Судові спори за земельні межі ведуть чимало міст і містечок України. Адже чим більший населений пункт, тим земля привабливіша, дорожча, а боротьба за неї набирає гострих і нерідко потворних форм. Не виняток - Івано-Франківськ. Але війна обласного центру з однією із сільських рад за межі міста демонструє колоритну особливість - непоступливість сторін.
Ще кілька років тому нині спірна земля в урочищі «Черешеньки» мало кого цікавила. Згідно з кадастром, ці землі - сільськогосподарського призначення. А рілля на Прикарпатті, як відомо, не дуже родюча, і значних доходів від її обробітку люди не отримують.
2001 року Івано-Франківська міська рада затвердила генплан міста. Згадане урочище було передбачене в ньому під малоповерхову забудову. І лише у 2009 році, коли міська рада стала давати жителям міста дозволи на складання проектів землеустрою з наступним кроком - їх затвердженням та зміною цільового призначення ділянок, земля почала зростати в ціні.
Проте у процес оземельнення були залучені сотні жителів Івано-Франківська.
- Це - безпрецедентний випадок в історії міста, - запевняє міський голова Віктор Анушкевичус, - коли земельні ділянки площею п’ять соток було виділено 349 мешканцям. Задля справедливості розподілу, 50 відсотків ділянок надавалися, за поданням територіального комітету, мікрорайону «Пасічна», тобто тим людям, котрі раніше їх використовували під городи, решту 50 відсотків отримали люди з черги на обліку в міськвиконкомі.
Дві третини - пільговики: чорнобильці, афганці, ветерани війни.
Отож мерія ці земельні масиви капіталізувала. Саме тоді проявила до них інтерес сусідня територіальна влада - Загвіздянська сільська рада і Тисменицька райдержадміністрація (ділянки містяться поза межами населеного пункту, і ними до розмежування земель державної та комунальної власності розпоряджається виконавча влада). Привабливості ділянкам додало розташування в мальовничому мікрорайоні міста, поруч із зеленою зоною, наявність комунікацій - газу, води, лінії електропередач.
Вину за виникнення конфлікту міське керівництво покладає на обласну владу. Івано-Франківськ став заручником бюрократичних недоробок, яких було допущено, коли
1989 року Івано-Франківський облвиконком передав місту
325 гектарів землі радгоспу «Авангард». На виконання цього рішення Івано-Франківський інститут землеустрою розробив Проект формування території і встановив межі Загвіздянської сільської ради. На документі стоять підписи та печатки сільського голови, начальника управління земельних ресурсів, головного архітектора, інших відповідальних осіб Тисменицького району. За тодішнім законодавством, проект мала затвердити президія Верховної Ради УРСР. Однак вона цього не зробила з банальної причини - не було подання облвиконкому.
Ще одне прикре упущення: передаючи ці землі місту, забули виконати таку дрібницю, як передати меліоративну систему. Вона досі перебуває на балансі Загвіздянської сільської ради. Згідно ж із містобудівним законодавством, доки меліоративна система існує, забороняється проводити будівництво. Тому міська рада, видаючи дозволи на складання проекту землеустрою, зазначала: «...при умові списання меліоративної системи». На незавершеності процедури передачі земель місту акцентує увагу керівництво Тисменицької райдержадміністрації. Її нинішній голова Ігор Овчар каже: «На тих ділянках не можна провадити будівництво, бо там залишилися меліоративна система, на сьогодні не списана і не демонтована».
Хай там як, а земля на околиці міста стала цінною. І в серпні - вересні 2009 року голова Тисменицької райдержадміністрації розпорядився передати у власність на тому ж масиві шести громадянам земельні ділянки, але вже більшої площі від - 0,15 до 0,46 гектара, - для ведення особистого селянського господарства (загалом 1,65 га). Івано-франківці організували ряд протестів: це - безчинство влади! Там - наділи наші! Відтак міська рада стала оскаржувати шість розпоряджень керівника районної виконавчої влади в окружному адміністративному суді. Під час судових засідань жителі Загвіздя як треті особи доводили, що вони - селяни з діда-прадіда і мають намір обробляти ці земельні ділянки. Але всезнайки-франківці запевняють у протилежному: шість оземельнених загвіздян - просто підставні особи. Цю землю в межах обласного центру попередня влада планувала нарізати саме під будівництво - людям з обласної та районної держадміністрацій. Суд першої інстанції усі постанови ухвалив на користь міськради. Тоді райдержадміністрація подала апеляційні скарги.
Міська рада спробувала знайти способи врегулювання конфлікту, запропонувавши загвіздянам по десять соток землі. Але вони не захотіли такого примирення. Зі свого боку, Загвіздянська сільська рада теж «гасила конфлікт»: висунула на адресу івано-франківського міського голови жорсткі пропозиції - по-перше, визнати шість розпоряджень голови Тисменицької РДА; по-друге, виділити селу ще два гектари землі в межах міста, крім того, надати 8 млн. гривень на соціально-економічний розвиток. Депутати міськради не підтримали цих пропозицій як занадто амбіційних.
Міська влада створила робочу групу, яка мала знайти вихід. Вона розробила проект мирової угоди. Серед найважливіших умов - Тисменицька райдержадміністрація добровільно скасовує отих шість розпоряджень. Що означає припинення судової тяганини. А місто передає 1,6 га землі Загвіздянській сільській раді, яка повинна розподілити цей масив не між шістьма згаданими селянами, а між усіма тими, котрі записані в поземельних господарських книгах. Запропоновано також, що міська і Загвіздянська сільська ради погоджують земельні межі. Обласному центру передають меліоративну систему. А Івано-Франківська міська рада зобов’язується надати селу упродовж трьох років безповоротну фінансову допомогу на суму 3 млн.грн. на соціально-економічний розвиток.
Днями мирову угоду між містом, Тисменицькою райдержадміністрацією та Загвіздянською сільською радою затвердили депутати Івано-Франківської міської ради. А що ж на те інша сторона? Керівництво Тисменицького району погоджується, що конфлікт потрібно залагоджувати мирним шляхом, але не вказує, яким саме. У розмові зі мною голова Тисменицької райдержадміністрації Ігор Овчар озвучує ключову позиціюї: «Не можна відбирати земельні ділянки в отих шести громадян, які вже їх отримали. Уже виготовлені і підписані державні акти на право власності...». На цьому все зупинилося. Найімовірніше, спір піде на новий судовий виток.
Земля в місті перетворилася на неабияку цінність. Змінити цей факт джентльменськими, мировими угодами навряд чи вдасться.