Квітка життя як яблуко розбрату

Головний герой історії — хлопчик Миколка, якому виповнилося два роки і 11 місяців. Історія розпочалася влітку 2002 року, коли Михайло (16 років) і Юлія (18 років) познайомилися в Гідропарку. Михайло — зі звичайної сім’ї середнього статку, Юлія — сирота. Молоді люди почали зустрічатися, і через якийсь час мама Михайла дозволила їм жити у них удома.

У травні 2003 року у Юлії і Михайла народився хлопчик Миколка. Молоді батьки вирішили не розписуватися з фінансових міркувань: Юлія як мати-одиначка отримуватиме більше грошей на дитину.

Через рік Михайло і Юлія потрапляють під слідство (статті 185,187 Кримінального кодексу України — крадіжка, розбій). Михайла засуджено на чотири роки, Юлії дають п’ять років умовно.

Свекруха, Надія Тимофіївна, за те, щоб онук і його мама жили з нею. Юлія теж не проти. Після слідства молода мама приділяє дедалі більше часу друзям і розвагам і дедалі менше — сину. Свекруха не в захваті від цього, про що прямо заявляє своїй неофіційній невістці. Після скандалу Юлія забирає Миколку і переїжджає (у неї є квартира в Оболонському районі, у якій прописана також її сестра).

Через тиждень рано-вранці двірник знаходить малюка біля під’їзду, де живе мама Михайла, брудного і голодного, природно, приводить його до бабусі, котра негайно викликає «швидку». З цього моменту минає рік і вісім місяців. За Миколкою доглядає бабуся, а також старша сестра Михайла та її чоловік. Мама за цей час приходить провідати сина усього двічі. Гроші, які держава виплачує їй на дитину, залишаються в неї.

Миколка росте, ходить у дитячий садок, пустує і хворіє — як кожна нормальна дитина. Оскільки мати не приділяє сину уваги, бабуся, порадившись із старшою донькою, вирішує, що від Юлії користі мало і, мабуть, варто оформити опікунство над онуком.

Інтрига починається вже безпосередньо у суді. У бабусі є докази того, що мати не цікавиться своєю дитиною, не забезпечує і не провідує її. Є свідчення, починаючи від двірника, котрий знайшов Колю на подвір’ї, і закінчуючи документами з відділу опіки і піклування Оболонського району про те, що дитина живе в бабусі у хороших умовах, а мама ним не займається.

Виступаючи на суді, Юлія не приховує, що сином не цікавиться, а гроші, які одержує за нього, витрачає на себе: «Мені теж треба на щось жити». Крім того, не цікавить її і батько дитини — Михайло, живе вона з іншим хлопцем і, можливо, вийде за нього заміж. Син поки що не входить у її плани.

Суд не позбавив Юлію батьківських прав, не встановив опіку бабусі, а відправив обох в опікунські служби Оболонського і Дніпровського районів, щоб самі домовилися, хто буде опікуном.

За цей час Юлія відвідує свою дитину лише раз — під Новий 2006 рік. Але після Нового року вона подає до суду Дніпровського району, де живе Надія Тимофіївна, мовляв, бабуся створює загрозу життя дитині, і її потрібно негайно відібрати в неї і передати матері. Суд триває майже два місяці. Знову подані всі докази того, що бабуся і тітка виховують Миколку належним чином, дитина здорова, товариська, ходить у садочок і виглядає не гірше інших дітей. Це підтверджують вихователі Колі, сусіди бабусі, і знову ж — опікунська служба Оболонського і Дніпровського районів.

Суд виніс рішення на початку березня нинішнього року: бабуся не становить загрози життю дитини, але її потрібно передати матері. Надія Тимофіївна і її донька були шоковані рішенням. Адвокат Юлії після суду заявив щиро: «Хоч би що вона робила, суд у нашій країні на боці матері».

Коли вихователька в дитячому садку сказала Миколці, що, можливо, забирати його прийде мама Юлія, у дитини почалася істерика. Терміново приїхала з роботи бабуся, викликали «швидку», яка відвезла Миколку в лікарню, де він знаходиться і нині.

Тітка Миколки, Валентина, розповіла, що вони подали заяву в апеляційний суд і чекають розгляду, сподіваючись, що суд першої інстанції не даватиме добро насильно відбирати малюка, котрий, до того ж, лежить у лікарні, у бабусі й тітки. Рішення суду її здивувало: Юлія не надала довідок з місця роботи, суд не цікавився, де вона на цей час мешкає (точно відомо, що не за місцем прописки), де житиме Миколка, на що вона утримуватиме дитину, із ким, крім неї, хлопчик житиме.

Через тиждень після закінчення суду, у середині березня, Валентині подзвонила вихователька Миколки з дитячого садка і розповіла, що приходила мама Юлія з двома невідомими молодими людьми. Спочатку вона зажадала показати їй сина. Вихователька сказала, що його немає, тоді Юлія вимагала показати його фото. Коли їй відмовили й у цьому, мама улаштувала скандал. Завідуюча дитсадком пояснила Юлії, що та не має права ні вимагати показати їй дитину, ні вимагати її фото, і вигнала маму з товаришами.

«Ми часто спілкуємося з опікунською радою Оболонського району, там знають Юлію і нашу історію і співчувають нам. Але чесно кажуть: ми не будемо постійно стежити за Юлією і за тим, як вона виховує Миколку, хіба що раз на місяць. Але ви самі розумієте — за місяць може трапитися будь-що», — каже Валентина.

Вона і Надія Тимофіївна подали заяву в прокуратуру Оболонського району з проханням перевірити квартиру, де прописана Юлія, а також умови мешкання і так далі. Після того, як вони сповістили про це Юлію, та почала провідувати дитину в лікарні, приносити їй іграшки, купувати ліки — Миколка знаходився в одному з відділень НДІ педіатрії, акушерства і гінекології України.

Поки що всі учасники історії мають пройти ще один суд — з визнання Михайлом батьківства Миколки (нагадаємо, що Юлія зареєстрована як мати-одиначка). Перше засідання в Оболонському райсуді було призначено на 20 квітня, проте Юлія на нього не з’явилася — каже, що не одержувала повістки, яку надсилали їй за місцем проживання. З’ясувалося, що вона давно не живе в квартирі, де вони прописані з Миколкою, а переїхала до свого нового молодого чоловіка.

Юлія обіцяла прийти на наступне засідання. Якщо ж вона не з’явиться і втретє, то відповідно до законодавства суд прийме рішення без неї.

Визнання батьківства дасть можливість бабусі і тітці Миколки згодом виступати в суді у ролі зацікавлених, а не третіх осіб, і якщо знову виникне питання про опікунство хлопчика, то прав у них буде вже більше.

Бабуся і тітка хлопчика сумніваються в благих намірах Юлії, з огляду на всі минулі події і суди. Їм незрозуміло одне — чому український закон у подібних ситуаціях стає на бік матері, а не захищає дитину. Їхній юрист теж не може пояснити цього.