Гроші з банківської «тумбочки»

Бухгалтерові філії Приватбанку ця «тумбочка» здавалася бездонною: майже сто разів Тетяна Щербакова знімала гроші з чужих рахунків. За три неповні роки бухгалтер полегшила банківські активи на 47,3 тис. дол. і 44 тис. гривень.

Тетяна Миколаївна Щербакова жила в Красноармійську Донецької області. Двох дочок видала заміж, із чоловіком виховувала 12-річного сина. Чоловік працював інженером на м’ясокомбінаті, вона — секретарем у банку. Але хотілося знайти роботу соліднішу, з відповідним доходом. Тому вступила на заочне відділення вузу на освоєння банківського менеджменту. Щойно одержавши диплом, пішла працювати в КБ «Приватбанк» спочатку в Добропіллі, а потім перевелася у філію в рідному Красноармійську.

Узагалі в невеликому місті знайти роботу 42-річній жінці непросто. Тому Тетяні Миколаївні, можна сказати, пощастило — влаштувалася економістом відділу приватних вкладів, а незабаром її призначили бухгалтером відділу.

Робота з вкладниками відповідальна й заморочлива. Бухгалтер вносила відповідні дані в спеціальну комп’ютерну програму, виписувала прибуткові й видаткові ордери, перевіряла особу клієнта тощо. І хоча самі гроші одержує й видає інший працівник банку — касир, відповідальність за правильність підрахунку відсотків, визначення суми до видачі несе саме бухгалтер. У кожного працівника, який працює з банківським комп’ютерним комплексом, є особистий код. І якщо, скажімо, припустився помилки при роботі з програмою, запитають саме з тебе!

І таке ледь було не трапилося з Тетяною Миколаївною. У березні 1997 року один клієнт захотів зробити вклад, підписав документи, а потім раптом передумав і гроші в касу здавати не став. Таке й раніше бувало, але цього разу Щербакова забула видалити непотрібні дані з комп’ютера. А за тиждень на очі їй трапився цей невідкритий вклад. Інший поправив би себе — і справі кінець. Але в голові в Тетяни Миколаївни виникла авантюрна ідея: а що, коли гроші, які фігурували на цьому рахунку, спробувати зняти й привласнити?

Ця думка не давала спокою кілька днів, і нарешті вона наважилася. А щоб підстрахуватися, власника рахунку вона змінила — записала свою давню подругу Тамару Д. (попередньо попросила в неї на деякий час паспорт). Щербакова виписала на ім’я Д. видатковий ордер і разом із паспортом понесла до касира.

За всіма правилами гроші за вкладом можна видавати лише особисто вкладникові або його представникові за дорученням. Тетяна Миколаївна попросила видати вклад Тамари їй: мовляв, подруга занедужала й просила забрати гроші з банку. Касирка пішла назустріч колезі. Так бухгалтер уперше одержала чужу готівку — тисячу доларів.

Майже три місяці Щербакова не знаходила собі місця — раптом дізнаються, раптом не зійдуться дані в звітах, і обман розкриється! Та все обійшлося. І бухгалтерка зрозуміла: можна ризикувати й далі.

Із червня 1997 року Тетяна Миколаївна почала регулярно, приблизно раз на місяць, удаватися до такої схеми, потроху полегшуючи банківські активи. Вона вибирала відкритий недавно депозитний рахунок, змінювала прізвище й інші дані його власника, оформляла операцію зі зняття грошей, виписувала видатковий ордер і одержувала в касі валюту — або сама, або просила зробити це когось із знайомих (установити їх слідству не вдалося). Паспорт того, на чиє ім’я проводилися всі ці банківські операції, вона також позичала під різними приводами (приятелі та родичі, як правило, не відмовляли).

Таким чином, немов із чарівної тумбочки, бухгалтер щомісяця витягувала 300, 600, 1000, 1600 доларів США. Проблеми могли виникнути, якщо по свої гроші в банк приходив реальний клієнт. Але й на цей випадок спритна Щербакова продумала й відпрацювала схему. Щоб повернути вкладнику гроші з відсотками, бухгалтер переоформляла на цього клієнта якийсь інший вклад або нараховувала потрібну суму й відразу виписувала відповідний ордер. Виявити недостачу було складно: адже вклади люди відкривали щодня, долари вносили.

Далі — більше. Якщо можна без проблем змінити дані про власника рахунку й зняти чужі гроші, то можна й просто відкрити валютний вклад, записати на нього якусь суму, а потім цю суму одержати в касі. Усе, виходить, у руках бухгалтера? І не буде клопоту з багатоходовим переоформленням рахунків, де й заплутатися можна. Та й гроші тоді можна знімати частіше.

Так, у червні Щербакова відкрила шість фіктивних рахунків на родичів і знайомих й одержала в касі більше 9 тис. дол. Потім пішло-поїхало. Бувало, оформляла по два «свої» рахунки на день. А в жовтні 1998-го на ім’я зятя зарахувала 5 тис. дол. і відразу їх зняла.

1999 року шахрайство продовжилося. Але тепер Щербакова в основному робила незаконні нарахування коштів на відкриті раніше рахунки й здійснювала з них виплати. Може, побоювалася, що сила-силенна вигаданих вкладників приверне увагу керівництва. Та й часте закриття вкладів до закінчення строку (а так, в основному, й оформляла свої операції Щербакова) теж могло насторожити. Не привернуло, не насторожило. А тому оберти розкрадання Тетяна Миколаївна не знизила.

Як потім згадували її колеги, Тетяна Миколаївна останнім часом жила на широку ногу. Ні в чому собі не відмовляла — постійно купувала дорогі речі: шуби, золоті прикраси. Харчувалася в ресторанах, їздила винятково на таксі (навіть у неблизький Донецьк), допомагала родичам. І в борг давала легко, особливо не квапила з поверненням позиченого. Грошей їй вистачало.

І от наприкінці жовтня, у самісінький розпал майже трирічної епопеї з полегшенням банківських активів, Щербакова раптом не вийшла на роботу — позначилася хронічна недуга, і вона злягла в лікарню. Її підмінила бухгалтер, котра займається гривневими вкладами. До речі, за останні три роки Тетяна Миколаївна не пропустила жодного робочого дня — у відпустку не ходила, та й здоров’я берегла як зіницю ока. Адже під час її відсутності міг прийти вкладник, чий рахунок вона закрила або переоформила. І тоді таємне стало б явним.

Так і сталося того нещасливого жовтневого дня. У банк прийшла клієнтка, щоб закрити свій валютний рахунок. Працівниця взяла договір, відкрила потрібну програму в комп’ютері й... здивувалася. Рахунок було давно закрито, а всі гроші знято. Ще більше була вражена вкладниця, бо долари вона не знімала й нікому не доручала це зробити. Гроші жінці, звісно ж, виплатили. Але тоді у філії почалася серйозна перевірка. Хмари густішали.

У цей час Тетяна Миколаївна саме вийшла на роботу. Але її до виконання обов’язків уже не допустили — мовляв, у комп’ютерній програмі щось не те, з’ясовуємо, хто винен.

Щербакова зрозуміла, що незабаром доведеться відповідати й відразу перейшла до активних дій. За лічені дні вона продала квартиру, машину й усе, що вдалося, а решту цінностей із чоловіком, 14-річним сином і середньою дочкою вивезла до Росії, в Санкт-Петербург — до родичів чоловіка. У великому російському місті сім’я Щербакових розраховувала загубитися й почати нове життя. І це їм удалося. Правда, всього на півтора року.

А в цей час у Красноармійській філії Приватбанку перевіряли комп’ютерні програми й інші дані за приватними вкладами, вивчали видаткові ордери, виписані Щербаковою. Прибула комісія з Донецького регіонального управління банку: адже випадок нерядовий. Коли зрозуміли, що тут пахне криміналом, звернулися в правоохоронні органи. Але спритної бухгалтерки вже й слід простиг.

У січні 2000 року відділ із розслідування особливо небезпечних справ і злочинів, скоєних організованими групами (відділ «ОЗ»), слідуправління УМВС у Донецькій області порушив кримінальну справу за ст. 86-1 чинного тоді КК України 1960 року «Розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах». Потім до обвинувачення додалася «Посадова підробка» (ст. 172 ч. 2 КК). Слідчий з особливо важливих справ відділу «ОЗ» УМВС України в Донецькій області Роман Дробишев, який розслідував справу, встановив майже сто обманних банківських операцій, які встигла провернути бухгалтер.

І тільки наприкінці 2000 року донецьким оперативникам удалося знайти Тетяну Миколаївну. Вона лікувалася в пітерській клініці, причому під чужим прізвищем. Узагалі в Петербурзі сім’я Щербакових жила нелегально — не реєструвалася у встановленому порядку. За наявними даними, уродженка Красноармійська мала намір змінити прізвище й прийняти російське громадянство. Тоді знайти її було б ще складніше. Але здійснити задумане вона не встигла.

Майже дев’ять місяців пішло на екстрадицію Щербакової з Росії. Довелося виходити на рівень генпрокурорів двох держав, складати купу документів. Коли згоду отримали, Щербакову по етапу доставили в Донецьку область...

На допитах і очних ставках обвинувачення екс-бухгалтер зізналася. Та й як заперечиш очевидне, коли його ще й документально підтверджено. Але виправдання для себе 47-річна розкрадачка все ж знайшла.

За її словами, один знайомий попросив покласти в банк під відсотки 35 тис. дол., а їх у неї вкрали. От і вирішила вона, коли трапиться нагода, компенсувати борг за рахунок банку. Мовляв, у великій фінансовій установі можуть і не помітити її дрібне, порівняно із загальними фінансовими оборотами, розкрадання. Може, звісно, й не помітили б, якби не занедужала Щербакова. Але водночас дивно, як можна в невеликій філії пропустити регулярні фіктивні виплати, котрі майже за три роки склали 47,3 тис. дол. і 44 тис. гривень?

Крім недогляду керівників філії Приватбанку (на відповідних працівників було накладено дисциплінарні стягнення, дехто змушений був змінити місце роботи), пригоду пояснили недосконалістю комп’ютерної програми (її відразу почали переробляти), а також законодавчо закріпленою банківською таємницею вкладів. Хоча за законом і здоровим глуздом не може бути таємниць, які шкодять фінансовому стану й репутації конкретного банку.

Красноармійський міськсуд визнав доведеними факти великих розкрадань і посадової підробки й засудив Т.Щербакову до дев’яти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Також задовольнив цивільний позов Приватбанку, і в рахунок відшкодування збитку було звернено стягнення на описане раніше майно — телевізор, меблі, цінні папери (однак це майно не покриє й сотої частини завданого збитку). Підсудна оскаржила вирок. Апеляційний суд Донецької області суттєвих змін у вирок не вніс, і він набрав сили.

Цей процес може стати повчальним як для простих банківських службовців, так і для керівників фінустанов усіх рівнів. Тим більше що ця справа не єдина у своєму роді, котру слідчим вдалося довести до суду. Хоча, як правило, фінансові установи не афішують такі проколи й намагаються самостійно вирішити проблеми, подібні до тієї, що виникла в Красноармійській філії Приватбанку.