ЛЕОНІД ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ: «ВІДНОСИНИ НАЙКРАЩЕ З’ЯСОВУВАТИ В СУДІ»

Ватутінський райсуд Києва задовольнив позов члена комітету ВР із питань фінансової і банківської діяльності, заслуженого юриста України, почесного президента «Правекс-банку» Леоніда Черновецького до Нацбанку України й визнав недійсною постанову НБУ № 587, яка зобов’язувала комерційні банки повідомляти в податкові органи дані про рух коштів на рахунках фізичних осіб, надавати інформацію про перерахування юридичними особами коштів за кордон, на ЛОРО-рахунки, а також про видачу готівки, крім зарплати.

Кореспонденти розмовляють з Леонідом Черновецьким.

— Леоніде Михайловичу, що змусило вас оскаржувати в суді постанову Нацбанку інформувати податкове відомство про вклади громадян?

— Сьогодні в українському законодавстві дуже багато правових актів, які нечітко сформульовані, суперечать одне одному, відтак контролюючі органи трактують їх на власний розсуд. А це небезпечно для суб’єктів підприємницької діяльності.

Я нічого не маю проти Національного банку України чи податкової адміністрації. Йдеться лише про те, що, як ми вважаємо, згадану постанову Нацбанк ухвалив із перевищенням своїх повноважень. Це — з погляду правового. А з погляду економіки? Гадаю, чим менше буде встановлено різних адміністративних перепон для комерційних структур у країні, яка розвивається, у країні перехідного періоду, тим швидше відбуватиметься розвиток.

Тобто це ніби питання ідеології «Правекс-банку». Ми прагнемо, займаючись питаннями правозастосовної діяльності, з’ясовувати наші відносини з конкретними органами (зокрема й перевіряючими) лише через суд. Це єдино правильний демократичний прийом. Іншим шляхом ми просто не зможемо дійти згоди.

Крім того, дуже важливо збагатити практикою суди, навчити їх правильно застосовувати чинні закони та сміливіше висловлюватися з багатьох остаточно неврегульованих питань. Від того, як діятимуть суди, вирішуючи конкретні правозастосовні питання в спірних ситуаціях, і залежатиме розв’язання дуже важливого питання для правової системи України в цілому. Мабуть, через такі рішення ми зможемо прийти до частково прецедентного права. В інших країнах відомі випадки, коли навіть на рівні районних судів приймалися рішення, які кардинально змінювали правову систему держави в цілому.

Ось чому ми розпочали цей спір. Ну, а інформацію про своїх клієнтів на такі запити ми й раніше не давали — вважали, що це незаконно.

— І до вас не застосовували за це відповідних санкцій?

— Чому ж? Ми навіть самі ініціюємо застосування до себе «малих» санкцій, аби потім одержати рішення суду з неврегульованої проблеми. Це нормально, коли ми з’ясовуємо відносини в суді. Досі нам вдавалося вести цей процес так, щоб не переходити на особистості. І взагалі, я вважаю поганим тоном «шпетити» якого-небудь начальника в пресі. Адже проблема не в ньому, а в системі відносин між перевіряючими й комерційними структурами, яку треба змінювати через суди на користь демократичної і ринкової економіки.

— Тепер, після того, як ви знайшли підтримку в суді, діятимете сміливіше? Може, розпочнете вже не переконувати, а просто вимагати?

— «Правекс-банк» одержує понад 200 запитів різноманітних контролюючих органів щотижня, зокрема й безліч різноманітних адміністративних стягнень, рішень тощо. Це стосується і самого банку, і його клієнтів. І з усіх цих запитів, якщо вони нам здаються некоректними, такими, що суперечать банківській етиці, ми втрясаємо питання лише через суд. Ми не розраховуємо на те, що вищі органи допоможуть нам ці проблеми розв’язати. Адже в багатьох таких органах просто немає жодної правозастосовної ідеології. Їм потрібна допомога у вигляді рішень судів.

— Ви звернулися до Ватутінського суду. А чи мав право районний суд визнавати недійсною постанову НБУ? Може, це в компетенції арбітражного суду?

— На превеликий жаль, багато рішень судових органів політизовані. Як юридична особа «Правекс-банк» повинен був діяти через арбітраж. Спочатку ми так і зробили. Всі арбітражні інстанції пройшли. І Вищий арбітражний суд на найвищому рівні нам відмовив, однозначно визнавши цю постанову правильною. Позаяк я був абсолютно впевнений у своїй правоті, то використав такий прийом: поклав у своєму банку невелику суму на депозит і звернувся до суду як приватна особа. Як приватна особа я мав право звернутися до цивільного суду. І мені вдалося переконати цивільний суд винести законне рішення та спростувати рішення Вищого арбітражного суду. Ось така цікава колізія.

— Яку ви передбачаєте подальшу реакцію сторін на таке рішення суду? Очевидно, той-таки арбітражний суд може з ним не погодитися — все-таки честь мундира...

— Нічого нового арбітражний суд уже не скаже. Він висловив свою думку, і тепер ця проблема перебуває в юрисдикції цивільних судів.

— Як уже заявили з цього приводу деякі інформагентства, НБУ також не згоден із тим, що його рішення скасовує цивільний суд районного рівня.

— Гадаю, ця інформація неправдива. Національний банк України, як і будь-який інший державний орган, мусить, напевно, займатися й політикою. Цілком імовірно, що думка про те, як тут має поводитися Нацбанк, формувалася поза стінами цієї шанованої установи. Гадаю, Національний банк сам не хоче зв’язуватися з жодними органами. І йому буде набагато легше, якщо згадану проблему розв’яже саме суд. Мені здається, що в цьому випадку ми спробували допомогти Нацбанку. На мою думку, багато його керівників схвально ставляться до нашої ініціативи, хоча я особисто ні з ким з них на цю тему не говорив. Я не хочу вірити і в те, що всі керівники контролюючих органів вважають, що з банківською таємницею можна чинити як завгодно і влаштовувати з банку прохідний двір. Банк, його практика, його ідеологія — це установа, завжди огорнута таємницею. Вона — один з китів, на яких стоїть кожна банківська установа. Якщо в банку немає таємниці, то в ньому не буде і вкладів. І, ясна річ, якщо в українських банках немає вкладів, то й українська економіка не буде інвестована. Ось чому я вважаю, що у Ватутінському суді ми вирішили дуже важливу справу.

— Чи не вважаєте ви, що це нещасливе рішення НБУ свого часу ухвалили члени правління банку під чиїмось тиском?

— Я не виключаю такого варіанту розвитку подій, але, чесно кажучи, мені про це нічого не відомо.

Інтерв’ю підготували
Вадим ПЕТРАСЮК, Костянтин РЕМІЗОВСЬКИЙ

P. S. Національний банк України скасував свою постанову № 587 від 14 грудня 1999 року, визнавши, що вона виконанню не підлягає, позаяк суперечить Закону України «Про банки і банківську діяльність». Про це в офіційному листі повідомив заступник голови правління НБУ Павло Сеніщ.