Небезпечне поручництво

Нинішня ситуація в державі, пов’язана з підвищенням процентних ставок за кредитами, невидачею депозитів та інших проявів правової безвідповідальності держави та деяких комерційних структур, змусила багатьох
громадян заглибитися у вивчення законів з надією розв’язати власні життєві проблеми, оскільки порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих.

Часто люди задаються запитанням, як урятувати нелегкою працею зароблене майно, передане в заставу банку.

Кожен, хто бере шлюб, знає, що майно, придбане подружжям під час спільного проживання, є їхньою спільною власністю.

Розпоряджатися таким майном (дарувати, продавати, обмінювати тощо) можна, лише маючи письмову згоду другого з подружжя, з його нотаріально завіреним підписом.

Таким чином, якщо при передачі спільного майна в заставу банку бракує письмової згоди когось із подружжя, договір застави, який є вторинним стосовно основного договору (наприклад, кредиту), визнається судом недійсним. Основний же договір сили не втрачає.

Законодавство України, зокрема Цивільний кодекс, крім застави передбачає й інші способи забезпечення зобов’язань. Ітиметься про поруку. У разі порушення боржником (наприклад, отримувачем кредиту) договору, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, тобто однаковою мірою. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо іншого не встановлено договором поруки.

Отже, в разі порушення кредитного договору банк може висунути вимоги на свій розсуд або до отримувача кредиту, або ж безпосередньо до поручителя. Слід обмовитися, що, виплативши борг, неустойку, поручитель має право звернутися з регресним позовом до боржника. У зв’язку з чим виникає закономірне запитання: чи потрібна згода другого з подружжя на укладання договору поруки? Чи один із подружжя може потайки, без будь-якого попередження другого поручитися майном (своєю частиною у спільній власності родини)? Доречно буде навести приклад із судової практики.

Позивачка звернулася до суду з позовом, суть якого в тому, що її чоловік уклав договір поруки, відповідно до якого несе солідарну відповідальність перед «Райффайзен Банк Аваль» за кредитними договорами свого друга. Посилаючись на те, що спірний договір було укладено без її згоди, вона просила визнати його недійсним. Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов дружини було задоволено, договір поруки визнано недійсним. Верховний суд України за касаційною скаргою, поданою банком «Райффайзен Банк Аваль», скасував рішення попередніх інстанцій.

Чому ж згода одного з подружжя на укладання договору поруки в забезпеченні кредитного договору не потрібна, на відміну від застави? Згідно зі ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель ручається перед кредитором боржника за виконання ним свого боргу. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою про прийняття перед третьою особою (наприклад банком) на себе зобов’язання поручитися за виконання боржником свого зобов’язання й відповідати за невиконання або неналежне виконання зобов’язання боржником шляхом відшкодування в грошовій формі того, що не було виконано.

Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов’язання (зазвичай грошового), а не угодою про розпоряджання майном, що належить поручителю; договір поруки не створює обов’язків для будь-яких інших осіб, крім сторін договору.

Внаслідок чого суди хибно застосували ст. 65 Сімейного кодексу України, відповідно до якої згода одного з подружжя потрібна в разі розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної власності подружжя.

Доходимо однозначного висновку: згоди другого члена подружжя на укладання договору поруки чинне законодавство, на жаль, не передбачає.