ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ДОРОГИ

У липні цього року Господарський суд Тернопільської області прийняв суворе рішення: стягнути з Чортківської міської ради на користь ШБУ-60 (м.Чернівці) 288 тисяч 856 гривень. З якої причини так потішила судова інстанція чортківську мерію? Виявляється, потрібно заплатити за «монтажні роботи по облаштуванню асфальтобетонного покриття та частковій заміні бордюрів по вулиці Незалежності», словом, за ремонт однієї з центральних доріг у райцентрі. Але ж усі жителі міста і району знали, що ремонт проводився за рахунок коштів кандидата у народні депутати, молодого київського банкіра Ростислава Шиллера, який балотувався по Чортківському виборчому окрузі на довиборах до Верховної Ради у травні—червні 2000 року замість вибулого депутата Івана Драча і переміг. Наївними були виборці! Є контракт між чернівецьким шляхо-будівельним управлінням № 60 і Чортківською міською радою, датований 12 червня 2000 року, за яким ремонтні роботи зобов’язується оплатити місто! Під угодою стоїть підпис тодішнього міського голови Володимира Павлишина. І тому платіть, шановні, жертвуйте двомісячним бюджетом міста!

Як народився «вбивчий» контракт

Відновлення дороги у Чорткові по вулиці Незалежності було справді необхідним, бо вона — одна з центральних у місті. Капітального ремонту не знала вже понад десять років і стала розбитою «гоголівською» дорогою. У міському бюджеті завжди бракувало коштів на її ремонт. А тут — виборча кампанія, і шляховики-будівельники з міста Чернівців за наполяганням кандидата у народні депутати Шиллера починають ремонтувати дорогу. У міському бюджеті-2000 коштів для цього передбачено не було. Окрім того, тоді вже вступив у дію Закон «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», який зобов’язував усі роботи вартістю понад 10 тисяч гривень, що фінансуються з бюджету, проводити за результатами тендеру. Має бути визначено переможця, який би запропонував кращі умови і оновив дорогу дешевше. Цілком законно чортківська мерія забороняє самовільний ремонт, виставляє міліцейські пости. Але дуже скоро, не витримавши протестів громадськості («гвалт, шкодять благодійництву!»), міська влада відступає. «Дорогу життя» таки відремонтували. Міська рада приймає роботи, і тодішній заступник міського голови Роман Шевчук підписує акти передачі-приймання. Колишній міський чиновник мотивував це тим, що він «за посадовими обов’язками був головою комісії з приймання виконаних робіт і настоював на тому, щоб прийняти лише їх обсяги, а не підписувати їх вартість. Але вчинив навпаки, бо побачив, що тодішній міський голова Володимир Павлишин на кожній сторінці зазначав: «Міська рада оплачувати вартість ремонту не буде», поставивши свій підпис з печаткою. Проте, за висновками спеціалістів Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю в області, Чортківська міська рада складати такий акт не мала права, адже не було розроблено і затверджено проектно-кошторисної документації, а по-друге, в структурі міської ради відсутні спеціалізовані підрозділи, які займаються експлуатацією доріг.

Але ж як могла з’явитися ота небезпечна угода?

Колишні підлеглі міського голови Володимира Павлишина стверджують, що коли Ростислав Шиллер став народним депутатом, він отримав заступництво вищих ешелонів влади. На міського голову почався шалений тиск. І Володимир Павлишин після довиборів 25 червня був змушений підписати контракт, причому заднім числом — 12 червня.

Колишній міський голова уникнув зустрічі з кореспондентом. Тому імена високих посадових осіб, які чинили на нього тиск, залишаються неоприлюдненими. Володимир Павлишин досі відмовляється назвати своїх утискувачів навіть на прохання нового міського голови Чорткова Михайла Вербицького. А це була б достатня підстава визнати контракт недійсним. А «перше побачення з контрактом» міську владу таки шокувало і, врешті, загнало, в глухий кут. Михайло Вербицький коротко розповів:

— На початку цього року ШБУ-60 подало позов до Господарського суду області про стягнення з міського бюджету коштів, але суд позов відхилив: не було представлено оригіналів потрібних документів. Міська влада серйозно стривожилася. Я мав зустріч із колишнім міським головою В.Павлишиним, який відбував тоді покарання в Копичинецькій трудово-виправній колонії за отримання хабара, і запитав, чи підписував він зі шляховиками-будівельниками якісь угоди. Він категорично заперечив: «Ні!» Але з другим позовом ШБУ-60 уже подало до суду контракт на оплату ремонтних робіт. Я знову приїхав до засудженого мера і показав йому копію контракту. Той опустив голову і визнав: «Так, я підписував». Екс-мер завдав значних збитків міському бюджетові.

Доволі цікавим є і сам контракт. В угоді вказано, що міська рада зобов’язується оплатити роботи протягом 15 банківських днів після приймання, тобто до 15 серпня 2000 року. Тому більш ніж дивним виглядає дворічне мовчання чернівецьких шляховиків-будівельників. Гроші їм стали вкрай потрібними аж тоді, коли Шиллер не отримав депутатського мандата вже після виборів-2002.

Плати, Чорткове

І ось рішення Господарського суду в області. Чортківську міську раду воно аж ніяк не могло задовольнити, і було подано апеляційну скаргу до Апеляційного господарського суду, в якій мерія просить скасувати рішення першої судової інстанції: попередній міський голова явно перевищив службові повноваження, порушив Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», за яким затвердження (уточнення) бюджету і статей основних витрат є виключною компетенцією ради, Закон «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», положення про міського голову, яке зобов’язує міського голову сприяти раціональному використанню бюджетних коштів...

Але 15 серпня Апеляційний господарський суд Львівської області залишив скаргу без розгляду.

Та як буде діяти міська рада, коли Вищий господарський суд України підтвердить рішення першої судової інстанції? Міський голова Чорткова Михайло Вербицький перспективу бачить таку: «Розпочнемо переговори зі шляховиками-будівельниками про сплату цієї великої суми протягом більш тривалого періоду, бо в іншому разі доведеться пожертвувати двома місячними бюджетами міста».

Можливо, виборці одержать урок і перестануть сліпо вірити благодійникам та сподіватися на їхні подачки. А з іншого боку, надійшов достатній сигнал, щоб пильно придивитися до людей, які не на життя, а на смерть змагаються за виборні керівні посади усіх рівнів.