створила певні незручності для наших співробітників, то вона пояснюється двома причинами. Перша — економічні труднощі, що не обминули й нашу службу. Виконавчі служби на місцях централізовано фінансуються через Департамент виконавчої служби України при Міністерстві юстиції. І хоча наша міська служба справно заробляє гроші (є виконавчий збір), ми цими коштами скористатися не маємо права — усе проходить через центральний виконавчий орган.
Сьогодні наша служба перебуває в стані реформування, стара практично ліквідується, нова — організується. Рахунки в банку змінилися, що викликало перебої з оплатою телефонних послуг. Міністерство юстиції створило нову структуру — Державну виконавчу службу, що безпосередньо підпорядковується Департаменту при Міністерстві юстиції (до цього між міністерством і службами на місцях була ще одна структура — Управління юстиції, тепер ми від неї відійшли).
На початку 2005 року в нашій службі судових рішень про стягнення боргів за комунальними платежами було значно більше, зараз їх залишилося в межах тисячі. На жаль, наші виконавці досі наділені недостатніми повноваженнями. Виконавець не може ввійти в житло людини, щоб описати її майно. У Законі України про виконавче провадження сказано, що він має право ввійти в помешкання, але цьому перешкоджає така колізія: якщо боржник знайомий із Конституцією України, він знає, що там сказано зовсім інше — ніхто не має права входити в житло без рішення суду. А рішення судів видано тільки на стягнення боргів без вторгнення в помешкання. Наші виконавці намагаються ввійти в квартири з допомогою різних хитрощів і викрутів, що, безумовно, ненормально. Невідповідність між Законом України про виконавче провадження та Конституцією України слід усунути...
Про необхідність відновлення законодавчої бази в цій сфері говорять багато людей, але поки не існує навіть проекту змін. Виконавці на місцях намагаються вирішити проблему стягнення боргів іншими способами, хоча рухоме майно зазвичай описується в першу чергу. На багатьох незаконослухняних громадян впливає метод «морального впливу»: якщо боржник не впускає до себе в квартиру, його попереджають про підготовку арешту нерухомості (таке майно зазвичай зареєстровано в БТІ або ДАІ) чи арешт банківського рахунку. Після цього відносно невелика заборгованість зазвичай погашається.
Не перевіряється майновий стан боржника лише в тому разі, якщо сума боргу не перевищує дві мінімальні зарплати.
Крупним боржникам дійсно загрожує арешт нерухомості з подальшою її реалізацією, а що стосується дрібних боржників, то тут знову втручається колізія: у Законі України про виконавче провадження не написано — має чи не має права виконавець продавати «велике» майно за «маленький» борг? У тому ж законі сказано, що виконавець не може арештовувати майно, вартість якого більша від боргу. Крім того, до арешту виконавець не може дізнатися істинну вартість нерухомості. Все це сприяє безкарності несумлінних боржників.
У Литві два роки тому провели реформу в системі виконавчих рішень. Як і в більшості європейських країн, тепер тут замість державних чиновників працюють приватні пристави. І багато литовців скаржаться на високу плату приставу, яка, наприклад, у багато разів перевищує штраф за проїзд у громадському транспорті. Міністерство юстиції регулярно перевіряє роботу приставів, і вже було порушено кілька дисциплінарних справ за порушеннями. Поява приватних приставів у Литві викликана низьким рівнем ефективності роботи державних чиновників: до реформи виконували тільки одне з 20 судових рішень за штрафами.
Нині у європейській правовій практиці дедалі активніше застосовують досудовий розгляд спорів. У Литві пішли цим шляхом: створюються і працюють досудові органи вирішення правових спорів — адміністративні комісії, комісія з податкових спорів, Національна рада із захисту прав споживачів. Досудове вирішення проблеми з допомогою посередника, третьої особи (у даному разі комісії з вирішення спорів) є менш болісним для обох сторін. Поки що досудові рішення в Литві — факультативні, тобто необов’язкові. Але вже намітилася тенденція до зменшення кількості виконавчих справ у приставів, а висока плата за їхні послуги підвищує зацікавленість людини в погашенні свого боргу.
Литовську систему виконавчої служби не можна назвати ідеальною, там уже кілька разів змінювалася інструкція з виконання службових рішень, а за деякими позиціями зменшувалися тарифи послуг приставів. Як і в Україні, у Литві особливо болючою є проблема погашення заборгованості для малозабезпечених осіб. У наших західних сусідів усе відбувається таким чином: якщо людина нездатна заплатити державі, усі витрати здійснюються зі спеціальної бюджетної програми. За діючим в Литві законом, не можна стягувати із соціальної допомоги, а також існує перелік найнеобхіднішого майна, на яке не може бути накладений арешт за борги.
У кожній країні є свої особливості роботи судових приставів. Повсюдно вони несуть велику відповідальність за свої дії. Але при цьому реально заробляють гроші, продають майно, одержують за це матеріальну винагороду.
У США виконанням судових рішень займаються державні службовці служби маршалів. Це одна з найстаріших федеральних державних посад, представники якої мають великі повноваження. Наприклад, для гарантування безпеки свідків маршали можуть видавати їм нові документи і сприяти в проведенні пластичних операцій зі зміни зовнішності свідків, вони займаються транспортуванням ядерних боєприпасів, беруть участь в операціях Інтерполу.
У європейських країнах працюють приватні судові пристави. Для здійснення подібної діяльності необхідно одержати ліцензію. Приватний пристав самостійно вирішує всі проблеми, які виникають при виконанні судових рішень, розплачується з ним клієнт.
Французький пристав має право домовлятися зі сторонами і навіть давати рекомендації щодо виконання судових рішень.
У Великобританії вже кілька років використовують змішаний принцип. Судові пристави перебувають на державній службі. У разі потреби залучають приватних. Правила арешту та продажу майна боржників тут не змінювали з 1604 року. У разі потреби виконавець може без дотримання особливих формальностей запросити допомогу в поліції, пожежних і навіть армії.
У Фінляндії основні положення про виконання судових рішень не змінювали з 1895 року. На 5 мільйонів населення тут діють 100 приставів і близько тисячі помічників судових виконавців. На думку експертів, якщо порівнювати різні виконавчі системи європейських країн, то фінська — найбільш прогресивна і доцільна.
У Росії армія судових приставів значно чисельніша, ніж, наприклад, у Франції (там їх усього три тисячі). Росіяни мріють довести чисельний склад служби до ста тисяч судових приставів. Неспівмірність кордонів і наявність серйозної кримінальної обстановки унеможливлює для Росії наявність маленької виконавчої служби, як, наприклад, у країнах Євросоюзу.
Є одна особливість, яка донедавна ріднила українську та російську виконавчі служби — в обох країнах державними виконавцями (або судовими приставами) є жінки. У більшості ж країн ці обов’язки виконують чоловіки.
Коли 1997 року в Росії почалося реформування виконавчої служби, інституція виконання судових рішень була, так би мовити, в загоні. Основну масу судових виконавців складали жінки літнього віку. Поряд із рознесенням повісток вони виконували дрібні рішення судів. Приблизно в той же час у Росії сягнув свого піку переділ власності. З’явилися різні форми приватної власності, підприємництва, які певною мірою супроводжувалися потворними явищами. Треба було вирішувати, хто домінуватиме в сфері виконання рішень судів — «круті» хлопці (чимало з них були раніше судимі й водночас уже спеціалізувалися на вибиванні боргів, природно, із застосуванням фізичної сили) чи жінки похилого віку, котрі поряд із рознесенням повісток, виконували рішення про стягнення аліментів і незначних сум...
Сьогодні судові пристави обтяжені безліччю проблем і невідповідностей у законодавчій базі. Адже окрім виконання судових рішень про заборгованість за комунальні платежі, їм доводиться виконувати силу-силенну інших рішень, від яких залежить благополуччя і навіть доля людей — це стягнення аліментів, поновлення на роботі, вселення і виселення, знесення незаконних споруд...
Хочеться задуматися і над реформою виконавчої служби: якщо посада державного виконавця буде передана приватним підприємцям (тим самим «крутим» хлопцям), чи не станемо всі ми об’єктом «вибивання» потрібних рішень усіма дозволеними й недозволеними способами? Чи не краще зробити законодавчу базу більш досконалою? Адже до європейського рівня культури взаємин нам ще ох як далеко!
Рада головних судових приставів СНД може бути створена в четвер у Москві на засіданні головних судових приставів країн — членів Співдружності. Засідання присвячене питанням удосконалення міжнародного співробітництва у сфері виконавчого провадження.
Як повідомив журналістам директор Федеральної служби судових приставів РФ — головний судовий пристав М.Винниченко, за результатами цього засідання планується створити раду головних судових приставів СНД, а також прийняти меморандум про співробітництво. «Правосуддя на папері, тобто лише в судовому рішенні, не може задовольнити потерпілу сторону і суспільство загалом, —зазначив М.Винниченко. — В умовах активних світових процесів глобалізації різних сторін громадського життя розробка загальних підходів у формуванні нормативної бази і практики виконання судових рішень може стати значним досягненням у справі співробітництва держав — учасниць СНД». За словами головного судового пристава РФ, «належне виконання судових рішень у розумні терміни є суттєвим елементом для ефективного функціонування будь-якої судової системи і системи державної влади в цілому».
М.Винниченко підкреслив при цьому, що в кожній державі СНД існує своє виконавче провадження, по-різному називаються органи примусового виконання судових актів. «Безумовно, право будь-якої держави відображає сформовані традиції, у тому числі правові, а також особливості економічно-політичного життя суспільства на певному етапі розвитку цієї держави, тому і виконавче провадження кожної держави цілком самобутнє», — сказав головний судовий пристав.
Водночас виконавче провадження країн СНД має чимало спільного. «Спільними в процедурі виконавчого провадження є міри покарання, пріоритетність одних заходів над іншими, а також ряд основних принципів виконавчого провадження. Насамперед, сторони у виконавчому провадженні мають рівні права і рівні обов’язки», — зазначив М.Винниченко.
У засіданні головних судових приставів беруть участь керівники відповідних служб восьми держав СНД — Росії, Білорусі, Азербайджану, Киргизії, Казахстану, Молдови, Узбекистану і Вірменії.