Ден Рассел: «Довготривалі інтереси США в Україні не змінюються»

Сполучені Штати починають поступово оговтуватися від того, що відбувається в Україні. Цього тижня Київ відвідав Ден Рассел — заступник помічника державного секретаря США з питань Європи та Євразії, який відповідає за Україну, Росію, Молдову і Білорусь. Готується візит державного секретаря США Хілларі Клінтон до України в рамках її європейського турне. Про перші враження від україно-російської «нормалізації», про реакцію США на дивний для них позаблоковий статус і про те, що сьогодні є пріоритетом для Вашингтона у відносинах із Україною, Ден Рассел розповів «ДТ».

— Хілларі Клінтон описала зовнішню політику Януковича як спробу балансування інтересів між Росією і Заходом. Більшість експертів, зокрема й американських, вбачають у його політиці очевидне дрейфування у бік Росії. Які кроки української влади будуть для Сполучених Штатів доказом переходу від балансування до явного дрейфування у бік Росії?

— Я хотів би нагадати про торішній візит до України віце-президента США Джозефа Байдена, який дуже чітко сказав: адміністрація президента Обами глибоко вірить у те, що всі країни мають право самостійно обирати лідерів, самостійно формулювати свою зовнішню політику. Віктор Янукович, його оточення ще до виборів давали чітко зрозуміти, що його зовнішня політика базуватиметься на трьох ключових напрямах: зміцнення відносин зі США, покращення відносин із Росією і намагання поліпшити відносини з Євросоюзом. При цьому чітко зазначалося, що загальна мета зовнішньої політики України — європейська інтеграція. У цьому контексті наша спільна з українським урядом мета — посилення стратегічного партнерства між нашими країнами. Саме це ми й намагаємося робити.

— Трохи інакше сформулюємо запитання. Ми знаємо, що для Євросоюзу своєрідною червоною лінією у питанні того, в якому напрямі насправді рухається Україна, є її невходження у Митний союз, що суперечить створенню зони вільної торгівлі з ЄС. Що є такою червоною лінією для Сполучених Штатів?

— Я повторю, що Україна має право ухвалювати власні рішення. Як сказала держсекретар Гілларі Клінтон, ми розуміємо загальну конструкцію зовнішньої політики України саме так, як нам її виклав президент Янукович.

— Ви дуже спокійно реагуєте на те, що відбувається у відносинах між Києвом та Москвою. Це означає, що США не помічають жодних ризиків і загроз того, що Росія поглинає Україну політично, економічно? Чи цей процес відповідає національним інтересам США?

— Україна сама повинна визначати свої національні інтереси. Ми від самого розпаду Радянського Союзу, від здобуття Україною незалежності завжди офіційно — і це можна легко перевірити — відстоювали суверенітет, незалежність, територіальну цілісність України. І ця наша позиція незмінна.

— В Україні зараз говорять, що Хілларі Клінтон планує приїхати в липні до Києва саме для того, аби подати відповідний сигнал Росії. Чи це так? Якщо ні, то яка справжня мета її приїзду?

— Вашингтон поки що офіційно не підтвердив візиту держсекретаря. Це, зокрема, пов’язано з тим, що пані Клінтон матиме в липні європейське турне, в якому Україна має бути однією із зупинок. Треба мати остаточне узгодження щодо всіх елементів турне, аби зробити офіційне оголошення. Під час останньої телефонної розмови державного секретаря Клінтон із міністром закордонних справ Костянтином Грищенком обговорювався цей візит. Власне, саме тепер ми перебуваємо у процесі його підготовки. Цей приїзд не є якимось сюрпризом, бо його можливість обговорювалася ще тоді, коли навесні президент Янукович брав участь у саміті з ядерної безпеки у Вашингтоні. Тоді ж було оприлюднено спільну заяву президентів України і США, в якій ішлося про необхідність зміцнення нашого стратегічного партнерства. Для цього треба посилювати контакти і взаємодію на високому рівні, і майбутній візит держсекретаря Клінтон якраз слугуватиме досягненню цієї мети.

Я хочу наголосити, що США відкидають концепції сфер впливу. Ми завжди відкрито підтримували незалежність України. Якщо повернутися до подій минулого року, то можете пригадати, що, з одного боку, президент Обама планував візит до Москви, а з іншого — планувався візит віце-президента Байдена до Києва. Це були дві частини однієї політики. Тоді, як ми намагалися здійснити «перезавантаження» з Росією, ми також намагалися зміцнити партнерство з іншими головними партнерами в регіоні — зокрема з Україною.

—На початку президентства Янукович був досить спокійно сприйнятий Білим домом. Барак Обама одним із перших світових лідерів привітав його з обранням, досить вдалим виявилася участь у саміті у Вашингтоні. Проте складається враження, що Янукович починає потроху втрачати довіру з різних причин. Це хибне враження чи ні? Чи є розчарування президентом Януковичем у Вашингтоні?

—Я б тут звернув увагу на два моменти. По-перше, поглянувши на нашу історію, я можу впевнено сказати, що жоден американський президент не отримав би адекватної і справедливої оцінки на основі лише ста днів свого президентства. Другий момент полягає в тому, що довготривалі інтереси Сполучених Штатів в Україні не змінюються. Я думаю, що в обох столицях дуже важливо продовжувати зосереджуватися на наших спільних стратегічних довготривалих цілях. Я сподіваюся, що нам вдасться саме так і працювати.

— Ви згадали про ядерний саміт, де, як писала The Washington Post, Янукович несподівано став своєрідною зіркою. Чи планується сьогодні підписання угоди, котра б передбачала взаємні зобов’язання сторін: Україна передає збагачений уран, Америка цей крок відповідним чином компенсує?

— Ми справді схвалили і підтримали історичну, на нашу думку, заяву президента Януковича про те, що Україна готова позбутися свого високозбагаченого урану. Правда, на мою думку, в цій справі ми більше зосереджені на минулому, тоді як треба наголошувати на майбутньому. Високозбагачений уран — це справа минулого. Тому його Україна й позбувається. Давайте говорити по майбутнє, а саме про можливості, які відкриває використання низькозбагаченого урану, — на більшій співпраці в цій галузі, на розширенні здатності України проводити дослідження на цій основі, на розвитку ядерної медицини, на розвитку цивільної ядерної енергетики, яка, в стратегічній перспективі, є одним із елементів енергетичної незалежності країни. Хочу підкреслити: цей крок є частиною загальносвітових зусиль, — ми не просимо Україну робити щось таке, чого США не роблять самі. США перебудували 20 власних цивільних дослідних реакторів під роботу на низькозбагаченому урані. Такі кроки роблять інші країни — Канада, Австралія, Іспанія. Сподіваюся, наша спільна заява була цілком чіткою: США надаватимуть фінансову і технічну підтримку для цієї перебудови. Я не хочу зараз вдаватися в деталі, бо консультації ще тривають, але ми, безумовно, працюємо над цим питанням, і це було предметом обговорення під час мого нинішнього візиту. Я, зокрема, приєднався до делегації, яка з цього питання відвідала Харків. Ми поважаємо дослідницькі потужності України. Ми хочемо розвивати наші відносини з українськими інститутами, котрі займаються ядерними дослідженнями. Причому розвивати їх у майбутньому, навіть після наступного ядерного саміту, який заплановано на 2012 рік. Коли угоди буде остаточно досягнуто, ми зможемо повідомити більше.

— То все-таки угоду буде підписано?

— Я не обов’язково саме так би формулював.

— Чи все обмежиться спільною заявою?

— Дозвольте нам узгодити деталі, а потім буде вибрано форму, як формалізувати їх.

— Чи можемо ми сказати, що ці деталі буде узгоджено під візит пані Клінтон, якщо цей візит таки відбудеться?

— Хороше запитання. У цій справі дуже важливо сформулювати всі умови дуже правильно. Ми хочемо бути переконаними, що наші українські партнери цілком задоволені нашими домовленостями. Якщо це буде зроблено до візиту пані Клінтон, то це чудово, якщо ні — то ми працюватимемо довше.

— Чи радили ви українській владі не ухвалювати нових основ зовнішньої політики, де б фіксувався позаблоковий статус України? Як ви взагалі розумієте позаблоковість?

— Позаблоковість англійською мовою звучить трохи кострубато. Насамперед зазначу, що Україна має право проводити самостійну зовнішню політику. Наше завдання — зміцнювати відносини України і США. Якщо Київ вирішить не досягати членства в НАТО, чи в ОДКБ, чи в Митному союзі — це вибір України. Водночас генсек НАТО знову зазначив, що двері до членства України в альянсі залишаються відчиненими. Ми сподіваємося, що обов’язково триватиме практична співпраця України з НАТО. Чесно кажучи, це останнє — найважливіше. Це відповідає власним інтересам України. І це жодним чином не вирішує наперед, приєднуватиметься Україна до НАТО чи ні. Що стосується зміцнення наших відносин в оборонній сфері, то нам приємно констатувати, що ухвалено законодавство, яке дозволяє присутність іноземних військ для проведення спільних військових навчань. Це рішення дозволить нам інтенсифікувати спільні заходи у сфері безпеки і оборони, це позитивний крок у зміцненні нашої практичної співпраці.

— Сполучені Штати розраховують на те, що рано чи пізно Україна повернеться до інтеграції в НАТО?

— Це запитання, яке слід адресувати вам і обраному вами керівництву. Ми завжди дивилися на цей процес як на процес, який ініціюється країною. Не НАТО намагається прийняти когось, а країна вирішує, чи вона хоче цього.

— Крім відмови від НАТО, Україна в законопроекті про основи внутрішньої та зовнішньої політики також висловила підтримку ініційованій російським президентом європейській системі колективної безпеки. Чи не видається вам дивною така законодавчо зафіксована підтримка системи безпеки, якої навіть не існує? І чи здатна така українська підтримка допомогти Росії втілити цей проект? Чи вірите ви в його реалізацію загалом?

— Що стосується наших поглядів на Європейську систему колективної безпеки, то з Росією ведуться обговорення в рамках ОБСЄ, діалогу між Росією та НАТО. Держсекретар Клінтон в кількох своїх промовах згадувала ідеї президента Медведєва саме в контексті такого обговорення. І, хоча ми не підтримуємо підписання будь-якого зобов’язуючого договору, деякі ідеї Медведєва — цікаві. Ми продовжуватимемо обговорювати зміст цих пропозицій спільно з Україною та іншими партнерами по ОБСЄ, у рамках процесу Корфу, також у рамках НАТО разом із нашими союзниками по альянсу.

Щодо законодавчої форми, яку обрала Україна, аби висловитись із приводу цих ініціатив, — то я б тут не займав якоїсь позиції. Можу лише зауважити, що в нас у Вашингтоні Конгрес досить часто приймає рішення, які ми називаємо «відчуттям Конгресу». Тобто законодавці відчувають, що потрібно висловити думку з того чи іншого приводу, і ухвалюють для цього формальний документ.

— Чи можна сказати, що сьогодні основне занепокоєння Сполучених Штатів викликає можлива втрата Україною деяких демократичних здобутків на кшталт свободи слова?

— Я думаю, демократія та верховенство права залишаються, як це було протягом багатьох років, ключовою темою в нашому діалозі з Україною. Якщо ви поглянете на Хартію про стратегічне партнерство між Україною і США, то ви знайдете терміни «демократія», «верховенство права» буквально в першому ж абзаці як пріоритети цього партнерства. Я думаю, українці мають пишатися тим поступом, якого ви досягли в напрямі демократії і більшої свободи. Той, хто стежив за останньою президентською виборчою кампанією в Україні, звичайно, може сказати, що демократія і свобода преси — це трохи хаотичні речі, але, в підсумку, це був дуже відкритий процес, із широким залученням громадян. І сьогодні ми все-таки бачимо опозиційних лідерів, які з’являються на ток-шоу на провідних національних каналах, висловлюють ту точку зору, яка здебільшого є не дуже приємною для нинішнього уряду. Коли в’їжджаєш у місто, можна побачити рекламні постери, які протестують проти утисків свободи преси. І, власне, це і є ознакою здорового публічного диспуту, який має місце. Водночас ми були занепокоєні контактами спецслужб із ректором Українського католицького університету у Львові. Ми порушили це питання перед вашим урядом і публічно. Ми вітаємо готовність керівника Служби безпеки зустрітись із ректором. Є багато країн, у яких таке було б неможливим.

— Але керівник Служби безпеки України, якого ви згадали, є фактично ще й найбільшим телевізійним медіавласником в країні. Це відповідає практиці демократичних держав? Чи варто перейматися таким збігом?

— Я не можу цього коментувати, бо не знайомий із його бізнесовими інтересами. Але в ширшому контексті маю зазначити, що виступ Віктора Януковича у Страсбурзі, в якому йшлося, зокрема, і про свободу преси, справив позитивне враження, і ми вітаємо те, що він сказав із цього приводу.

— Тобто ви, наскільки ми зрозуміли, не бачите серйозної загрози свободі слова в Україні. Такі назви, як «5 канал» чи TVі, вам теж не особливо про щось говорять, чи не так?

— Ні, це не так. Конкретна ситуація, про яку ви кажете, — це події, які продовжують розгортатися. Вони отримали розголос, коли я вже був тут. Власне кажучи, я більше зосереджувався на програмі свого візиту, тому, можливо, не так ретельно стежив за цим. Але дозвольте мені чітко сказати, що свобода преси залишається для нас дуже важливим питанням. Ми дуже уважно стежимо за конкретними подіями, які тут розгортаються. Треба також сказати, що ситуація з медіа в Україні не є простою і не є чорно-білою. Ви знаєте, демократія, верховенство права, свобода слова залишаються питаннями, які ми будемо порушувати в діалозі з Україною і публічно, і приватно. Вони залишаються серед основних пріоритетів для нас.

— Чи можуть українські чиновники, причетні до тиску на медіа, бути якимось чином «покараними» з боку Сполучених Штатів? Приміром, один із медіаменеджерів, який керує каналом, що постраждав, закликав західні країни не видавати візи таким особам?

— Я зазвичай не відповідаю на гіпотетичні запитання. Але, ви знаєте, є багато інструментів, щоб впливати на різні варіанти розвитку ситуації. Проте, знову ж таки, це гіпотеза.