Боржники житимуть по-новому

Уже від восьмого березня, кардинально змінюється роль боржника у виконавчому провадженні. Наприкінці минулого року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)». Відповідно до цього акта Закон «Про виконавче провадження» викладено в новій редакції.

Слід зазначити, що за попередньої редакції закону боржник мав можливість ухилитися від виконання судових рішень. Фактично кожну процесуальну дію державний виконавець повинен був погоджувати з боржником. Водночас нова редакція неприпустимо звужує конституційні права боржника. Тобто - з крайнощів у крайнощі.

Так, в ухваленій редакції закону передбачено новий механізм реалізації та оцінки арештованого державним виконавцем майна - виключно на публічних торгах (аукціонах) або на комісійних умовах. І водночас не передбачено положення щодо того, хто саме повинен реалізовувати майно, на яке звернено стягнення. А отже, не дотримано вимог статті 19 Конституції України і не враховано рішення Конституційного суду України від 30 травня 2001 року №7-рп/2001, за яким неповнота регулювання суспільних відносин не відповідає конституційному визначенню України як правової держави.

Суперечливими є такі моменти. Відповідно до статті 2 примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) покладається на державну виконавчу службу. А поряд - стаття 3, яка передбачає виконання рішень також і іншими органами. На наш погляд, з таким підходом погодитися не можна, оскільки в окремих випадках один і той самий орган одночасно може виступати як орган, який виконує рішення, і як сторона виконавчого провадження, а це не відповідає існуючій концепції закону.

Легалізовано новий спосіб впливу на недобросовісного боржника: заборона на виїзд за межі України на підставі відповідного рішення суду. На нашу думку, таке нововведення не враховує вимог Конституції України, стаття 33 якої передбачає, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Однак усупереч вимогам Конституції України, новою редакцією пропонується розширити перелік підстав для тимчасового обмеження прав громадян України на виїзд за кордон.

Крім того, нові положення щодо надання державному виконавцеві права накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, розміщені на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах; на рахунки в цінних паперах не повною мірою відповідають праву кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Беззастережна реалізація такого права є сумнівною при списанні коштів з рахунків боржників у позасудовому порядку на підставі рішень органів державної виконавчої служби, оскільки не враховано вимог статті 22 Конституції України.

Варто зауважити, що порівняно зі статтею 21 чинного Закону України «Про виконавче провадження» новою редакцією передбачено істотне скорочення строків пред’явлення до виконання виконавчих документів (замість трьох років - лише один рік для пред’явлення виконавчих листів та інших судових документів). Зазначені законодавчі зміни, з огляду на те, що звужують наявні права громадян, можуть стати предметом розгляду в Конституційному суді України. Звертаємо увагу читача також на значне скорочення строку, протягом якого стягувач може витребувати стягнуті з боржника грошові суми (частина сьома статті 45 нової редакції: замість трьох років - один рік). На наш погляд, це також не враховує вимог статті 22 Конституції України.

Виникає запитання і щодо законності авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій за рахунок стягувача, яке передбачено статтею 42 нової редакції закону. Згідно із зазначеною статтею авансування здійснюється з метою забезпечення проведення виконавчих дій. Проте зважаючи на вимоги статті 24 Конституції України щодо недопущення привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками, в тому числі за ознаками майнового стану, є сумніви щодо конституційності цієї норми.

Частиною сьомою статті 52 проекту передбачено: в разі, коли сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташовано це житло, не здійснюється. На нашу думку, з такими положеннями погодитися не можна, оскільки, по-перше, відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України. По-друге, стаття 24 Конституції України передбачає, що громадяни мають рівні права і свободи та є рівними перед законом, і не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками соціального походження, майнового стану та іншими ознаками. Крім того, зазначені положення не узгоджуються з переліком видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, що додається до внесеного законопроекту.

Попри той факт, що новою редакцією усунуто низку недоліків, зокрема вирішено проблему неузгодженості норм Закону України «Про виконавче провадження» з нормами інших законодавчих актів у частині організації примусового виконання рішень (це стосується й процесуальних кодексів у частині організації виконання окремих категорій рішень, процедури винесення рішень та звернення до виконання). Але ці переваги аж ніяк не можуть перекрити наявних недоліків у вигляді суттєвого обмеження прав громадян.