Помста — це остання справа! — вважає батько вбитого в Одесі Максима Чайки

Президент України Віктор Ющенко вимагає від Служби безпеки України і Міністерства внутрішніх справ провести ретельне розслідування убивства активіста українського молодіжного руху «Січ» Максима Чайки членами організації «Антифашистська дія», повідомила прес-секретар президента Ірина Ванникова. Президент вимагає від правоохоронних органів перевірити версію убивства з політичних мотивів. Глава держави також наказує силовикам подати звіт про розслідування аналогічних інцидентів, що сталися в Одесі протягом 2008 року. Крім того, І.Ванникова зазначила, що СБУ має перевірити інформацію про координацію діяльності організації «Антифа» з боку іноземних організацій антиукраїнської спрямованості.

«Президент висловив глибоке співчуття родині та близьким Максима Чайки і пообіцяв зробити все, щоб винні в цьому злочині не уникли покарання», — сказала прес-секретар.

Студент Одеського національного університету імені І.Мечникова — активіст українського патріотичного молодіжного руху «Січ» М.Чайка (1988 р.н.) загинув 17 квітня. За даними обласного об’єднання «Просвіта», він поплатився життям у результаті нападу групи проросійських екстремістів. Убивство сталося на розі Олександрівського проспекту і вулиці Троїцької. Тоді ж ножові поранення дістав друг загиблого Андрій Дзебан, який зараз перебуває в лікарні.

Як заявила громадська організація «Вільна Одеса», «убивство сталося під час сутички між молодими українськими патріотами з руху «Січ» та учасниками так званого руху «Антифа», яким протегує екс-депутат міськради, лідер партії «Родина» Ігор Марков».

У партії «Родина» спроби пов’язати з нею убивство в Одесі активіста організації «Січ» назвали «відвертою брехнею». По суті, зазначає в заяві партія «Родина», і скінхеди, й «Антифа» — це два боки однієї медалі.

У прес-службі руху «Антифашистська дія» заявили, що вбивство М.Чайки було самообороною. За версією «антифашистів», півтора десятка наці-скінхедів із використанням підручних засобів (пляшок і каміння) напали на п’ятьох учасників «антифашистського руху». Його активісти заявляють: «Захищаючи своє життя, «антифи» були змушені застосувати складаний ніж і пневматичний пістолет (не заборонений законодавством засіб самооборони). Один із нападників — наці-скінхед Максим Чайка — дістав поранення. Належної меддопомоги йому не надали, і хлопець помер у лікарні». За їхніми словами, кількість «антифашистів» підтверджена працівниками Приморського РВВС Одеси, котрі затримали їх згодом. «Антифи» також заявляють, що ніяк не пов’язані із «проросійськими бойовиками» і не належать до жодної з політичних партій України.

Не дивно, що відповідальність за цей трагічний і дуже неоднозначний випадок не хоче брати на себе ніхто. Головне, щоб не відмежувалася від відповідальності і дер­жава. Адже вбивство в Одесі зробило надбанням громадськості багато того, що мало перебувати під пильною увагою правоохоронців і спецслужби. Наявні тенденції потребують осмислення і відповідних заходів. І якщо жодних висновків, крім того, що хлопець загинув у результаті «раптово виниклої ворожості», не буде зроблено, цілком можливе продовження.

З гіркотою спостерігаючи за тим, як смерть Максима Чайки стає для вітчизняного політикуму черговим приводом для цинічного й безвідповідального піару, редакція попросила нашого одеського власкора Ніну Перстньову поговорити з батьками Максима, які краще за інших знають, ким і «чиїм» був їхній син. І ось що сказав Олександр Іванович ЧАЙКА, батько Максима:

Ми сподіваємося, що в нашій країні є правосуддя. І воно розставить усі крапки над «і». А якщо закон і доля нам нададуть таку можливість, то я хотів би подивитися в очі цьому хлопчиську, Андрію Віталійовичу Довганю, і запитати: «Навіщо він це зробив?».

Молодь є молодь. Можуть погиркатися. Але братися за ніж — це протиприродно. Максим любив бути в гущі подій. Він був фанатом футболу. Але це не означає, що це переходило якісь законні рамки.

Ми зараз не читаємо газет і не дивимося телевізор. Бо не можна горе перетворювати в політичне шоу. Це суперечить людській моралі. Нині дехто намагається навісити на нього всілякі ярлики. Максим ніяк не пов’язаний із коричневою чумою. Він дуже любив Україну. Ви собі навіть уявити не можете, наскільки сильно він любив свою батьківщину. Він жив цим. Він дуже добре знав історію України.

Скрізь у квартирі у нас написано «Слава Україні!». Він любив Тараса Шевченка, Коцюбинського. Його улюблена шкільна вчителька — це вчителька української мови, котра прищепила йому любов до мови. Він буквально смакував кожне слово. Тому він обрав журналістику. Навіть удома розмовляв українською, хоча в нас переважала російська мова.

Тому, якщо він і перебував у якійсь організації, то тільки для того, щоб пропагувати і славити Україну. Він любив туризм. Багато з нами їздив. І хотів розповідати про все іншим. У тому числі про свою країну. До коричневої чуми це не має жодного стосунку. Нацистів він терпіти не міг. Та й я як батько такого ніколи йому не дозволив би. Я не так його виховував. Через два-три місяці він мав отримати погони офіцера. Він паралельно навчався у військовому ліцеї Одеського політехнічного університету. Там готують не нацистів, а офіцерів запасу.

Час розставить усе на свої місця. Але я хочу сказати — якщо якісь політичні сили і чиясь рука підштовхнула Андрія Довганя до цього вчинку, то нехай не забувають — у них є діти. Бог їм такого не подарує.

І я хочу звернутися до молоді, до друзів свого сина, а їх у нього було дуже багато. Щоб не думали мститися. Убивство і помста — це найстрашніше, що є у світі. Помста — це остання справа. Це вибір слабких.