Чим гірша репутація, тим дорожче вона коштує?

Про стосунки влади і преси говорено-переговорено. А як вони складаються між ЗМІ та бізнесом? Ну, про ідеал відомо: прозоро оплачена реклама, відповідна рубрика в газеті або час в ефірі. Усе законно й зрозуміло. Як зрозуміло й інше — підприємці охоче читають економічні огляди в авторитетних виданнях, де наводяться думки експертів, аналізуються тенденції, стан ринку.

Проте за межами столиці ситуація разюче змінюється. Серед пишучої братії тут не так багато знавців економіки, думка яких могла б цікавити компетентного читача. Відповідно — бізнес до ЗМІ ставиться виключно як до місця потенційної реклами. Та ще й такої, за яку бажано неплатити. Збирає, наприклад, прес-служба якогось великого підприємства журналістів області, довго й нудно розповідає їм про успіхи й здобутки. А потім колекціонує вирізки публікацій, практично стовідсотково позитивних та компліментарних. Ще й не соромиться зателефонувати до редакції, нагадати про себе, якщо така публікація затримується.

В ситуації такого тихого болота, зрозуміло, будь-яке критичне слово може сприйматися як страшна образа. До того ж і арсенал засобів під рукою: порушено комерційну таємницю, зганьблено честь торгової марки тощо. І тут уже моральна шкода може вимірюватися десятками й сотнями тисяч гривень. Добре, якщо суд зуміє достеменно й справедливо у всьому розібратися. Досвіду ж розгляду подібних справ у наших судів, господарських у тому числі, дуже мало. Наприклад, Кіровоградському господарському суду довелося вперше розглядати таку справу…

Звичайна ділова кореспонденція «Гарант з підмоченою репутацією змінює назву», вміщена в обласній газеті «Народне слово» у серпні минулого року, навряд чи привернула увагу широкого читацького загалу. А йшлося в ній про те, що приватне сільськогосподарське підприємство «ТопАгро» (у Новгородківському районі) вирішило не сіяти цукровий буряк, бо партнер — ТОВ «Агро-Гарант-Цу­кор» не розрахувався за здану ще попереднього року продукцію, залишившись винним 270 тисяч гривень. Думку директора ПСП Сергія Топчія про ненадійність ТОВ «Агро-Гарант-Цукор» підтвердив і Микола Макодзеба, голова сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Прометей» (розташованого в одному районі з ТОВ), який через це змушений був вивозити частину врожаю на переробку до іншої області. Саме це — проблеми, що спонукають зменшувати посівні площі та аж ніяк не сприяють переробці цукрових буряків на підприємствах області, — і стало основною темою кореспонденції.

ТОВ «Агро-Гарант-Цукор» не заперечувало факту свого боргу перед ПСП. Мало того, управління агропромислового виробництва Новоукраїнської райдержадміністрації підтвердило його заборгованість перед сільгосппідприємствами лише цього району на загальну суму понад два мільйони гривень. Проте товариство з обмеженою відповідальністю вже через тиждень після публікації подало до Господарського суду Кіровоградської області позовну заяву, в якій вимагало зобов’язати редакцію опублікувати спростування та офіційне вибачення, а також стягнути з редакції 700 тисяч гривень як компенсацію за нібито завдану підприємству моральну шкоду.

Що ж саме вимагало спростувати ТОВ «Агро-Гарант-Цукор», якщо факту боргу не заперечувало? (Щоправда, під час одного з останніх судових засідань представник ТОВ Олександр Кушніров заявив, що для визнання боргу необхідне відповідне рішення суду…) Позивача обурило, що автор публікації (до речі, один з найстарших і найавторитетніших журналістів області) дав власну оцінку господарським стосункам ТОВ та кооперативу «Прометей». На думку позивача, він узагалі не мав права торкатися цієї теми. Так само, як і висловлювати припущення, що зміна назви на ТОВ «Цукровий завод «Ново­український» «…навряд чи додасть довіри, принципово змінить сутність партнерства».

Якщо авторові й можна зробити закид щодо епізоду з назвою (хоча якби генеральний директор ТОВ Юрій Лапа зустрівся з автором, на чому той наполягав, такої помилки не сталося б), проте це навряд чи внесло якусь плутанину: ТОВ «Агро-Гарант-Цукор», зареєстроване в лютому 2005 року, працює фактично на основній виробничій базі ТОВ «Цукровий завод «Новоукраїнський», який у вересні того ж року визнано банкрутом.

Не дивно, що аргументація позивача видалася суду непереконливою і він виніс ухвалу про відмову прийняти позовну заяву та залишив без розгляду вимогу щодо компенсації за моральну шкоду. ТОВ же, яке, очевидно, твердо вирішило провчити редакцію, домоглося поновлення апеляційних строків у Дніпропетровському апеляційному господарському суді, а відтак і провадження у справі.

Але кожне з засідань суду фактично стало не підтвердженням звинувачень на адресу редакції газети «Народне слово» в поширенні недостовірної та такої, що принижує честь і гідність переробного під­приємства, інформації, а констатацією щоразу нових, м’яко кажучи, не надто привабливих фактів діяльності ТОВ «Агро-Гарант-Цу­кор». Вважаючи, що публікація завдала серйозного удару його діловій репутації, підприємство ніби забуло, як позначилося на його репутації те, що воно запропонувало селянам, які вирощували буряк, найнижчу серед працюючих цукрозаводів області закупівельну ціну та отримало найнижчий (більш ніж на п’ять відсотків відстаючи від лідера) вихід цукру з тонни сировини. Ма­ло того, представник позивача стверджував у суді, що переробне під­при­ємство заготувало 185 тисяч тонн буряку врожаю 2006 року, статистичні ж дані наводять іншу, істотно меншу цифру — 145,5 тис. т.

Але апофеозом «зміцнення ділової репутації» стали надані суду нібито відмови фірм-партнерів від подальшого співробітництва, причиною чого, як наполягав позивач, стала горезвісна публікація. Головне ж управління статистики в Кіровоградській області підтвердило, що керівником підприємств, які аж так принципово сприйняли публікацію у «Народному слові» (ТОВ виробничо-комерційна компанія «Квадро LTD», ТОВ «Кіровоград ЛН», ТОВ фірма «Евріс», ТОВ «Март-94»), є сам генеральний директор ТОВ «Агро-Гарант-Цукор» Юрій Лапа, а частини інших — його ж підлеглі Юрій Коваленко, Андрій Торбенко. На­віть адреса, за якою зареєстровано фірми, та номер телефону — часто одні й ті самі. До того ж, територіальне відділення Кіровоградського поштамту надало довідку, що жодне із цих підприємств не перед­плачує газети «Народне слово»…

На цьому непривабливому для себе тлі позивач не соромився від засідання до засідання збільшувати суму позовних вимог — від 700 тисяч гривень до одного мільйона. Як видно, чим гірша репутація, тим дорожче вона коштує...

Заслуговують на увагу й аргументи та розрахунки, які при цьому наводилися. Представник позивача в суді постійно наголошував, що моральну шкоду, завдану діловій репутації підприємства, не можна визначити одномоментно. А отже, шкодою він вважав і зменшення обсягів виробництва, що відбулося останнім часом і, зрозуміло, позначилося на фінансових показниках підприємства.

Якщо погодитися з логікою «Уточнень до позовних вимог», які регулярно, мало не на кожному засіданні подавав представник позивача, то виходить, що невелика кореспонденція в обласній газеті практично підірвала роботу підприємст­ва. Виробничі ж показники не можуть не залежати від низки об’єк­тивних чинників, які позивач чомусь повністю проігнорував. 2006 рік, про події якого йдеться в кореспонденції, був одним із найврожайніших на Кіровоградщині. Того року тільки в Новоукраїнському районі буряком було засіяно майже одинадцять із половиною тисяч гектарів, минулого року — втричі менше, а після надзвичайно посушливих весни і початку літа «живими» залишилися близько трьох тисяч гектарів.

Зрозуміло, за таких умов виробничі показники переробного підприємства, яке працює сезонно, не могли істотно не погіршитися. А як­що додати до цього реальну ділову репутацію ТОВ, те, наскільки «скрупульозно» дотримувалося воно партнерських зобов’язань, то ситуація взагалі могла б виявитися катастрофічною. Але ж хіба цю ділову репутацію, яку так високо почав оцінювати позивач у своїх вимогах і якою так легковажив раніше, створила газетна публікація? Таж вона показала тільки невеличкий фрагмент діяльності підприємства.

Але й цей фрагмент, на думку позивача, мав би коштувати редакції (використовувалася формула обчислення моральної шкоди, запропонована російським ученим А.Ер­делевським) 67 гривень за один (!) при­мірник газети. Елементарне множення порівняно невеликого тиражу видання (близько п’ят­надцяти тисяч) і дало в сумі майже мільйон гривень позовних вимог.

— Виходить, — говорить редактор газети «Народне слово» Валерій М’ятович, — прийняти вирощений селянами цукровий буряк і не розрахуватися за нього згідно з договором і накладними є правомірним, а повідомляти про це в пресі — неправомірним. За своєю суттю і змістом позов є свідомою спробою перешкодити в подальшому поширенню будь-якої не вигідної для товариства інформації. А за великим рахунком — зазіханням на свободу слова.

Випадок справді безпрецедентний. У нас в області й так негусто журналістів, котрі можуть компетентно писати про економіку, аналізувати процеси, які в ній відбуваються. Очевидно, не останню роль тут відіграє й те, що будь-яка негативна згадка про діяльність підприємства чи фірми може бути витлумачена як зазіхання на комерційну таємницю чи ділову репутацію. І оцінене в якийсь мільйон гривень… Як у тій казці про люстерко, коли приймалася тільки позитивна відповідь.

* * *

Господарський суд Кіровоградської області виніс ухвалу про припинення провадження у згаданій справі. Дніпропетровський господарський апеляційний суд залишив це рішення в силі.