До Дня прав людини

Людина в нашій державі не може почуватися вільною і захищеною від злочинних зазіхань із боку представників влади. Влада декларує загальні пріоритети про дотримання прав людини і наближення на цьому напрямі до світових стандартів, а насправді все відбувається зовсім інакше.

Справа про загибель дев’ятнадцятирічного студента Ігоря Індила набула найпотужнішого суспільного резонансу часів незалежності України після справи про вбивство Георгія Гонгадзе. Багато представників молоді з усієї України висловили своє занепокоєння у зв’язку з подією, що сталася в Шевченківському райвідділі внутрішніх справ міста Києва. Тільки завдяки втручанню громадськості офіційну версію Міністерства внутрішніх справ України про те, що Ігор Індило сам собі завдав тілесних ушкоджень, замінили на порушення кримінальних справ стосовно міліціонерів, причетних до смерті юнака.

Проте навіть у цій справі, в контексті якої широкий загал добре поінформований про те, що Ігор Індило загинув від побиття (про це свідчить і висновок медичної експертизи), прокуратурою порушено кримінальні справи за ознаками зловживання владою або службовим становищем і перевищення влади або службових повноважень. Але ж катування або умисне тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, — це зовсім інший склад злочину і, відповідно, інші санкції покарання!

Чому людина, яка скоїла крадіжку або пограбування, притягується до кримінальної відповідальності за ознаками того злочину, який вчинила, а посадова особа, що діє від імені держави, користується імунітетом недоторканності в разі вчинення нею дій, які мають чіткі й очевидні ознаки кримінальних злочинів? Хоча, за логікою, закон має бути більш прискіпливим до державного службовця, ніж до пересічного громадянина, бо посадовець наділений владними повноваженнями саме для того, аби охороняти закон, а не порушувати його.

Олег Пархоменко. Фото з моргу свідчить, що від катувань у міліції його тіло перетворилося на суцільний синяк. І що відповідає держава на такий очевидний факт насильства?! Порушено кримінальну справу за ознаками перевищення влади або службових повноважень. Хіба перевищення влади полягає в застосуванні жахливих тортур, у побитті та вбивстві?! Убивці Олега Пархоменка спокійно почуваються на волі і відверто глузують над родичами загиблого. Уявіть собі на хвилинку, що такі дії, тобто заподіяння тілесних ушкоджень, які спричинили смерть людини, скоїв не державний службовець, а проста людина. Що б із нею сталося? Так, ця людина перебувала б під вартою і відповідала б за всією суворістю закону. Але не держслужбовець.

23-річний Сергій Карпиленко став калікою. Під час допитів у славнозвісному Шевченківському райвідділку столиці йому відбили селезінку. Але винних… немає. Прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи за відсутністю події злочину. Чому в нашій країні кояться такі жахливі речі: людину покалічено, є висновок медичної експертизи про побиття, яке призвело до втрати селезінки, — а події злочину немає?

Зовсім недавня історія з Харкова. До житла Якова Строгана всю ніч намагалися вдертися міліціонери, без санкції суду ламаючи двері. Коли Яків зателефонував у міліцію й повідомив, що до нього в житло намагаються незаконно потрапити злочинці, йому відповіли: міліція вже виїхала… О шостій ранку Якова, знову ж таки — без санкції суду, забрали з дому. Його вивезли в ліс, куди начальник райвідділу особисто привіз пристрій, аби катувати жертву електричним струмом з метою примусити Якова свідчити проти себе. Електричний струм підключали до статевих органів, Яків неодноразово непритомнів. Аби він прийшов до тями, кати вливали йому в рот нашатирний спирт, що спричинило численні опіки горлянки. Прокуратура, незважаючи на очевидні ознаки злочину, у порушенні кримінальної справи відмовила за відсутності складу злочину.

Це й історія загибелі 24-річного Дмитра Ящука у Святошинському райвідділі міліції міста Києва. За версією МВС, парубок вчинив самогубство, оскільки був наркозалежним у стані абстиненції. Але є всі підстави стверджувати, що Дмитро останніх півроку наркотиків не вживав, тому не міг відчувати ломку, а також що його затримали з метою примусити зізнатися у скоєнні злочину, до якого він причетний не був. Річ у тому, що в іншого парубка, Антона Жигінаса, який зазнав катувань із боку міліціонерів, була відбита селезінка. Тож, аби уникнути відповідальності, правоохоронці прагнули «повісити» це каліцтво на Ящука. Тільки завдяки зусиллям громадськості прокуратура порушила кримінальну справу за ознаками перевищення службових повноважень і об’єднала справу Жигінаса зі справою Ящука.

Справа зниклого журналіста Василя Климентьєва, головного редактора харківського видання «Новий стиль», за останніх кілька місяців не просунулась ані на крок. Є підстави стверджувати, що слідство відбувається неефективно, а доля справи обіцяє повторити десятирічну епопею пошуку винуватців убивства Георгія Гонгадзе.

Європейський суд із прав людини у своїх рішеннях неодноразово висловлював свою позицію щодо застосування катувань у міліції, визнавши порушення Україною статті 3 Європейської конвенції. Безліч справ ще чекають вердикту суду, безліч рішень не на користь України. Відповідно до величезної кількості рішень, Україна як Висока Договірна Сторона має вжити певних заходів, аби позбутися ганебної практики катування людей: це Олександр Яременко, Ігор Мельник, Низаютдин Габібулаєв, Валентин Добров, Сергій Кирпиченко, Олексій Тарасов, Сергій Яценко, Анатолій Тесленко, Геннадій і Валерій Владімірови, Валерій Долганін, Андрій Дроботенко, Сергій Куліш, В’ячеслав Квашко, Михайло Коваль, Лоталев, Олексій Захаркін та багато інших.

Олександр Рафальський був підданий катуванню в міліції з метою примусити його свідчити проти себе, тепер відбуває довічне ув’язнення. Міжнародна амністія, Комітет ООН проти катувань у своїх доповідях зазначають, що до Рафальського були застосовані катування. Держава України факту катувань не визнає.

Недавно до громадської приймальні УГСПЛ звернулися колишні оперуповноважені, які скаржилися, що до них застосовували тортури. Жертвою катувань може стати кожен, і це треба усвідомити і зрозуміти! А системність катувань у міліції і безвідповідальність влади за скоєні злочини давно перетворилися в державну небезпеку.

Це лише окремі з фактів, про які йшлося першого грудня 2010 року на засіданні комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. І на цьому тлі справжнім блюзнірством є урочисте відзначення вітчизняними інституціями Дня прав людини 10 грудня, в рамках «Всеукраїнського тижня права».