Майже три роки кримський підприємець марно
домагається справедливості: винна система чи люди?
Дивну, на перший погляд, історію відбито в кількох томах кримінальної справи №502, порушеної податковою міліцією Сімферополя 30 червня 1999 року. Після кількох місяців позовів і скарг, після десятимісячного перебування обвинувачуваної в СІЗО Сімферополя справу підприємниці Галини Потапенко було просто закрито, але не через відсутність складу злочину, а в зв’язку з декриміналізацією обвинувальних статей у новому Кримінальному кодексі. Галині Потапенко радіти б, що вдалося так легко відбутися. Але вона не заспокоюється — подає скаргу до Апеляційного суду Криму з проханням... скасувати це рішення, аби мати змогу довести, що вона не винна. І суд іде їй назустріч — скасовує попереднє рішення, тим паче що, як виявилося, декриміналізація торкнулася лише однієї з трьох статей КК, інкримінованих їй. І навіть цей штрих — поспішність, з якою підведено під декриміналізацію обвинувачення за статтями, яких вона не стосується, свідчить про те, що «розслідувачі» чомусь поспішали цю справу закрити й забути. Чому ж? Ось у цьому ми й спробуємо розібратися. Автор і редакція аж ніяк не беруть на себе місію розставити в цій справі всі крапки над «і», так само як не робитимуть правових висновків із цієї історії. Ми також не ставимо за мету знайти остаточну істину, тож не завжди називатимемо конкретні прізвища винних (багато хто з них звільнився або перейшов на іншу роботу). Ми просто викладемо факти в їхній послідовності.
Галина Потапенко за місцевими масштабами великий підприємець. Вона створила МП «Галина», що закуповувало в оптовиків і виробників великі партії товару, переважно продовольства та спиртних напоїв, і постачало їх місцевим оптовим торговельним організаціям. Галина Потапенко, за її словами, намагалася ладити із законом — акуратно вела документацію, сплачувала всі податки та збори. Підтверджує це планова перевірка фінансово-економічної діяльності МП «Галина», проведена податковою міліцією Сімферополя в липні 1998 року (акт №169/26-2). Тоді не було виявлено приховування ні ПДВ, ні податку на прибуток за попередній період. Навпаки — виявилося, що самому МП «Галина» багато фірм заборгували за поставлений товар, і Галина Потапенко вже відчувала труднощі з поверненням цих грошей. Загалом виходило, що фірми «Гаюр», «Орхідея», «Базис», «Торговельний дім «ІВ», «Сокіл» разом заборгували «Галині» 430 тисяч гривень, що за курсом того часу становило ще більшу суму, ніж тепер. І, певне, сам чорт смикнув Галину Потапенко за язик, коли вона сказала податковому інспекторові, що якби їй повернули ці гроші, то вона перерахувала б у бюджет податків на понад 86 тисяч гривень, що для лікарів і вчителів, котрі не одержували тоді зарплату, було б великою підмогою. Інспектор відповів, що в нього немає підстав вимагати від фірм-боржників повернення грошей МП «Галина», адже в нього немає заборгованості перед бюджетом. А якби вона була, і не менше як на 2500 гривень, отоді податкова допомогла б у поверненні боргів від дебіторів. Такий вихід не здавався Галині Потапенко неприйнятним — тепер вона дуже кається! — а податкове відомство як державна організація тоді ще не втратило в неї довіри. Вона погодилася, визнала цей шлях швидшим, ніж звернення в арбітражний суд, і вдвох з інспектором вони складають фіктивний розділ в акті №169/26-2 від 13 липня 1998 року про те, що МП «Галина» нібито має наднормативні залишки готівки в касі (хоча магазин її на той час було закрито). За це слід було накладати штраф, і податковий інспектор вибудував таку версію: нібито для того, щоб його сплатити, «Галині» потрібно було повернути її борги. Тут, звісно, немає логіки, — бо якщо є готівка, то чому не можна сплатити штраф? — проте примітивність версії тоді нікого не збентежила...
Однак справа повернулася несподіваним боком — податкова з допомогою в поверненні боргів не поспішала. Час минав, а фальсифікований колись акт №169/26-2 (хоча його до кримінальної справи так і не долучено) всі почали сприймати як справжній — від неї зажадали сплатити заборгованість на фіктивну суму, вказану в акті, почала зростати пеня, запрацювали всі передбачені законом санкції до податкових боржників. Паралельно фірми-дебітори почали погрожувати Галині Потапенко розправою. Пояснили, що їй уже ніхто нічого не винен...
У квітні 1999 року Галина Потапенко звертається в податкову міліцію з проханням відкликати фіктивний акт і скасувати рішення щодо нього про стягнення боргу. Ясна річ, акт не відкликали, рішення не скасували, але в особі податкового інспектора, із котрим вона затіяла цю справу, Галина Потапенко набула сильного недруга. Таким чином, проти неї виступили єдиним фронтом її дебітори і податкове відомство. Перші реалізували її товар, але не повертали його вартість і користувалися її грішми (а кредити тоді давали в банках до 67 відсотків річних!), друге — пустило в хід увесь механізм стягнення фіктивної заборгованості, хоча Галина Потапенко, як тільки могла, документально й фактично доводила, що в неї був не борг, а навпаки — вона мала податковий кредит...
2 червня 1999 року на МП «Галина» проводять фінансову перевірку, маючи на руках накладні (як стверджує Потапенко, фальсифіковані) фірм-дебіторів. На світ з’явився акт №240, у якому «Галину» обвинувачували в багатьох інших гріхах. 30 червня 1999 року порушується кримінальна справа №502 про приховування податку на ПДВ і податку на прибуток за ст.148 ч.2 КК України. 20 липня 1999 року в неї було вилучено всі бухгалтерські документи. Зроблено це було з грубими порушеннями статей 78, 82, 83, 85, 127,186, 188 КПК України. Три місяці (!) коробка з документами — опечатана, але не описана — лежала без руху. Згодом коробку відкриють для описування, але аж ніяк не в присутності її власниці. Починаючи з 7 вересня схвильована Галина Потапенко пише скарги з викладом суті своєї справи, цифровими викладеннями щодо податків і доказами заборгованості інших фірм. 7 вересня із цього питання вона звертається в прокуратуру Сімферополя. Це прискорює події. Протягом усього цього часу Галина Потапенко добровільно приходить у податкову міліцію та просить, щоб її, нарешті, допитали. 8 вересня 1999 року податкова міліція проводить повторну перевірку і знову без участі самої Потапенко. 11 листопада 1999 року вона знайомиться з актом і виявляє, що новим перевіряючим не передано її основні бухгалтерські документи, вилучені при обшуку 20 липня — головна книга, касова книга, книга придбання товарів, книга реалізації товарів, відомість обороту МП. Згодом вони просто зникають і далі значаться як «втрачені в податковій інспекції». Як таке могло статися і хто відповідає за збереження вилучених при обшуках документів у податковій? 4 жовтня 1999 року, нарешті, відбулися перші допити. Багатосторінкові докази фіктивності акта перевірки, певне, подіяли, і 16 листопада 1999 року начальник податкової міліції Сімферополя, а 26 листопада — начальник податкової міліції Криму скасовують акт первинної перевірки №240 від 2 червня 1999 року, що послужив підставою для порушення справи, але саму справу не закривають...
Тепер у справу вступає акт повторної перевірки №500/26-2 від 11 листопада. Вже при його складанні ревізор податкової міліції Н.Архипенко пише, що первинні документи МП «Галина» «вилучено при обшуку та втрачено в податковій інспекції», що «акт складено за документами, які не мають юридичної сили й доказовості». Проте все це анітрішки не зменшило «юридичної сили й доказовості» самого акта №500/26-2, на якому й побудовано всю справу. З його тексту випливає, що МП «Галина» приховування податку на прибуток 6033 грн., плюс штрафні санкції, плюс пеня й разом — 12638 гривень, не мало, тож уся ця сума відпадає. Але... її переносять на ПДВ. У податкові зобов’язання включають навіть той товар, який МП не отримувало: угоди, що надають йому право на податковий кредит, в акті не беруться до уваги, при цьому посилаються на указ Президента від жовтня 1998 року, хоча йдеться про угоди за 1997 рік. У податкові зобов’язання МП включають навіть накладні, угоди за якими не відбулися, на яких немає печатки й підпису, до яких не долучено доручення. В акт потрапить одна й та сама угода двічі — спочатку за фактом поставки товару, потім за фактом його оплати. Накладні написано вочевидь не почерком Галини Потапенко, але експертизу почерку не проводять. Її заперечення до справи долучаються, але докази не враховуються. Приміром, із накладної №7, написаної вочевидь не її рукою, випливає, що 2 січня 1998 року вона поставила велику партію товару, хоча в МП було оголошено вихідні й сама Потапенко перебувала за межами Криму. За видатковим ордером №29 фірми «Гаюр» і прибутковим ордером №215 (тут навіть нумерація нереальна) МП «Галина» без підпису, виписаним чужою рукою, виходило, що директор фірми-дебітора «Гаюр» одержав у своїй касі, нібито для неї, 9552 гривні, і відразу віддав їй у руки (та якби це було так, — стверджує Галина Потапенко, — то що заважало бухгалтерії та касі «Гаюра» виписати ордер безпосередньо на неї і видати гроші їй просто з каси, а не через директора?), хоча при цьому не взяв від неї доручення, не зобов’язав навіть розписатися про одержання грошей на таку велику суму. У справі несподівано з’явилися документи, написані не її рукою, без її підпису, датовані днями, коли вона була за межами Криму, але з її печаткою, вилученою під час обшуку. Також з’явилися явно фальсифіковані документи: приміром, лист від 15 січня 1998 року, де її просять надати декларацію за... IV квартал 1998 року...
Галина Потапенко домоглася проведення судово-бухгалтерської експертизи наявних документів, але й це не допомогло. В акті судово-бухгалтерської експертизи було відбито її неіснуючу заборгованість перед бюджетом, але знову не було вказано дебіторську заборгованість фірм-партнерів. «Експерт» не проводить ніяких перевірок і у свій висновок лише переписує, місцями слово в слово, акт №500, причому припускається математичних і фактичних помилок (пише, що одній із фірм реалізовувалася «водка», хоча вона просто неправильно прочитала в накладній слово «вёдра»)...
Нарешті, 23 грудня 1999 року Галину Потапенко, коли вона відмовилася підписати такий акт «судово-бухгалтерської експертизи», заарештовують і поміщають у СІЗО, хоча вона не переховувалася, а навпаки — сама напрошувалася на допити й у численних скаргах до податкової міліції, до прокуратури намагалася встановити істину щодо своєї справи. 26 грудня 1999 року «швидка допомога» доставляє її в лікарню з діагнозом «гіпертонічний криз». Але 27 грудня 1999 року, незважаючи на ще поганий стан здоров’я, її знову саджають у СІЗО. 13 січня 2000 року арбітражний суд оголошує МП «Галина» банкрутом, ліквідує його і виключає з держреєстру юридичних осіб України, хоча власниця перебуває в СІЗО, а ліквідаційний баланс подано в суд самою податковою. 21 січня 2000 року до обвинувачення про несплату податків слідство додає обвинувачення за статтями 172 (халатність) і 167 (підробка документів), хоча доведених документальних підстав для цього немає. 17 квітня 2000 року її справу розглядає Центральний суд Сімферополя. Але попри те, що слідству довести її вину не вдається, суд, замість того, щоб винести виправдувальний вирок, спрямовує справу на дорозслідування, а запобіжний захід для жінки не змінює — її знову саджають у СІЗО, оскільки зі справи зникають документи про її хворобу.
Повторно суд призначають на 31 липня 2000 року, проте з незрозумілих для неї причин відкладають до 21 серпня. Але й того дня його перенесли на 22 вересня 2000 року через відсутність адвоката. 15 вересня в СІЗО їй відмовляють у побаченні з батьком і матір’ю, інвалідами 1 та 2 групи. І ось на суді 19 жовтня 2000 року слідство знову не може довести вини Галини Потапенко, тож суд знову спрямовує справу на дорозслідування. Підсудну й цього разу не виправдовують, хоча в самому рішенні суду зазначено, що мають місце «порушення норм КПК, неправильність проведення попереднього слідства й порушення права обвинувачуваної на захист». Тільки тепер її випускають під розписку про невиїзд...
А невдовзі суд і саму справу закриває відповідно до ст.6 ч.2 КПК України, але не тому, що в діях Галини Потапенко немає складу злочину, а пославшись на те, що в новому Кримінальному кодексі статті 148 ч.2, 172 ч.2, 167 нібито декриміналізовано. Яке щастя — припинено несправедливо порушену кримінальну справу, правда торжествує, Галина Потапенко може продовжувати займатися своєю справою! Але такий поворот не влаштовує саму Потапенко. По-перше, її не виправдано. По-друге, займатися своєю справою також не може, оскільки документацію знищено, МП ліквідовано, особисте майно заарештовано, товар і кошти також. Крім того, Галина Потапенко стверджує, що під час її перебування в СІЗО в її квартирі було проведено кілька чи то обшуків, чи то пограбувань, із сейфа зникла досить дорога родинна коштовність, раритет, який не може бути не впізнаним на світовому ринку коштовностей через його особливу унікальність, отже, його могли продати лише на чорному ринку або зробити об’єктом контрабанди. Хто його викрав? Куди його поділи? Як його знайти?
Галина Потапенко у своїй касаційній скарзі до Верховного суду України просить провести судове слідство за матеріалами кримінальної справи у відкритому судовому засіданні, встановити або її провину, або її невинність і винести, нарешті, справедливий вирок, адже слідство втретє (!) не може довести її вину, хоча й уперто шукає...