МАТИ ЗАХИЩАЄ ВБИВЦЮ СВОЄЇ ДОЧКИ?

Четвертого травня 2001 року ремонтники мали намір спуститися у колодязь водогінної мережі між будинками №32 і №34 по вул. Гагаріна у Хмельницькому, щоб знайти пошкодження. Підняли люк і завмерли ошелешені: в колодязі побачили останки двох людей. За роботу взялися правоохоронці. Встановити особи загиблих було неважко: майже місяць тому, 9 квітня, щезли 19-річна Оксана Гуревська, учениця ПТУ №10, та 21-річний Микола Муц, працівник фірми «Літмаш».

Убивцю було знайдено, і нещодавно Хмельницький місцевий суд визначив йому міру покарання — 12 років позбавлення волі. Апеляційний суд залишив вирок у силі. Здається, справедливість перемогла. Але Оксанина мати, Емма Миколаївна, впевнена: людина, яку засудили, — не вбивця, справжні вбивці гуляють на волі! І вона не заспокоїться доти, доки на лаву підсудних не сядуть справжні душогуби.

До речі, розвередила материнську рану одна з хмельницьких газет, що спеціалізується на висвітленні криміналу. 14 травня 2001 року у ній з’явилася публікація, в якій читаємо: «Как обычно бывает, пропавшего автоматически зачисляют в покойники. Но в данном случае было немного по-другому. В худшее верить не хотелось. И вот почему. Оксана любила иногда проводить время в обществе сельских парней, поэтому надеялись, что она укатила куда-нибудь на природу, поддавшись внезапному порыву». Тобто Оксану виставили як, м’яко кажучи, легковажну дівчину. Запевняти, що вона нею не була, — те саме що спростовувати плітку з відомого анекдоту: моя справа — попередити тебе, а твоя справа — виправдовуватися.

Ознайомившись із матеріалами, які надала нам Е. Гуревська, ми теж засумнівалися: чи ту людину засадили за грати, яку належить? Та про все по черзі.

16 травня як підозрюваного Хмельницька міська міліція затримала Сергія Тупова. Спочатку він давав показання як свідок, але після розмов із правоохоронцями (з утриманням під вартою) 21 травня написав явку з повинною:

«Я, Тупов Сергій Сергійович, 9.04.01 приблизно о 24 год. вийшов на круг в м. Дунаївці, зупинив «жигуль». У машині були чоловік і жінка молодого віку. По дорозі ми не розмовляли. У Хмельницькому вийшов у районі постаменту танку. Далі пішов у напрямку філармонії. Біля бару «Мрія» зустрів Миколу Муца та Гуревську Оксану. Муц Микола запропонував випити, я погодився. Вирішили, що водку розіп’ємо на вулиці, і ми пішли в школу по вул. Гагаріна. Розпили цю водку. Оксана відійшла в туалет. Тоді Микола запропонував мені піти з ним до нього на врем’янку і з ним переспати, тобто вступити з ним у полові стосунки. Я возмутився і послав його. Почалася драка, ми вже були добре п’яні. Підбігла Оксана. Ми її пихнули, вона, здається, впала задом, у мене був кухонний ніж і тоді я його достав і вдарив ним Миколу. Після того в мене в очах усе потемніло. Скільки раз я вдарив його ножем, я не пам’ятаю. Куди дів трупи, я не пам’ятаю. Включило мене на зупинці зранку. Я зупинив попутній «Фольксваген-гольф». В Дунаївцях… пішов додому, за хатою спалив рубашку… Ніж я взяв дома, але де я його дів, не пам’ятаю. Явка написана власноруч і добровільно, в скоєному розкаююсь». (Тут і далі підкреслення наші. — Авт.)

Те, що сталося, могло не запам’ятатися хіба що недоумку. Але подальші його дії свідчать про те, що вони, на нашу думку, були цілком обдуманими. Якби це тільки був той «убивця».

Уявімо ситуацію. 18-річний хлопець, якому незабаром в армію, зустрівся з друзями. Микола Муц, нещодавній десантник, дебелий і мужній, з дівчиною Оксаною присіли на куртках у дворі школи по вул. Гагаріна «погутарити». Що й ніби робили. Але який висновок? Процитуємо кілька абзаців із обвинувального вироку:

«У процесі бійки з Муцем Тупов кухонним ножем, якого мав при собі, умисно вбив Муца шляхом нанесення шести ударів у різні частини тіла… В цей час повернулася Гуревська О. і намагалася їх розборонити, але Тупов, не маючи наміру її вбивати, відштовхнув. Вона впала та вдарилася головою об тверде покриття грунту і отримала відкриту черепно-мозкову травму, від якої померла».

Переведемо дух. І подумаємо. Малоймовірно, щоб людина, яку штовхнули, навіть сильно, пошкодила собі тім’я. Спрацьовує захисний рефлекс: приймають удар сідниці, спина, а голова інстинктивно піднімається. Висновок же експертизи стверджує:

«Причиною смерті Гуревської явилася відкрита черепно-мозкова травма з переломом основи та склепіння черепа. Виявлено: рана правої тім’яної ділянки довжиною 5 см, в правій тім’яно-скронево-потиличній ділянці 8 дефектів шкіри з нерівними краями, багатоуламковий перелом правої тім’яно-потилично-скроневої ділянки (11 уламків), перелом основи черепа, лінійний перелом верхньої стінки правої очниці… Виявлені тілесні ушкодження могли утворитися від дії тупих твердих предметів або внаслідок падіння та удару об такі… Враховуючи локалізацію пошкоджень голови, можна припустити, що під час отримання ушкоджень Гуревська знаходилася спиною чи правою стороною по відношенню до наносячого удари».

«Втрьох ми пішли вниз по вул. Гагаріна і зайшли на територію школи, де розташувалися з лівої від воріт сторони на грунті. При цьому Муц і Гуревська зняли свої куртки, на які ми сіли. Розпили пляшку горілки. Пили з пластмасового стаканчика, який був у Муца… В процесі боротьби з Миколою вийшло так, що ми сильно штовхнули Гуревську чи то ліктями, чи корпусом. Від поштовху вона впала на землю і більше не піднімалася. Я правою рукою наніс удари Муцу — біля п’яти, точно не пам’ятаю. Муц впав від Оксани на віддалі 2—3 метрів. Я кудись пішов і десь між будинками знайшов, вірніше наткнувся на каналізаційний люк. Де саме знаходиться цей люк, між якими будинками, я точно сказати не можу. Кришку люка відкрив за допомогою ножа, після чого у мене виникла думка перенести трупи Оксани і Миколи і скинути їх в каналізаційний колодязь. Я наткнувся на білизну, яка сушилася на вулиці. Я зірвав з мотузки один чи два підодіяльники, які взяв з собою, щоб на них перенести тіла вбитих. Матерчаті рукавички Оксани засунув у рот Миколі й Оксані, щоб не витікала кров при перенесені. Не знаю, з яких причин я розрізав штани Миколи і Оксани і стягнув їх до колін. Одяг різав, щоб таким чином витерти кров з ножа, в рубашку свою також витирав ніж. Ніж викинув, знаходячись посередині старого кладовища. Руки були в крові, я їх помив у якійсь калюжі і витер до сорочки. Причин, з яких я скоїв вбивство, пояснити не можу, у мене внаслідок образи з боку Муца виник стан, що я вже не контролював себе… Після військкомату недогорілу частину рубашки допалив паяльною лампою».

З висновку експертизи: «Причиною смерті Муца явилися проникаючі ножові поранення грудної клітки та черевної порожнини з ушкодженням правої легені, правого передсердя, правої долі печінки, селезінки, діафрагми… На тілі трупа Муца були виявлені тілесні ушкодження у вигляді перелома основи черепа справа та осколкового перелому правої скроневої кістки, які могли утворитись від дії тупих твердих предметів або при падінні та ударі об такі, не виключається можливість того, що вони утворилися посмертно під час скидання трупа вниз головою у каналізаційний люк… Нанесення усіх цих ушкоджень клинком ножа, фіксованим лише у правій руці підозрюваного, є маловірогідним. Для нанесення всіх цих ушкоджень в передню поверхню тіла Муца підозрюваний мав би перекласти ніж в ліву руку». Ось вам і «зізнавальні показання» С. Тупова, що удари ножем він наносив правою рукою.

І це не єдине «нестикування» в матеріалах досудового слідства, на яке звертає увагу представник Е.М. Гуревської адвокат В’ячеслав Белінський. У своїй судовій промові він, на нашу думку, повністю спростував матеріали досудового слідства.

«Зі мною неодноразово вели розмову працівники міліції про обставини вбивства Муца та Гуревської, — говорив на допиті С. Тупов. — Постійно говорили, що я або сам це зробив, або маю знати, хто їх вбив. У зв’язку з цим психологічним тиском, подумавши сьогодні ніч, я вирішив сам написати явку з повинною і зізнатися, нібито я вбив Муца і Гуревську… Я не закінчив її тому, що не знав деталей вбивства і не знав, як його пояснити». «Чи усвідомлювали ви наслідки явки з повинною, зізнаючись у вбивстві двох осіб?» — «Так, я обмірковував, що мене можуть засудити за вбивство, і прийняти таке рішення було нелегко. Проте я надіявся, що до суду знайдуть настоящого вбивцю і мене не засудять».

Надія С. Тупова на те, що «до суду знайдуть настоящого вбивцю», не справдилася, — зауважує адвокат. — Від нього домоглися «зізнання», і відпала потреба у пошуках справжнього вбивці, адже останнє потребувало професіоналізму та наполегливої праці. Таким чином резонансні вбивства «було розкрито». Залишалося зібрати «докази», які б підтверджували зізнавальні свідчення Тупова.

Чи був узагалі Сергій у Хмельницькому в ніч з 9 на 10 квітня? 20 травня, як свідок, він розповів, що 5 квітня поїхав додому у Дунаївці, де від матері дізнався, що його на 10 квітня викликають у райвійськкомат. 8 квітня з батьками і братом на власних «Жигулях» їздили в Хмельницький на речовий ринок, де придбали одяг. 9 квітня до нього прийшов товариш Артем Івлєв, і вони домовилися взяти напрокат приставку і слухати уночі з 9 на 10 квітня музику. Близько 17-ї години додому приїхав батько разом із товаришем і попросив Сергія відвезти їх до бару «Андре», потім до бару «Оскар» і, нарешті, до бару «Смак». Додому повернулися близько першої—на початку другої години. Віддавши матері ключі від машини, одягнув куртку і пішов до Артема, у якого перебував до 7.45. Дорогою до військкомату Івлєв здав приставку, і вони пішли на медкомісію. Людей ще було мало, тому хлопці пішли додому до Тупова, поснідали й о 10.30 повернулися у військкомат.

А що свідчить Івлєв? Що Тупов прийшов до нього лише вранці. Представник потерпілої ставиться до цього критично. Підстава для цього — розписка на ім’я начальника Центрального відділу міліції: «Я, Івлєв А.В., у присутності чергових медсестер показання працівникам міліції давав добровільно, без будь-якого впливу з їх сторони». Кримінально-процесуальне законодавство не передбачає присутності сторонніх осіб під час допиту повнолітнього, дієздатного, фізично здорового свідка, як не передбачає наявності наведеної вище розписки. Саме собою це незаконно, а тому є підстави вважати, що під час допиту Івлєва щодо нього застосовувалися незаконні дії.

Згодом, під час судового засідання 27 серпня 2002 року, Івлєв заявив, що близько третьої години виходив пити чай, на це пішло хвилин п’ять, і після того до нього прийшов Тупов.

Слідством не встановлено місце вбивства. Допитані свідки засвідчили, що нікого, ніяких криків, звуків бійки того вечора й ночі на території школи не було. Вранці не виявлено ні крові, яка неодмінно мала б бути, ні пляшки і стаканчика, з яких начебто Тупов, Муц і Гуревська пили, ні пакета, що був в Оксани. Не виявлено й предмета, об який могла вдаритися дівчина.

Сторона потерпілої Е.М. Гуревської проаналізувала можливий маршрут Тупова з Дунаєвець до Хмельницького і назад. Розпиття пляшки, вбивство, пошуки люка і підодіяльника, перенесення трупів й аж до спалення вдома сорочки мало минути не менше шести годин. Тупов же з’явився в Івлєва після третьої.

Не підтверджені зізнавальні свідчення С. Тупова про підодіяльники, які він нібито зняв з мотузки і, замотавши у них вбитих, переніс їх до колодязя. Троє свідків, у тому числі й господиня білизни, засвідчили, що підодіяльники зникли близько 23 години 9 квітня, а в цей час Тупов аж ніяк не міг бути у Хмельницькому. Незрозуміло, для чого було загортати трупи в білу тканину, яка вночі «світиться», — щоб привернути до себе увагу? Незрозуміло також, навіщо було розгортати трупи з підодіяльників біля люку колодязя, а потім викидати останні у бак для сміття (до речі, на міському звалищі їх не виявлено).

Багато свідків підтвердили проходження С. Туповим медичної комісії в райвійськкоматі, але жоден із них не помітив перевтоми у Сергія та будь-яких тілесних ушкоджень, не почув від нього запаху перегару чи горілого. Зауважимо, що ці свідки — лікарі, які ретельно обстежували Тупова.

Промовистий протокол очної ставки С. Тупова з батьком. Син: «Сорочку в чорно-сіру клітину я спалив 10.04.01 р. зранку, десь о 7 годині, а коли повернувся з військкомату — допалив паяльною лампою». Батько: «…лампи не працюють… потрібен був бензин». Син: «…лампу взяв з гаража, а ключі від гаража — на кухні». Батько: «…лампа неробоча… рубашки у клітину я в Сергія давно не бачив, в той вечір він був одягнений у нові речі, які ми купили на базарі: спортивні штани сірого кольору, сірі кросівки, довга спортивна кофта, салатова». Син: «… я був одягнений, як каже батько, а потім увечері переодягся в рубашку». Батько: «Сергій в кімнату не заходив і не переодягався, сорочки цієї дома не було… Такого ножа, який описав син, у нас не було, з дому ножі не пропадали». Син: «… сорочку я палив не нашою паяльною лампою, чия вона — не знаю».

А далі у тому ж протоколі прочитаємо абзац, який, певно, і є ключиком до всієї справи:

«Тупов С.С.: Все, що показав батько, — правда, а я дав неправдиві показання. Ці показання я дав під впливом працівників міліції, що застосовували до мене недозволені заходи впливу. Зокрема застосовували електричний струм. Ніякого вбивства я не вчиняв, у Хмельницький 9.04.01 р. не їздив, був у Івлєва Артема всю ніч з 9.04 на 10.04. До мене застосовували недозволені методи фізичного впливу, тобто бив Л., інші працівники міліції, я можу впізнати. Я не заявляв працівникам прокуратури про застосування до мене недозволених заходів впливу, бо боявся їх повторення».

Також С. Тупов заявив, що працівники міліції натякали йому про обставини вбивства. Зокрема один натякав на кількість ударів, нанесених ножем Муцу, інший — про підодіяльники. На пропозицію працівників міліції, шукав на відтворенні люк і знайшов по квітах та цукерках біля нього.

«Під час перегляду відеозапису обстановки і обставин події у судовому засіданні, — говорить сторона потерпілої, — ми мали змогу переконатися, що С. Тупов відтворював обстановку і обставини вчинення інкримінованих йому вбивств з виглядом людини, яка там ніколи не була і нікого не вбивала. Наші сумніви в цій частині підтверджені і в обвинувальному висновку, де записано наступне: «Під час проведення відтворення обстановки та обставин вбивства від 22.05.2001 р. Тупов С.С. не зміг знайти місце, куди заховав трупи потерпілих».

Надалі С. Тупов давав аналогічні свідчення й категорично відмовився від попередніх — зізнавальних. Не вірити С. Тупову, що стосовно нього під час слідства застосовувалися незаконні методи, немає підстав із трьох причин. По-перше, не допускали захисника на побачення з С. Туповим, чим порушувалися його права на захист. По-друге, на це ж вказував і його батько, допитаний у судовому засіданні як свідок: «Сина затримали 15.04.01 року. Мені сказали, що я маю право найняти адвоката через 10 діб». По-третє, згідно зі статтею 112 КПК України, перевірку у таких справах має провадити слідчий прокуратури, однак прокурор перевірку незаконних дій міліції доручив… міліції. Так само керівництву міліції було доручено перевірку заяви Тупова. Відповідь начальника обласного управління карного розшуку була передбачуваною: «В ході проведення перевірки по факту зізнавальних показань Тупова С.С., який скоїв вбивство громадян Гуревської та Муца (ще суду не було, а вирок уже винесено! — Авт.), встановлено, що фізичний та психічний тиск з боку… працівників міліції не застосовувався. Тупов дав показання добровільно… про що свідчать протоколи його допиту та явка з повинною, яка написана ним власноручно».

У справі немає жодних матеріалів «перевірки», а самого Тупова з цього приводу не опитували. Це не відповідає вимогам статей 73 і 74 КПК, згідно з якими, показання підозрюваного (обвинуваченого) підлягають перевірці. Визнання ним своєї вини може бути покладене в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, наявних у справі. Немає таких доказів!

Критично слід ставитися і до тверджень Тупова про те, що багато чого він не пам’ятає, зокрема скільки разів ударив Муца, куди дів трупи, де позбувся ножа. Судово-психіатрична експертиза дійшла висновку, що Тупов не хворіє на психічні захворювання і не хворів, «під час скоєння злочину в стані тимчасового розладу діяльності не перебував, про що свідчать цілеспрямованість, послідовність його дій». Певно, пам’ятати можна те, що насправді відбувалося з тобою, і коли ти не був, припустимо, у Римі, то хоч як напружуй пам’ять, нічого путнього не вийде.

Найстрашніше — це безвихідь. Уявімо: над тобою знущаються. І ніхто не прийде й не захистить (бо батьки, сказали, від тебе відмовилися), та його і не пустять (як було з адвокатом підозрюваного Н. Стьопіною). У Тупова був вибір: або не визнати неправду, яку від нього вимагали видати за правду, і при цьому бути підданим фізичному й психологічному тиску, — або визнати неправду як правду. Давньогрецький поет Публій Сір ще у І столітті до н.е. висловився: «Біль змушує брехати навіть невинних». Гадаю, С.Тупов збрехав.

Це, на думку сторони потерпілої, сталося тому, що слідство, поставивши хибні завдання, щоб швидко розкрити резонансні вбивства, пішло хибним шляхом. Були добуті такі «докази», котрі, як бачимо, не доводять вину С. Тупова у вчиненні вбивств та крадіжці підодіяльників.

Потерпіла Емма Гуревська не обізнана із засадами кримінального права. Але, ознайомившись із матеріалами кримінальної справи, а також як учасниця судових засідань вона дійшла висновку, що вина Сергія Тупова у скоєнні інкримінованих йому злочинів не доведена. Хоч горе матері за втраченою дочкою невимовне, вона не хоче ще однієї невинної жертви у цій нелюдській історії, тому заявляє: «Тупов не причетний до вбивств! Правоохоронці повинні знайти справжніх лиходіїв»