Чи є безоплатна допомога насправді?

Право на правову допомогу закріплено у ст. 59 Конституції України. У випадках, передбачених законом, вона надається безоплатно. Це право зафіксовано також у Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, у низці вітчизняних нормативно-правових актів.

Заарештованому чи затриманому мають негайно роз’яснити його права і надати можливість користуватися правовою допомогою захисника — так записано в ч.3 статті 29 Конституції України. А Європейський комітет із запобігання тортурам та жорстокому поводженню у своїх рекомендаціях зазначає, що право на доступ до адвоката починає діяти одразу після того, як особу позбавлено права вільно залишити приміщення органу правопорядку. Однак 72,7% опитаних засуджених відзначили, що їм про жодні права не розповідали. П’ята частина цього контингенту повідомила, що їм дали швидко проглянути папірець, де було щось написано про їхні права, але нічого не роз’яснювали.

Такі дані наводить у своєму звіті Харківський інститут соціальних досліджень, який провів моніторинг безоплатної правової допомоги в Харківському регіоні. Експерти провели соціологічне опитування населення Харкова, слідчих та осіб, які відбувають покарання. Було також вивчено думку адвокатів і суддів та проведено контент-аналіз кримінальних справ у харківських районних судах і в апеляційному суді.

Загальний висновок такий: актуальною вважають проблему безоплатної правової допомоги 84,4% населення Харкова, 76% слідчих і 85% ув’язнених. Більшість опитаних переконані, що насамперед безоплатна правова допомога потрібна при кримінальному звинуваченні.

Найбільшою вадою безплатної правової допомоги ув’язнені назвали байдужість захисників до їхніх проблем. Пояснюється вона низькою мотивованістю адвокатів у таких справах (адвокатів за призначенням), адже за робочий день вони отримують 15 гривень.

Промовисті такі дані: 30,6% мешканців Харкова не стали б користуватися безоплатною правовою допомогою навіть у разі їх затримання. Однозначно від неї відмовилися б і 28% слідчих, 31% — швидше відмовилися б, ніж скористалися. У цьому є логіка, адже нерідко адвокати за призначенням діють проти інтересів тих, кого зобов’язані захищати, виконують частину функцій слідчого.

Додатково характеризують якість безоплатної правової допомоги такі цифри: більше половини респондентів (58,9%) бачили захисника тільки перед судом і на суді, і лише 8,3% засуджених зустрічалися з ним регулярно (п’ять і більше разів).

Чи була в осіб, які відбувають покарання, можливість скористатися послугами безоплатного адвоката під час слідства? Працівники міліції або прокуратури із власної ініціативи надали захисника лише 24 відсоткам опитаних засуджених, відмовилися надати у 26,9% випадків, надали за першою вимогою респондентів у 4,3% випадків, після тривалих прохань — у 5,4% випадків і лише у 7,9% випадків — як того вимагає закон, з моменту затримання до першого допиту.

Аналіз кримінальних справ вивів на трохи іншу цифру: адвокат розпочав участь у справі до першого допиту в 12% випадків, але навіть у такому разі вже після того, як органи дізнання відібрали в затриманих пояснення.

Однак результати вивчення карних справ свідчать: у 99% випадків у справі є протокол про те, що особі роз’яснили її права, серед них і право на отримання правової допомоги, в тому числі й безоплатної. Це пояснюється прискіпливою увагою з боку прокуратури та суду, адже неінформування з цих питань вважається порушенням, за яке слід відповідати. Але далі підписання протоколу про ознайомлення з правами справа зазвичай не йде. У 80% справ підозрювані не подавали клопотання про залучення адвоката, а в 64% навіть підписали відмову від нього.

Пояснюється такий стан низкою причин. Найпоширеніша полягає в тому, що працівники правоохоронних органів вводять людину в оману. Їй кажуть, що вона може скористатися послугами адвоката, і запитують, чи є в неї гроші зараз, при собі, чи хоче вона залучити захисника. Якщо затриманий дає негативну відповідь, йому пропонують підписати відмову. Надалі така особа помилково вважає, що, оскільки вона відмовилася від адвоката, підписавши відповідний папір, це остаточне рішення, якого не можна змінити. Тож часто люди або не користаються правовою допомогою взагалі, або вдаються до неї на тих етапах, коли вона вже малоефективна.

Інша причина — відсутність механізму надання такої допомоги. Крім того, в деяких випадках слідчий, котрий має докази у справі, пояснює підозрюваному, що скоєний ним злочин не є тяжким, що він сприяє розслідуванню, тож йому «гарантують» умовне покарання, — і таким чином переконує відмовитися від захисника. Родзинка в тому, що це значно спрощує і прискорює процедуру досудового розслідування, адже участь у справі адвоката потребує додаткових витрат часу. Поширена і практика надання адвоката як винагороду за співпрацю зі слідством.

Третина респондентів-засуджених відповіли, що працівники міліції, дізнавшись про наявність у них грошей, пропонували «вирішити питання» з допомогою хабара, і вони саме так і зробили. Тобто давали хабара замість того, аби скористатися послугами безоплатного адвоката. Ще третина на такі умовляння не піддалася й наполягла на тому, аби їм таки надали захисника.

Гальмом у наданні безоплатної правової допомоги є й слабка поінформованість про діючі адвокатські об’єднання та небажання адвокатів працювати за призначенням за мізерний гонорар. Відтак лише 55% опитаних слідчих точно знають, де міститься адвокатське об’єднання на підвідомчій території. 12% слідчих заявили, що знайти адвоката, який надав би безоплатну правову допомогу затриманому, практично неможливо. 34% слідчих ніколи не зіштовхувалися з роботою адвокатів за призначенням у ході своєї службової діяльності. Половина слідчих зазначили, що для надання безоплатної допомоги в будь-який час готові з’явитися лише добре знайомі адвокати. Така практика свідчить про формальне ставлення слідчих до безоплатної правової допомоги, коли адвокат потрібен лише «для галочки». Такі категорії як незалежність та неупередженість при цьому залишаються за межами процесу.