Як нам правильно покарати Росію

В умовах повномасштабної агресії ми намагаємося скористатися всіма можливими методами впливу задля посилення України. І, зрештою, відстоювання своїх незалежності та суверенітету. В цьому контексті часто лунають заяви, що РФ треба визнати державою-терористом або державою-спонсором тероризму. Що це означає та які юридичні й економічні наслідки передбачає?

Держава-терорист — суто політичний термін, якого немає в міжнародному праві. Тому те, що Верховна Рада України і Сейм Литви визнали Росію державою-терористом, — це політична, а не юридична позиція. Мета якої — підкреслити тяжкість злочинів, вчинених російською армією на території України.

Де-факто правильна позиція призводить до термінологічної плутанини. У свідомості людей формується думка, що збройні сили РФ вчиняють в Україні терористичні акти. Однак це не так.

Труднощі виникають тому, що поняття тероризму досить розмите. Навіть у межах ООН немає одностайності. Найчастіше Генасамблея ООН у своїх офіційних заявах на тему тероризму вживає це поняття у значенні злочинних актів, спрямованих на створення обстановки терору серед широкого загалу групами осіб або окремими особами в політичних цілях, що за жодних умов не можуть бути виправдані, хоч би якими були їх мотиви (політичного, філософського, ідеологічного, расового, етнічного, релігійного чи будь-якого іншого характеру).

Зазвичай терористичні акти характеризуються тим, що завжди передбачають насильство або загрозу насильства; мають елемент залякування; спрямовані на чинення значного тиску на психіку; є діяльністю не держав, а збройних угруповань; зачіпають цивільних громадян. Ще однією важливою особливістю є те, що терористичні акти зазвичай чинять у невоєнний період.

Власне тому багато критики лунало на адресу терміна «антитерористична операція». Бо ж він не відповідав реаліям, коли фактична агресія Росії розпочалася з дестабілізації та спроби захопити території Півдня і Сходу України, анексувати Крим та окупувати частини Донецької й Луганської областей. Саме цей процес примусив українську правову практику зіштовхнутися зі злочинами нового типу. Насильницьке переміщення осіб, віроломні вбивства, використання цивільних як «живих щитів». Примушування до служби у збройних силах країни-окупанта і мілітаризація дітей. Невибіркові обстріли цивільної інфраструктури та використання заборонених засобів ведення війни, катування. Примус до праці і руйнування культурних цінностей. Раніше більшість цих злочинів кваліфікувалася переважно як злочини мирного часу: теракти, створення терористичної групи чи терористичної організації, а також фінансування тероризму (ст.258; Ст. 258^-3 Ст. 258^-5 Кримінального кодексу України). Методика почала змінюватись у 2019 році.

Насправді ж те, що відбувається в Україні з 2014 року, — переважно міжнародні злочини: насамперед воєнні злочини та злочини проти людяності, що стали можливими внаслідок російської агресії. І кваліфікувати їх потрібно саме так, адже це відповідає міжнародним нормам і враховує, що злочини скоюються в умовах збройного конфлікту між Україною й Росією.

В Україні систематизація та розслідування проваджень за єдиними стандартами як воєнних злочинів і злочинів проти людяності розпочалася з 2019 року — з моменту створення в межах Генпрокуратури Департаменту нагляду за розслідуванням злочинів, скоєних в умовах збройного конфлікту. І важливо, щоб цих стандартів неухильно дотримувалися й надалі. Особливо зараз, коли в умовах повномасштабної російської агресії кількість міжнародних злочинів, скоєних на території України, значно зросла. Українська правоохоронна система й жоден окремий інститут не здатні впоратися з розслідуванням такої кількості злочинів, а стандартизація та дотримання міжнародних норм полегшать співпрацю з міжнародними юрисдикціями.

«Держава-спонсор тероризму», на відміну від «держава-терорист», — це юридичний термін. Однак існує він тільки у США. По суті — це держави, котрі, за інформацією Держдепу, підтримують акти міжнародного тероризму. Наразі в цьому списку такі держави як Сирія, Іран, КНДР, Судан. Ентоні Блінкен повідомив, що розглядається можливість включення до цього списку й Росії. А 3 травня Верховна Рада України прийняла постанову про звернення до Конгресу США щодо визнання Росії державою-спонсором тероризму. До речі, це вже не перша спроба включити Росію до списку держав-спонсорів тероризму. Така можливість обговорюється ще з 2018 року, після отруєння колишнього співробітника російської військової розвідки Сергія Скрипаля та його доньки Юлії. Наразі ж у США є двопартійна підтримка відповідних дій: сенатор-демократ Річард Блюменталь і сенатор-республіканець Ліндсі Грем подали резолюцію, яка закликає главу Держдепу визнати Росію державою-спонсором тероризму.

Якщо Росію визнають державою-спонсором тероризму — це фактично означатиме посилення санкцій: фінансові обмеження, заборону продажу оборонної продукції, контроль за експортом товарів подвійного призначення і т.д.

Звісно, Україна має користуватися всіма можливими міжнародно-політичними інструментами для посилення наших позицій і тиску на країну-агресора. Однак при цьому важливо бачити кінцеву мету та розуміти, яким шляхом до неї можна прийти. Наша мета — не лише відстояти Україну, а й покарати винних. І тут варто розуміти, що судити злочинців будуть не за тероризм, а за міжнародні злочини.