Перше пілотне рішення щодо України

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі кіровоградця Юрія Іванова, яким фактично зобов’язав Україну переформатувати судову систему та внести низку принципових змін до законодавста.

Європейський суд з прав людини (далі — Суд), реагуючи на велику кількість справ (як відомо, до Суду звертаються тоді, коли всі судові можливості всередині країни вже вичерпано), які надходять йому на розгляд, з 2004 року застосовує процедуру винесення пілотних рішень. Результат зазначеної процедури — виявлення в рамках конкретної справи системних проблем, що спричинили порушення Європейської конвенції з прав людини, і настанова вжити необхідних заходів для виправлення ситуації. Крім того, рішення Суду спонукає державу-відповідача самотужки вирішувати такі справи.

У травні 2004 року Комітет міністрів Ради Європи, що наглядає за виконанням постанов Європейського суду, ухвалив резолюцію, яка закликала Суд зазначати у своїх рішеннях (наскільки це можливо) наявність структурної проблеми та її джерело. Викликано це тим, що в Суді катастрофічно зростала кількість нерозглянутих скарг, більшість яких — аналогічні за змістом.

Понад половина таких скарг на той час припадала на чотири країни: Росію, Туреччину, Румунію, Польщу. Тому Комітет міністрів надав Суду повноваження вимагати від держав-порушників застосування заходів загального характеру. Тим більше що вирішення конкретних справ та усунення порушень, які констатував Суд, часто входили в суперечність із застарілими проблемами правових систем ряду держав. Відкритий для підписання та ратифікації Протокол №14 до Конвенції з прав людини передбачає спрощений порядок розгляду скарг, з приводу яких Суд виніс пілотні рішення.

Суд належним чином відреагував на резолюцію: вже у червні 2004 року його велика палата ухвалила пілотне рішення у справі Броньовського проти Польщі. Йшлося про неадекватну компенсацію за власність, втрачену репатріантами на прилеглих до Бугу територіях, які після другої світової війни відійшли СРСР.

На виконання пілотного рішення Суду Конституційний суд Польщі вже у грудні 2004 року визнав низку положень про компенсацію за втрачене майно дискримінаційними щодо переселенців з Бугу, зокрема — максимальну компенсацію в сумі 15 відсотків від вартості майна та обмеження грошових виплат 50 тисячами злотих. Ухвалений у червні 2005 року сеймом і підписаний президентом країни закон підвищив компенсацію до 20 відсотків вартості майна. Було внесено зміни до цивільного кодексу. Верховний суд Польщі ухвалив низку постанов щодо виплати компенсацій з урахуванням позицій Європейського суду та Конституційного суду країни. Нарешті, у вересні 2005 року держава і позивач уклали мирову угоду, якою держава визнала порушення прав заявника, зафіксувала вжиті законодавчі заходи, зобов’язалася виплатити 213 тисяч злотих (20 відсотків оціночної вартості втраченого майна без урахування виплачених раніше двох відсотків плюс моральні збитки). При цьому було заявлено, що в разі прийняття в майбутньому нових законодавчих норм про підвищення відсотка виплат позивач матиме право претендувати на суму, що перевищує 20 відсотків.

Більш показовою для нас є справа Бурдова проти Росії. Анатолій Бурдов — учасник ліквідації аварії на ЧАЕС. Іще наприкінці 90-х років російські суди не раз задовольняли його позови про виплату різних грошових компенсацій, але їхні рішення протягом тривалого часу не виконувалися. Ще в березні 2000 року Анатолій Бурдов звернувся зі скаргою до Суду. Згідно з першим рішенням його вимоги визнано правомірними і зобов’язано державу Росію виплатити йому три тисячі євро за моральні збитки. В липні 2004 року Анатолій Бурдов повторно поскаржився в Суд — на невиконання винесених на його користь судових рішень. І знову Суд констатував порушення низки статей, а компенсацію за моральні збитки збільшив до шести тисяч євро. Але найголовніше, що в січні 2009 року в справі Бурдова було ухвалено пілотне рішення.

Це зроблено з урахуванням того, що проблеми, які лежать в основі справи, повторюються, тривають у часі і стосуються широкого кола осіб, які потребують швидкого і невідкладного відновлення їхніх прав, включаючи компенсацію завданої їм моральної шкоди. Ці проблеми зачіпають не лише права жертв Чорнобиля, а й інших широких і уразливих верств російського населення: постанови судів найчастіше не виконувались у справах, які стосуються виплат пенсій, державних допомог на дітей, компенсацій матеріальної та моральної шкоди, якої людина зазнала під час проходження військової служби або внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування.

Європейський суд висловив серйозне занепокоєння з приводу того, що констатовані порушення не були усунуті і повторювалися після його першої постанови на користь заявника всупереч зобов’язанням Росії вжити заходів для вирішення проблеми.

Невідомо, чи отримав Анатолій Бурдов належну компенсацію, але Верховний суд Росії виніс на розгляд законопроект «Про відшкодування державою збитків, спричинених порушенням права на провадження в розумні строки та права на виконання судових рішень, що набрали чинності». На жаль, на думку експертів, цей законопроект містить низку системних прорахунків, через що він отримав чимало негативних оцінок.

Українець Юрій Іванов почав позиватися ще десять років тому, коли він, військовослужбовець однієї з частин Кіровоградського гарнізону, звільнився в запас за станом здоров’я. Згідно із законом йому належала грошова компенсація за невикористанння військового майна. На рахунку військової частини грошей не було, тому Юрій Миколайович тих коштів не отримав. Звернувшись до суду, отримав рішення на свою користь, але грошей так і не дочекався. Кілька років тривало листування колишнього військовослужбовця з різними інстанціями. За цей час кошти, належні до виплати, знецінилися. Зрештою у вересні 2004 року Юрій Іванов звернувся до Європейського суду, де його інтереси представляв юрист Ігор Погасій.

Рішення, винесене трохи більше ніж через п’ять років, передбачає повну компенсацію позивачеві матеріальної і моральної шкоди, але стосується не лише його одного. Європейський суд констатував, що випадки, аналогічні справі Іванова, складають більшу частину звернень українців. Протягом року Україну зобов’язано усунути недоліки законодавства, що породжують подібні ситуації. Роботи тут чимало. Як наголосив Ігор Погасій, в українському законодавстві відсутня норма, що дозволяла б громадянинові звертатися до суду в разі невиконання попереднього судового рішення. У нас не прецедентна система права, тож у кожному конкретному випадку виносяться окремі рішення, причому часто протилежні.

Звісно, причиною невиконання левової частки таких рішень є брак бюджетних коштів. Але ж знайти їх — виключно справа держави, тому Європейський суд констатував, що саме держава, бездіючи в аналогічних випадках, спричиняє масові порушення прав людини. З метою спонукати Україну докорінно змінити окреслену ситуацію і було ухвалено пілотне рішення. Тепер протягом року, даного Україні для виправлення, Європейський суд не розглядатиме аналогічних скарг, що надходитимуть від українців. Далі ж, як зазначив Ігор Погасій, такі скарги розглядатимуться з урахуванням їхньої прецедентності, тобто процедура проходження їх у Суді і винесення рішень значно спроститься.