«ЄВРЕЙСЬКЕ ПИТАННЯ»?

Великий резонанс викликали події, що відбулися неподалік столичної синагоги. Правоохоронні органи стверджують, що в даній події «немає нічого антисемітського». Постраждала сторона переконана: те, що відбулося в столиці, — не просто хуліганська витівка. Очевидно, що, незалежно від результатів розслідування, обидві сторони так і залишаться при своїй думці.

13 квітня в Києві о 21.30 було скоєно напад на Центральну синагогу, яка розташована по вулиці Шота Руставелі, 13. За словами головного рабина Києва та Київської області Моше-Реувен Асмана, міліція приїхала на місце події через 20—30 хвилин після погрому. Близько 50 хуліганів були близько синагоги, коли парафіяни вийшли після вечірньої молитви. За словами рабина, нападники вигукували фашистські гасла («Бий жидів!» і «Хайль Гітлер!»). Вони побили вікна синагоги, потім повалили на землю одного з її керівників, ректора навчального закладу для рабинів Цві Каплана, били його ногами і смикали за бороду. Постраждав також 13-річний син М.-Р.Асмана, котрий намагався заштовхнути в двері синагоги дівчаток, які стояли близько будинку. Йому також було нанесено удари. Каменями, кинутими одним із нападаючих, травмовано охоронця синагоги.

Міліція вже затримала п’ятьох підозрюваних. Двом із них — 15 і 16 років. Слідством установлено, що, окрім нападу на синагогу, затримані розбили таксофон, побили вітрини кафе, магазину «Сяйво», приватного кіоску. Позиція представників правоохоронних органів така: напад на синагогу був стихійним, «не існувало ніякого плану, організації, спеціальних заходів», просто група п’яних юнаків, які розповідають, що випили грам по 300, втратила контроль над собою.

Начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві Петро Опанасенко стверджує, що в Києві «узагалі не існує» якихось злочинних антисемітських чи фашистських організацій. За словами П.Опанасенка, оскільки таких організацій немає, «тому і проблеми не існує самої по собі». Він також відзначив, що «ми деякою мірою самі для себе створюємо проблему», оскільки дана тема чомусь старанно мусується в ЗМІ. П.Опанасенко зауважив, що це недоречно, оскільки на даний момент ситуація в Києві контролюється як із боку міліції, так і з боку прокуратури. «Звісно, виникають певні проблеми після проведення масових акцій — не секрет, що були такі випадки, коли по закінченні футбольного матчу наші молоді уболівальники били вікна, але це не означає, що вони належать до якоїсь фашистської організації», — сказав П.Опанасенко. Загалом, приводу для занепокоєння в зв’язку з 20 квітня — днем народження Адольфа Гітлера — немає.

Заступник голови управління Служби безпеки по Києву та Київській області Павло Кравченко підтвердив, що СБУ «не володіє інформацією про існування якихось неофашистських організацій і якихось дій із їхнього боку».

Водночас Конгрес національних общин України звернувся до Президента Л.Кучми із заявою, у якій стверджується, що даний інцидент був невипадковим і що подібні дії, спрямовані не лише проти євреїв, а й проти інших нацменшин, практично ніколи не викликають рішучої реакції з боку виконавчої та законодавчої влади. Антидефамаційна ліга України, створена в системі Української академії історії та культури євреїв ім. Шимона Дубнова, оприлюднила звернення із закликом створити антифашистський фронт і заявляє про активізацію останнім часом діяльності українських неофашистів.

P.S. Абстрагуючись від даної події, слід зазначити, що складно погодитися з думкою правоохоронних органів про те, що, оскільки неофашистських організацій, за їхньою інформацією, немає, проблеми не існує. Проблема, пов’язана із «єврейським питанням», була завжди. Навіть якщо немає неофашистських і антисемітських організацій, це зовсім не означає, що немає й антисіоністських настроїв, а отже, й дій, спрямованих проти євреїв, так само як і проти будь-яких інших нацменшин. Втім, якщо вищезгаданих організацій, зареєстрованих Мін’юстом, немає, це ще не гарантія того, що їх немає насправді.