Мобільний громадянин. Без права на анонімність

Упевненою ходою простує Україною стільниковий зв’язок. Ще десь п’ять — шість років тому телефон на поясі був ознакою статку. Потім став прикметою ділової людини, яка цінує свій час та своєчасну інформованість. Тепер для багатьох українців мобільний зв’язок є такою ж звичайною річчю, як і телебачення. Нині послугами операторів стільникового зв’язку користується вже майже половина наших громадян, обидва провідні оператори постійно наголошують на 10 мільйонах абонентів у кожного. Кількість інформації, яку довіряють своїм трубкам їхні мобільні хазяї, постійно зростає, не в останню чергу за рахунок зменшення користування стаціонарними телефонами.

Але збільшення інформаційної ємності мобільних мереж потребує вирішення деяких правових питань.

Автор не веде мову про прослуховування приміщення з допомогою непрацюючого мобільника чи про наведення на абонента мобільного зв’язку радіокерованої ракети. На щастя, це не є наша реальність. Це російська дійсність. Мова про речі більш прості.

При наданні характеристик сучасних стандартів мобільного зв’язку GSM особливо підкреслюється більша захищеність розмов із використанням цифрового кодування, порівняно зі звичайним аналоговим зв’язком. Але, швидше, це є захищеність від низько-технологічних слухачів, тоді як, навпаки, спрощується отримання інформації співробітниками спецслужб, які можуть собі дозволити сучасне устаткування. Чим досить широко користуються заокеанські державні агенти.

Дедалі більшого поширення набуває і передача інформації з використанням текстових повідомлень SMS та фотографічних зображень MMS. Але ці повідомлення не відразу передаються на мобільний телефон — приймач, а певний час зберігаються на сервері компанії — оператора мобільного зв’язку. Доступ до цієї інформації та своєчасне її знищення — цілком на сумлінні зв’язківців.

Стаціонарний телефон, розміщений у вашій квартирі або офісі, може зафіксувати тільки, коли надійшов або був зроблений дзвінок, але не може показати, хто вів розмову. На відміну від нього, мобільний апарат можна вважати річчю індивідуальною. Кожну розмову, як правило, веде безпосередній власник номеру. Крім того, на відміну від стаціонарного термінала, мобільний абонент разом зі своїм телефоном постійно пересувається у межах міста, або країни, або земної кулі. І зацікавлена особа, отримавши інформацію від оператора мобільного зв’язку, може відстежувати ваші подорожі.

Загалом, уся інформація про організацію стільникового зв’язку є, м’яко кажучи, не дуже відкритою, хоч і не містить у собі комерційної таємниці. Спробуйте зайти на сайт будь-якого вітчизняного оператора, — сумніваюся, що ви знайдете там хоч трішки інформації, крім тарифів та прославляння себе любимих. Будь-яку інформацію, яка не стосується конкурентної боротьби, фірми мобільного зв’язку стараються не доносити до користувача.

Але деяка інформація в той чи інший спосіб завжди стане відомою. Наприклад, один зі спеціалістів компанії «Український мобільний зв’язок» (UMC), Микола Павлюк, мусив давати пояснення у судовому засіданні з приводу торішніх подій на ринку Троєщина. З його слів можна зробити такі висновки.

У структурі компанії існує спеціальний підрозділ — відділ безпеки. Головна функція цього підрозділу — надання інформації правоохоронним органам.

Компанія фіксує номер базової станції та конкретної її антени, з якої було виконано з’єднання з вашим мобільним телефоном. У термін «з’єднання» в даному випадку включаються вхідні дзвінки, вихідні дзвінки, відправлені й отримані SMS та MMS повідомлення, дзвінки, при яких абонент «не підняв трубку». Базові станції у межах міста розташовані в середньому на відстані 200 — 1000 метрів. Кожна антена базової станції має такий параметр, як азимут, тобто головний напрямок. На основі даних про з’єднання, за словами представника UMC, можна з точністю до декількох сот метрів визначити місцезнаходження абонента. І таку інформацію у компанії називають суто технічною й конче необхідною для врегулювання питань взаєморозрахунків з іншими операторами зв’язку та абонентами. Правда, як саме ця інформація може впливати на грошову сферу, представник компанії пояснити не зміг.

Можна сказати, що багато наших громадян мають при собі радіомаячки. І хай не вважають власники SIM карток, що їхні мобільники, на відміну від мобілок контрактників, не ідентифікуються з їхньою особою. При бажанні це легко робиться зацікавленими особами з допомогою emei-коду або іншими засобами.

Emei-код — це особистий номер мобільного телефонного апаратf, який складається з 15 цифр. Під час з’єднання він передається на базову антену і разом з абонентським номером забезпечує повну ідентифікацію користувача. Теоретично це мало б використовуватись при пошуку крадених мобілок. Але у цій сфері оператори мобільного зв’язку та правоохоронці не дуже охоче співпрацюють. Викрадення трубок забезпечує новими клієнтами телефонні салони, які належать мобільним операторам. А правоохоронці «чомусь» не помічають того, що більшість малих торговців, окрім карток та старих телефонів, скуповують і перепродують крадені телефони, а перекодуванням крадених телефонів відкрито займаються на радіоринку на Караваєвих Дачах. Це знають усі, крім тих, хто повинен цьому перешкоджати.

Отримати «технічну» інформацію у компанії працівник правоохоронних органів може без звернення по дозвіл у суд, а лише за запитом слідчого або оперативного працівника. Тобто, відіславши SMS будь-якого змісту, наприклад, схожий на рекламний, через відповідний інтернетівський сайт і отримавши інформацію від оператора, зацікавлена особа може з точністю до кількох сот метрів визначити, де нині перебуває об’єкт.

Суд вважає допустимим використовувати таку «технічну» інформацію, як підтвердження факту перебування особи у певний момент у певному місці. При цьому мобільний телефон повністю ідентифікується зі своїм власником.

Працівник UMC наголосив на високій надійності устаткування та програмного забезпечення, якими користуються оператори мобільного зв’язку, і на неможливості будь-яких технічних помилок або збоїв.

«Технічна» інформація мобільного оператора не може бути перевірена в жодний спосіб, бо, хоч минуло вже чимало часу — з огляду на сучасні темпи технічного розвитку, — в Україні жодна державна, наукова або приватна установа не отримала в Міністерстві юстиції дозвіл на проведення експертиз у галузі стільникового зв’язку. Тобто ваш адвокат у разі потреби не зможе клопотати про всебічне вивчення експертами матеріалів, наданих мобільним оператором, а суд, якщо захоче, прийме їх як доведений факт.

На запитання, чи фіксує оператор мобільного зв’язку UMC телефонні розмови, представник компанії чітко, вивіряючи кожне слово, відповів, що «компанія UMC не має обладнання, яке дозволяє UMC фіксацію телефонних розмов». Ці слова кожен може розуміти на власний розсуд.

Ліцензія оператора мобільного зв’язку не конкретизує перелік інформації, яку може збирати та зберігати оператор.

Автор не хоче стверджувати, що все вищенаведене стосується виключно одного оператора, стосовно інших інформації немає.

Ніхто не заперечує необхідності збору даних із допомогою стільникового зв’язку, якщо така інформація може допомогти при розкритті злочину. Але дозвіл на це повинен надавати суд. Ліцензія має чітко визначати, яку інформацію може збирати і впродовж якого часу зберігати оператор мобільного зв’язку. Держава і суспільство повинні контролювати використання цих даних.

Нині ми нібито рухаємося в напрямку надання нашим свободам, зафіксованим у Конституції, справжнього, а не декларативного змісту. Так звані розвинені демократії рухаються у зворотному напрямку. Всі взаємовідносини держави та громадянина будуються на межі того, що держава може дозволити громадянинові, і того, у чому громадянин може поступитися на користь держави. У зв’язку з настанням «епохи розвиненого тероризму» багато громадян європейських країн готові довірити своїм керманичам обмеження своїх прав заради перемоги над екстремізмом. Вони довіряють своїм державам. А ось чи довіряємо ми своїй?