Чужі таємниці розкривають часто і необґрунтовано

Судову практику розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, узагальнив Верховний суд України. Судова палата в цивільних справах ВСУ обговорила судову практику розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Із прийняттям Закону України «Про банки і банківську діяльність» (від 7 грудня 2000 р.) та Цивільного кодексу України правовий режим банківської таємниці істотно змінився. Процедура розкриття банківської таємниці судами, що регулюється Цивільним процесуальним кодексом України (ЦПК), досі не напрацьована, містить спірні питання та певні розходження з іншими галузевими нормативними актами. Це призводить до неоднакового тлумачення та застосування судами законодавства при розгляді справ про розкриття банківської таємниці.

Важливими з погляду дотримання державних гарантій прав та законних інтересів учасників правовідносин у сфері фінансово-кредитної діяльності є висновки щодо належного обґрунтування заявниками (переважно уповноваженими державними органами) необхідності та обставин, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, обсягів її розкриття та формулювання мети використання.

Аналіз справ засвідчив, що в багатьох випадках державні органи з різних причин не надають суду інформації, яка дає можливість чітко визначити наявність підстав для розкриття банківської інформації. Внаслідок цього окремі суди припускаються помилок при вирішенні справ зазначеної категорії. А це, у свою чергу, призводить до зловживань певних державних органів (заявників) та великої кількості випадків необґрунтованого розкриття банківської таємниці.

Деякі суди припускаються порушень норм матеріального та процесуального права, як-от: неправильне визначення підсудності спору, розгляд справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі, та неповідомлення їх про час і місце судового засідання, порушення строків розгляду справи тощо.

Найбільше проблем пов’язано з неоднаковим застосуванням судами норм глави 12 розділу IV ЦПК, що мають певні особливості. Тут, зокрема, слід керуватися нормами спеціальних законів, які регулюють банківську діяльність та визначають осіб, котрі мають право відповідно до закону та наявних підстав і повноважень у певних межах вимагати розкриття інформації, що містить банківську таємницю.

В узагальненні висвітлено низку складних питань практики розгляду судами зазначеної категорії справ. Зокрема роз’яснено питання щодо суб’єкта звернення до суду в зазначеній категорії справ та відмінності двох форм розкриття банківської таємниці (адміністративної і судової), спрямовано судову практику щодо визначення підсудності даної категорії справ, розкриття банківської таємниці стосовно контрагентів особи — власника інформації; розгляду заяв лише з повідомленням заявника в закритому засіданні тощо. Особливу увагу звернено на розгляд справ за заявами органів державної податкової служби, повідомляє сайт ВСУ.