ПЕЧЕРНИЙ ЕКСПОРТ ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО СПИРТУ

Тернопільщина — один з найбільших виробників спирту в Україні. Заводи, які входять до об’єднання «Тернопільспирт», торік удвічі наростили виробництво. Вони забезпечують до 60 відсотків експортного спирту України. Та шлях «міцної рідини» і виробів з неї до споживача нечасто можна назвати чистим. Спирт став щедрим полем діяльності для багатьох ділків, які до блиску відшліфовують схеми його реалізації. За два останніх роки на спиртозаводах, лікеро-горілчаних і виноробних заводах області тільки розкрито 29 злочинів.

До середини 1996 року більш ніж типовим було використання ділками спирту як «експортного потенціалу». Декларувалося воно як бажання вийти на зовнішні ринки і заробити валюту.

У вересні 1996 року була створена митна варта, на яку покладено завдання здійснювати контроль за проходженням і супроводження до кордону підакцизних вантажів. Начальник сектора митної варти Тернопільської митниці Іван Беспоповцев стверджує, що відколи ця служба почала діяти в Тернополі, весь спирт, який іде на експорт і перевозиться автотранспортом, обов’язково допроваджується до кордону. Контроль здійснюється актами передачі-прийому товару, перетин кордону засвідчують помітки прикордонної митниці, відділ контролю за доставкою вантажів прикордонної митниці надсилає повідомлення на митницю відправлення і, крім того, підтверджує в електронному режимі.

Однак випадки «проти течії», коли спирт до кордону не доходив, траплялися ще довго.

Три роки тому набула розголосу, обійшла місцеву пресу справа групи з чотирьох осіб. Ковалівський спиртозавод, що у Монастириському районі, продав їм 650 декалітрів спирту. «Міцна рідина» мала пункт призначення за межами України. Було укладено експортний контракт, вказано індикативну ціну. Однак спирт, який доставлявся автотранспортом, кордону не перетнув. Він одразу ж знайшов адресатів у Львівській та Волинській областях. А покупці — приватні особи та комерційні фірми — уже знали, що з ним робити. Було порушено кримінальну справу, накладено штраф на майно і кошти ($ 35тисяч), які надійшли передоплатою за наступне відвантаження спирту.

У червні 1998 року уряд запровадив для підакцизних товарів ще й грошову заставу, щоб у разі ненадходження або несвоєчасного повернення виручки не зазнав збитків бюджет, а держава відразу отримала своє. Уявному експортові мав би настати кінець. Та хоч у західні держави він припинився, проте східні сусіди шлях йому не перекрили.

Невдовзі партія спирту у 29 тисяч 997 літрів з області була відправлена у Молдову, перетнула кордон, а далі популярний продукт контрабандним шляхом знову опинився і мав збуватися в Україні. Працівники міліції затримали підозрілий вантаж у Сокирянському районі Чернівецької області. Чому ж вигідний такий реекспорт? А лише тому, що при експорті не сплачується акцизний збір, і, повернувши додому, спирт можна продати втричі дорожче. Кордони з Росією, Білоруссю, Молдовою — прозорі, не проведена їх демаркація, немає зони митного контролю. Тож і вдаються «оборудки».

Далі головні кримінальні шляхи повели і нині ведуть на внутрішній ринок.

Державний заводський спирт часто прямо йде у підвал житлового будинку, де успішно штампують горілку. Здебільшого поблизу спиртозаводів, яких в області 10, виростають такі собі нелегальні дочірні підприємства. Протягом останніх двох років співробітники обласного управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю виявили 11 підпільних цехів. Нелегальні гуральні знайдено в Тернополі, у Чортківському (дві), Збаразькому, Гусятинському, Монастириському районах. У загальному підсумку вилучено 244 декалітри фальсифікованої горілки. Наприклад, у листопаді 2000 року у спиртозаводському селі Ковалівка виявлено великий підпільний цех. Виробники вже приготували 10 ящиків горілки-самокрутки, збиралися запустити у виробництво понад 400 літрів спирту, мали фірмові етикетки, корки, ключі закаточні, підроблені акцизні марки, надруковані офсетним способом.

Начальник обласної ДСБЕЗ Анатолій Ненашко на фактах переконує, що починати наводити лад треба не зі сфери реалізації спирту, а алкогольних виробів з нього. У місцевій роздрібній торгівлі на півлітровій пляшці горілки з етикетками «Російська», «Пшенична», «Староруська» нібито донецького, одеського чи іншого виробництва часто можна побачити ціну 4,5—5 гривень. Звичайно, це підвальний варіант. Підпільники мають подвійний виграш. По-перше, за рахунок демпінгу швидко розпродують популярний товар, а по-друге, мають прибуток, який у 3—4 рази перевищує затрати, бо не сплачують вони ні акцизного збору, ні ПДВ. Підраховано, що 80 відсотків алкоголю в Україні виробляється нелегально. Держава недоотримує у скарбницю, народ руйнує залишки свого здоров’я. Бо хто з торговців горілкою може показати сертифікат якості заводу-виробника? Посередник здебільшого видає якісне посвідчення своєї фірми, причому не на конкретну партію алкоголю, а, так би мовити, на всі випадки життя.

У 1999 році уряд зробив перші кроки для впорядкування реалізації горілки, запровадивши мінімальні гуртові та роздрібні ціни. Нелегальний виробник, який продавав «самокрутку» дешевше, відразу засвічувався. Не було відчутної різниці у вартості горілки, і споживач вибирав ту марку, яку добре знає. Торік Кабмін цю постанову скасував як антиринкову. Тепер одна пляшка горілки масового споживання відрізняється ціною від іншої на 2—2,5 гривні. Незаможний покупець віддає перевагу дешевизні.

Неодноразово в дурні пошивалися державні спиртозаводи, які мають горілчані цехи. Скажімо, наприкінці 2000 року прокуратура Монастириського району порушила кримінальну справу за фактами зловживань посадових осіб Ковалівського спиртозаводу. Протягом 1998—1999 років вони реалізували 11 суб’єктам підприємницької діяльності горілчаних виробів на суму майже 750 тисяч гривень. Без передоплати чи акредитиву — гарантованих форм розрахунків, яких закон при реалізації горілки не вимагає. Зазнав збитків завод, який зараз майже зупинився. І бюджети не отримали очікуваних сум акцизного збору.

Однак збирачі податків шукають явно не там, де слід. Торік акцизний збір стягувався вже не з виробництва спирту, а з першої (тобто гуртової) реалізації горілчаних виробів. Проте сплачував його виробник. УСПП і деякі підприємницькі структури небезпідставно запропонували урядові перейти до стягування акцизного збору з роздрібного продажу алкоголю. Тоді підпільникам стане важче конкурувати із законними виробниками, не буде затоварення заводських складів через відсутність грошей для сплати акцизного збору.

Якби горілчані вироби продавалися у спеціалізованих магазинах, де поруч із касовим апаратом стояв би міні-комп’ютер, туди б заносилася інформація про обсяги проданого алкоголю і суми акцизу, призначені до сплати. Через єдину інформаційну мережу про них повинна знати податкова адміністрація. І те, що належить платити, приховати було б неможливо. Таким чином ринок контролюється у Швеції, Норвегії, Фінляндії, Данії.

Проте вже з’явилися нові схеми руху виробів зі спирту до споживача. Ділки придумали інші, проте не надто хитрі способи обдурити закон. Так, ТзОВ «Тонік» у Тернополі, діставши дозвіл Держхарчопрому на виготовлення і реалізацію парфумерної продукції, виробляло і реалізовувало горілку. А сплачувало акцизний збір з мізерного продажу парфумерії, бо ставка акцизу тут у десять разів нижча, ніж для алкоголю. А держава, схоже, не протестує проти того, що їй дають, оскільки не вживає своєчасних та ефективних регулюючих заходів. Печерним бізнесом усі задоволені?