ЗВИЧАЙНЕ ДИВО

Щодня по багато годин поспіль київський кардіохірург Василь Лазоришинець проводить над операційним столом, рятуючи тих, хто з’явився на світ із найважчими уродженими пороками серця і, по суті, приречений. Але сьогодні більшості з них судилося вижити. Багато в чому завдяки мистецтву вітчизняних лікарів: у відділенні хірургії уроджених пороків серця в дітей молодшого віку, очолюваному доктором медичних наук Василем Лазоришинцем, Інституту серцево-судинної хірургії ім. М.Амосова АМН України виконують найскладніші операції на серці, які ще недавно були справою лише провідних кардіохірургічних клінік світу.

Операції на серці в Україні почали проводитися з 1955 року М.Амосовим у Києві, у відкритій ним клініці серцевої хірургії. Надалі на її базі було створено Інститут серцево-судинної хірургії, який став сьогодні одним із найбільших у світі центрів серцевої хірургії, де щорічно робиться майже 4 тисячі операцій на серці, із них близько 1500 — при вроджених пороках серця. Відділ хірургічного лікування уроджених пороків серця в дітей молодшого віку — один із трьох відділів цього профілю в інституті. Щорічно в ньому оперується 500—600 дітей. Працівники відділу регулярно консультують пацієнтів в обласних центрах і великих містах України, проводять складні операції в периферійних клініках країни.

Роботи вистачає: у нас щорічно народжуються 5—6 тисяч дітей із уродженими пороками серця. Із них 90—70% гинуть на першому році життя. Тільки операція дає шанс на життя, причому на життя практично здорової людини. На жаль, кількість операцій із приводу вроджених пороків серця в країні поки що становить лише 25—30% необхідного. Здебільшого тому, що довгі роки розвиток серцевої хірургії обмежували економічні труднощі. Лише з 2004 року операції в Інституті стали для хворих безплатними і з’явилися можливості для порятунку тисяч дітей. Позаяк серцева хірургія в Україні вийшла на передові рубежі й здобула міжнародне визнання, в інститут звертаються і хворі з інших країн.

Семирічного Нгуєна, хлопчика з глухої в’єтнамської провінції, у київський Інститут серцево-судинної хірургії в буквальному значенні слова занесли на руках: самостійно ходити він практично не міг. Малюк народився із важким пороком серця — у нього був відсутній шлуночок серця, який качає кров у легені. Лікарі виявили хворобу вже через два тижні після народження і пояснили батькам, що врятувати може тільки операція.

Але грошей не було, і її відклали на невизначений термін. Кожні два-три місяця батьки возили Нгуєна в клініку, де його обстежували, видавали ліки й відправляли додому. Лише 2001 року французькі фахівці, котрі приїжджали оперувати в Хошімін, зробили дитині операцію на серці. Проте вже буквально через два-три місяці його стан погіршився, і після чергового обстеження лікарі сказали, що більше нічим, на жаль, допомогти не можуть і ... відправили вмирати.

Допомогли колишні сусіди, які кілька років тому переїхали до США: вони порадили звернутися в міжнародні благодійні організації і знайшли потрібні адреси. Відповідь прийшла з фонду «Дар життя», фінансованого членами «Ротарі-клубу» — багатими людьми Америки, котрі вкладають гроші в благодійні програми.

— Я особисто й мій відділ уже давно працюємо з американською програмою «Дар життя» (у Києві її веде благодійний фонд «Соборність»), — розповідає Василь Лазоришинець. — Завдяки її допомозі зроблено майже 300 операцій на серці українським дітям із незабезпечених сімей. Коли до них потрапив лист із В’єтнаму, дані дитини переслали мені. Я відповів: заочно не консультую, але якби хлопчика змогли привезти до Києва, то тут його детально обстежили б, і, коли це можливо, я зробив би операцію. Малюка доставили до нас, було проведено консиліум із кращими фахівцями інституту — рентген-ангіохірургом, кандидатом медичних наук Олександром Перепекою і завідуючим відділом ультразвукової діагностики, кандидатом медичних наук В’ячеславом Бешлягою, після чого винесли вердикт — дитині можна допомогти.

— Судячи з теперішнього стану малюка, це вдалося.

— Ми виконали перший етап операції, і дитина, справді, почувається значно краще. У хлопчика з’явився рум’янець, він може самостійно піднятися на четвертий-п’ятий поверх, став дуже активним.

— Чому американці звернулися саме до вас?

— Ми давно з ними співробітничаємо, вони знають рівень нашої кваліфікації, знають, що ми можемо провести цю операцію. Ну й у нас це значно дешевше, ніж, скажімо, у США. Там вона коштувала б від 30 до 50 тис. дол., а тут обійшлася в 18 тис. грн.

— Тобто операція ця досить складна?

— Так, із найвищої категорії складності. У нас в інституті виконано близько ста таких за 40 років, із них — майже 50 за останні шість-сім. У світі цей порок трапляється приблизно в 1% випадків. Він досить рідкісний, але дуже важкий. Без операції такі діти вмирають, не доживши й до п’яти років. Сенс операції у тому, аби пустити кровотік в обхід шлуночка, який не сформувався в процесі внутрішньоутробного розвитку. Тобто ми спрямували кров напряму в легені, де вона збагачується киснем і повертається в той єдиний здоровий шлуночок, що й качатиме її до всіх органів і тканин. Але через два-три роки йому слід зробити ще одну операцію — заключну.

— Які ваші прогнози щодо подальшого самопочуття Нгуєна?

— Зараз значно поліпшилася якість життя хлопчика, і навіть коли його більше не оперувати, він проживе ще 20—30 років. Якщо ми зробимо третій, остаточний, етап операції, то в цієї дитини прогноз досить сприятливий. Він, звісно, не зможе займатися спортом, переносити високі фізичні навантаження, але в усьому іншому ні в чому не відрізнятиметься від своїх однолітків.

Власне, й сьогодні про хворобу малюка нагадує лише шрам, котрий ще не зажив, в ділянці грудної клітки.

— Коли ми ходили на Великдень у церкву (хлопчик і його мама, як з’ясувалося, християни), — розповіла працівник програми «Дар життя» Леся Брацюнь, — то Нгуєн бігав по Лаврі, і взагалі по місту, виривався з рук. За минулі після операції десять днів хлопчик став не лише активніший, а й почав краще їсти, спати. Сталося справжнє переродження дитини.

Українська програма «Дар життя» узяла на себе всі турботи про маленького Нгуєна та його матусю. Вона організувала переліт із В’єтнаму до України, профінансувала операцію, а також проживання і харчування. Нині Нгуєн уже вдома, де, завдяки допомозі українських хірургів, грає із сестрами й навчається жити в житті, у якого є таке просте й неймовірно важливе слово — «завтра».

«Від лікарів вимагають дива, а якщо диво стається — ніхто не дивується», — казав мудрець. Можливо, адже для лікарів здійснення дива — повсякденна робота. Аби усунути порок, серце зупиняють, а потім із нетерпінням чекають, коли воно заб’ється. І коли в оновленому серці відроджується чіткий, упевнений ритм життя, радість охоплює усіх. До цього не можна звикнути, адже це те саме, що диво народження.