ДИВНІ ІГРИ «ІНТЕРТРАНСУ»

Ми прославилися на всю Європу. Радіти б, але... Прославилися не з кращого боку. Державне транспортно-експедиторське підприємство «Інтертранс» має певні шанси потрапити в міжнародний рейтинг «Ганьба нації», щорічно публікований Незалежною асоціацією ділових кіл Європи (IABE). Про це повідомило інформаційне агентство «Оглядач» із посиланням на міжнародне об’єднання правознавців «Закон для всіх один». Лідер цього об’єднання Ігор Кормаченко заявив: ще на початку лютого він надіслав IABE клопотання про включення «Інтертрансу» у згаданий рейтинг.

Правознавці причину такого рішення пояснили просто. За їхніми словами, вони не сумніваються «у наявності фактів, що незаперечно свідчать про причетність цього підприємства до випадків корупції в господарських судах різного рівня, аж до Вищого». Однак самі ці випадки Ігор Кормаченко назвати відмовився, застерігши, що «їх розголошення входить до компетенції Генеральної прокуратури», куди найближчим часом буде передано зібрані об’єднанням матеріали». Проте події, що послужили приводом для такої заяви українських правдоборців, не є таємницею, і, на відміну від Ігоря Кормаченка, ми беремо на себе відвагу їх нагадати. Тим паче що всі перипетії, пов’язані з судовими розглядами «Інтертрансу», коли й не свідчать прямо про шахрайства та корупцію, то, в кожному разі, дивують і змушують замислитися.

Ще більше вражає, як легко все проходило непоміченим. Дивні речі, протиріччя і явні «нестиковки» буквально випирали назовні, але ніхто на них уваги не звертав. Факти, дивні з погляду нормальної людини, чомусь нікого не дивували, включно з суддями Вищого господарського суду України — останньої інстанції для такого роду конфліктів.

Так, ніхто не звернув увагу на те, що державне підприємство, яке має чималі борги перед державою, із неймовірною щедрістю оплачує послуги адвокатів: цифра в 400 тис. грн. здивує не лише українських юристів. Це при тому, що «Інтертранс» має штатних юристів, і платити такі гроші стороннім адвокатам просто безглуздо. Тим паче що у разі програшу ці гроші не повернуться і доведеться звітувати перед державою, якій належить «Інтертранс». Однак «Інтертранс» упевнено «відвалює» адвокатам надзвичайні суми. Йде ва-банк, можна сказати. І, що дивно, — обидва рази виграє.

Обидві ухвали Київського господарського суду (№ 27/28 від 29 березня і 27/37 від 21 серпня минулого року) — на користь «Інтертрансу». Причому далеко не всі юристи готові поручитися за законність цих рішень. В обох випадках «Інтертранс» обслуговує київська юридична фірма «Інвесткомсервіс». В обох випадках справу розглядає суддя, недавно переведений зі Львова і майже відразу ж обраний до керівництва Київського господарського суду. Зі Львова, до речі, і керівник «Інтертрансу» Микола Ковзель.

Нагадаємо, що справу № 27/37 було передано в господарський суд м. Києва з Донецького господарського суду, де вона спочатку розглядалася, оскільки відповідачем виступало донецьке підприємство — ТОВ НПП «Донвуглепневматика». Так велить ст. 15 Господарсько-процесуального кодексу України — справа розглядається там, де перебуває відповідач. Але, знову ж таки, на дуже «розпливчастій» і сумнівній підставі справа передається в Київський господарський суд. Ось тут у цій історії з’являється ВГСУ. Справи передаються саме на підставі постанови Вищого господарського суду України.

Сама суть конфлікту «Інтертрансу» й «Донвуглепневматики» полягає в тому, що «Інтертранс» намагався стягнути з донецького підприємства борг у 8,32 млн. грн. Однак і тут не все ясно. Річ у тім, що, по-перше, відповідно до відомчих інструкцій, «Інтертранс» не має права надавати послуги без повної передоплати. Тобто борг з’явитися аж ніяк не міг. По-друге, до цього «Інтертранс» вісім місяців навіть і не нагадував донецькому підприємству про заборгованість. Народний депутат Микола Кравченко (фракція КПУ) у своєму депутатському запиті до Генпрокуратури поцікавився, «а чи немає у відносинах між підприємствами попередньої змови, що викликала заподіяння збитків державному підприємству». Але такий висновок напрошується сам собою, нічим іншим таке «співробітництво» пояснити не можна.

Однак на тому історія не закінчилася. Рішення Київського господарського суду були оскаржені в Київському апеляційному господарському суді. І одне з рішень апеляційний суд скасував. Але тут у справу знову втрутився Вищий господарський суд. Постановою від 24 січня 2003 року ВГСУ скасував рішення апеляційного суду. Проте ця постанова дозволяє засумніватися в тому, що її складали досвідчені юристи, — занадто вже багато помилок допущено. Так, сума в 400 тис. грн., що приголомшила всіх, перетворюється на 400 грн. — тепер начебто навіть замало виходить. А в ухвальній частині цього документа сказано: «Рішення господарського суду м. Києва від 29.03.2002 залишити без змін». Начебто все правильно, ось тільки рішення суду від 29 березня 2002 року до цієї справи жодного стосунку не має. Виходить, що ВГСУ так запросто дозволяє собі в ухвалі щодо однієї справи мимохіть згадати, що рішення з приводу якоїсь іншої справи теж можна поки що залишити в силі. Така помилка Вищого суду незбагненна.

З іншого боку, навряд чи можна припускати, що ВГСУ захоче видатися несерйозним в очах усього чесного люду без вагомих на те причин. Навіщо тоді судді припускаються таких «ляпсусів»? Найбільш логічна відповідь: якщо це було зроблено свідомо, то, швидше за все, із метою протягнути час, щоб минули десять днів, відпущені на подачу касаційної скарги. Знову спливає в пам’яті юридична фірма, яка бере від клієнтів гонорари в сотні тисяч гривень. Тим більше що єдиний реальний результат завзятої адвокатської праці за такі шалені гроші — позовна заява на півтора аркуша. До речі, в тіньовій юридичній практиці існує схема, коли левова частка завищених гонорарів іде на вирішення справи зовсім не юридичними методами.

Вся ця історія залишає відкритими багато питань. Чому транспортне підприємство, що вісім місяців не згадує про таку дрібничку, як восьмимільйонний борг, раптом кидає величезні суми адвокатам, аби повернути свої «кревні»? Чому «Інтертранс» настільки впевнений у своїй перемозі? Або чому, коли з’являються величезні суми на рахунках юридичної фірми, судді починають приймати малозрозумілі й досить сумнівні рішення на користь підприємства з такими дорогими адвокатами, котрі занадто вільно трактують закон? Чому справу так терміново передали до Києва, не дочекавшись навіть офіційного відведення суддів у Донецьку? І так далі...

Усі ці дивні маневри можуть призвести до сумних результатів. Під загрозою репутація України. Не хотілося б, щоб її вважали країною, корумпованою донезмоги, де кожен трактує закон відповідно до фінансових можливостей клієнта. Проте й усередині країни резонанс може бути більш ніж значним. Справа «Інтертрансу» може набути політичного резонансу, адже це підприємство державне й адміністративно підпорядковане міністру транспорту Георгію Кірпі. Який як людина впливова, авторитетна та шанована має намір вочевидь фігурувати на прийдешніх виборах у графі «кандидати». Тому, коли почнеться традиційна для нас «війна компроматів», одним зі знарядь конкурентів може стати й «Інтертранс».

…А поки ми вирішуємо, чим обернеться для нас темна історія з «Інтертрансом», Європа пізнає нас як жителів країни, з якою справ краще не мати. У кожному разі, іноземні бізнесмени, котрі працюють в Україні, це вже знають...